Він міг би, як сир у маслі кататися, якби вона одразу сказала, що в неї грошей не міряно! І пацан би йому не завадив… Ну нічого – він ще їй помститься! Хоча це навряд … Бо не дотягнешся тепер до цієї паняночки

Вадик сумним поглядом обвів невелике кафе, де зазвичай обідали менеджери середньої та нижчої ланки, які працювали в сусідньому бізнес-центрі.

Сам він також був «нижчим менеджером», і цей факт його дуже дратував. Працювати двадцятип’ятирічний Вадик взагалі не любив – мріяв не робити цього ніколи.

І йому це майже вдалося, коли він познайомився з Мариною Львівною – тридцятивосьмирічною бізнеследі. Тривало його щастя лише пів року.

– Ти сунеш ніс, куди тобі не треба, – гордовитим тоном промовила панянка. – Не варто було цього робити. Тепер ти вільний.

– Та я хотів тобі допомогти! Вони ж усі тебе обкрадають! – обурився залицяльник.

– Допомогти, командуючи в моєму офісі та погрожуючи звільнити співробітника, який вірою та правдою служив мені десять років? – скептично уточнила Марина Львівна. – Ти мав зовсім інші завдання, хлопче.

– Та я…

– Все. Достатньо. Квартира ця оплачена на два місяці. Більше я тобі допомогти нічим не можу. – Бувай, хлопчику!

«Хлопчик» намагався кілька разів дзвонити та писати жінці, але та його номер просто заблокувала.

– Ну і дідько із нею! Знайдеться інша.

Зовнішність у Вадика була середня, але шикарна посмішка і широкі плечі завжди допомагали йому в спілкуванні з жінками.

Термін оренди квартири спливав за три тижні, а відповідної «панянки» на горизонті все не було.
Вадик ще раз обвів поглядом відвідувачів кафе.

А та чорненька дуже нічого. Років двадцять два. Не красуня, звичайно, але одягнена добре і виглядає доглянутою.

Очі які, тримається невпевнено, явно почувається не у своїй тарілці.

– Ви знаєте, що це злочин? – вкрадливо промовив Вадик, підкравшись до дівчини зі спини.

Підкат був такий собі, але на юних «панянок» діяв безвідмовно.

– Що таке? Що ви маєте на увазі? – Злякалася незнайомка.

– Я маю на увазі, що така вродлива дівчина, як ви, не повинна проводити час одна. – Це злочин, – видав свою фірмову посмішку Вадик.

Дівчина збентежено опустила обличчя, ховаючи щічки, що порожевіли.

– Гарна!

За пів години Вадик дізнався про свою нову знайому масу інформації.

Звати Марією, не заміжня, приїхала в столицю з обласного центру, працює менеджером у турфірмі, винаймає на пару із приятелькою двокімнатну квартиру, майже в центрі міста.

Останній факт Вадика зацікавив найбільше – жити йому десь треба було. А Маші він явно сподобався, хоча дівчина щосили намагалася робити байдужий вигляд.

– Нічого, і не таких закохували.

Декілька букетів, пара запрошень в затишний ресторанчик (прощавайте, останні гроші!), квитки на джазовий концерт. Маса компліментів, і за два тижні на черговому побаченні напустити смутку в очі:

– Я закохався в тебе з першого погляду, сам від себе такого не очікував. Ну і далі за текстом. – Все!

Маша дивилася на шанувальника із захопленням та обожненням. Переїхати до неї тепер було справою техніки.

Маша приїхала в столицю кілька місяців тому, і цей крок ледь не коштував їй відмінних стосунків із батьком.

Татко ніяк не хотів відпускати улюблену донечку у вільне плавання. Він виховував її один, і змиритися з тим, що вона виросла – не хотів.

– Що ти там робитимеш? – Запитував Ігор Сергійович. – Ти ж не знаєш життя! Тебе може образити будь-хто!

– Тату, не кажи так! Я хочу сама будувати своє життя! Заміж хочу, але не з твоєї подачі.

– Ти мене соромишся?

– Та ти що? Не прикидайся, що не розумієш, про що я…

Дякую мачусі, яка прийшла на виручку.

Ольга з’явилася у їхньому будинку, коли Маші було десять років. Ох, скільки нервів дівчинка помотала цій жінці!

Але батько все ж таки умів вибирати супутниць життя. Ольга виявилася гарною, доброю і дуже терплячою мачухою.

Через два роки Маша прикипіла до неї усією душею.

– Ігорю, не ускладнюй. Маша цілком самостійна дівчина. Освіту здобула. Нехай чинить, як вважає за потрібне, – заявила Ольга.

– Я сподівався, що вона тут знайде роботу і чоловіка, – не відступав батько.

– Які тут наречені? Один Коля нормальний був, то ти його віднадив.

– Та я… – чоловік замовк під глузливим поглядом дружини.

А вона непомітно для нього підморгнула падчерці. Ох, як Маша була за все вдячна Ользі! А тепер ще більше. Адже, якби вона не приїхала в це місто, то ніколи б не зустріла Вадика!

А він такий… Такий… Загалом, найкращий! І що, що працює молодшим менеджером? У нього ще все попереду. У них.

У них все попереду, адже вони кохають одне одного. Маша просто літала від щастя. Вадик трохи пом’явся, коли Маша запропонувала переїхати до неї, але зрештою, зітхнувши, погодився.

Сусідка Віра часто залишалася ночувати у свого хлопця, а потім вони разом поїхали до її батьків у село на цілих два місяці.

Вся квартира була у розпорядженні закоханих. Вадик морочив голову, як би зробити так, щоб Віра зовсім з’їхала. Не подобалася вона йому.

Точніше, дівчина відразу не злюбила залицяльника Маші, і він платив їй тим же. Машка гарна дівка, звісно, ​​і любить його, це одразу видно, тільки грошей у неї немає.

Тому Вадик не втомлювався дивитись на всі боки в пошуках багатої «панянки», і навіть майже знайшов.

І тут – на тобі! Дитина!

Ось тоді він і сказав Маші, що вона «ку-ку», і жодна дитина йому не потрібна. Ну, не входило це в його плани!

– Та ти що, Вадику? – плакала Маша. – Це наш з тобою малюк. Ми кохаємо одне одного, а сім’я без дитини – не сім’я!

– Яка ще сім’я? – здивувався Вадик. – Ми з тобою не одружені.

– Але ж ми одружитися збиралися? От і одружимося, і малюк у нас з’явиться!

– Навіть не думай про це! Або позбавляйся його, або ми розлучаємося! – розлютився Вадик.

Ще три дні Маша плакала і вмовляла коханого змінити рішення, але він був непохитний. А на четвертий день зібрав свої речі, та зник.

У бізнес-центрі Маша його бачила, і навіть намагалася підійти, поговорити. Тільки Вадик розмовляти з нею не забажав.

Кинув:
– Не влаштовуй тут спектаклі! – і став обминати її широкою дугою.

Він сердився на дівчину ще й за те, що довелося терміново зв’язатися з багатою «панянкою», яка не надто йому подобалася. А що робити? Не на вулиці ж жити?

– Він повернеться. Він же кохає мене, – уперто твердила Маша в розмові з Вірою.

– Недолуга ти! – Сусідка виразів не вибирала. – Він тебе просто використав! Позбався дитини, доки не пізно, – але осіклася під поглядом Маші. – Гаразд, – буркнула вона. – Роби, як знаєш.

– Я допоможу чим зможу. Батька з мачухою повідом – вони точно допоможуть.

– Ні! – Злякалася Маша. – Вони мене повернуть додому, а мені тут треба бути. Раптом… Коли Вадик повернеться.

Віра мовчки закотила очі – Маша зі своїм коханням, на її думку, була безнадійною.

У Маші в належний термін з’явився син Іван. Молода мати ні на що не скаржилася, намагалася впоратися з усім сама, хоча Вірі та батькам, які дізналися про появу онука постфактум, за допомогу була дуже вдячна.

А ще вона вирішила, що у її сина має бути батько. Офіційно.

– Ти сам визнаєш Ваню, чи я піду в суд, – твердо заявила вона Вадику, підстерігши його біля того ж бізнес-центру.

– Роби, що хочеш! – відмахнувся той.

Думки Вадика були зайняті черговою зміною «панянки». Попередня чомусь теж його покинула.

Даремно відмахувався. Маша зробила, як погрожувала. Суд офіційно визнав Вадика батьком Вані, і він був вписаний у свідоцтво про народження дитини.

Тільки цей факт нікого щасливішим не зробив. Вадик платив аліменти, але на сина навіть жодного разу не схотів подивитися.

Вані виповнився рік, коли біля під’їзду свого будинку Маша зненацька побачила… Колю. Цей хлопець ще в школі намагався залицятися до неї, а потім кудись зник.

– Привіт! – трохи збентежено промовив він. – Я ось в Ольги твою адресу випитав. А це Іван, так? – усміхнувся він, киваючи на візок з малюком.

– Так. А ти чого приїхав? – здивовано спитала Маша.

– Роботу мені тут запропонували. Я ж перспективний інженер, – посміхнувся Коля. – Ось вирішив вас відвідати.

Він почав їх відвідувати кілька разів на тиждень. Допомагав Маші по дому, гуляв із Іванком, а ввечері колишні однокласники довго розмовляли про все на світі.

Віра давно вже вийшла заміж і переїхала до чоловіка, тож молодим людям ніхто не заважав. Маша сама не помітила, як стала сумувати за Миколою, коли він не міг до них прийти кілька днів.

Із задоволенням спостерігала, як хлопець спілкується із її сином. Як дивиться на неї …

Тому, коли через шість місяців Коля спробував її поцілувати, вона не відштовхнула його. А ще за місяць Коля зробив їй пропозицію.

– Ми маємо одружитися якнайшвидше. Мене у відрядження за кордон відправляють на два роки.Хочу, щоб моя сім’я була зі мною, – додав Коля, отримавши згоду Маші стати його дружиною.

– Як у відрядження? Коли? – Злякалася Маша.

– Приблизно за місяць. Треба все влаштувати до цього часу, бо потім складно буде вас туди привезти.

– Стривай, чи ти не хочеш зі мною їхати?

– Хочу! Але, боюся, що виникнуть складнощі.

– Які?

Маші довелося розповісти, що Ваня має офіційного батька. Раніше вони розмови про це не заводили.

– Ну то й що? Зараз, на мою думку, згода батька на це не потрібна?

– По-твоєму … А раптом!

Коля поліз в Інтернет:

– Ось! Якщо батько Вані не забороняв вивезення офіційно, то нічого він не зробить, – показав Коля на екран.

– Гадаю, він навіть не знає про таку функцію. Але я все одно боюсь! Раптом він з’явиться в останній момент.

– Так. Тоді я всиновлю Ваню! Давно хотів з тобою поговорити про це, – твердо сказав Коля.

– Ти не розумієш, – похитала головою Маша. – Це все дуже довго, та й згода Вадика знадобиться, мабуть.

– Я все вирішу.

Коля не посвячував наречену у свої дії. Сказав тільки, що їй нема про що турбуватися.

– Він згоден відмовитися від сина за мільйон, – зневажливо сказав Коля за кілька днів.

– Мільйон гривень? – Уточнила Маша.

– Ну, не доларів же? На мою думку, він не вірить, що ми йому заплатимо.

– Нехай не вірить, аби не відмовився від своїх слів.

Вадик, на подив подружжя, слово дотримав. Навіть приїхав в суд, щоб штовхнути гарячу промову про те, як добре його синові буде з Миколою.

– А що? Нарешті він звільниться від аліментів і від тягаря, у вигляді незрозумілого хлопчика. Кому це треба?

– Задоволений? – скептично запитала Вадика Віра, коли всі вони вийшли з будівлі суду. – Ну ти і покидьок, звичайно!

Вадик її не слухав. Він пильно дивився на Марію, яка була одягнена в дорогу шубу, а у вухах і на пальцях у неї блищали діаманти.

Справжні. Він уже знає. Подружжя звично сідало в новий суперовий автомобіль. У машинах Вадик теж добре розбирався.

– Що? Засмутився, що продешевив? – не втрималася від запитання Віра, яка не поспішала йти.

– Слухай, у неї чоловік такий багатий? – не обертаючись, спитав Вадик.

Він справді думав, що продешевив. Хто ж знав, що цей худий «ботанік» вельми заможний.

– Хто? Коля? – перепитала Віра. – Ні, він ще не багатий, але буде обов’язково. – А от батько Марії – так. Він у своїй галузі відомий усім. Власник заводів, пароплавів… Ну, ти розумієш…

– А чого ж він тримав доньку в чорному тілі?

– Нічого не тримав. Вона сама вирішила своє життя будувати. Квартиру він купив. Ну ту, де ми всі мешкали. Гроші щомісяця надсилав.

Тільки вона приховувала це від усіх. Хотіла кохання справжнього, щоб наречений на татка її не оглядався.

– Охрініти! А ти не могла мені сказати про це раніше? – заволав Вадик, не зважаючи на перехожих.

– Чого б це! – пирхнула Віра. – Те, що ти справжній альфонс, я зрозуміла одразу. Бувай, хлопчику! – Дівчина легко розвернулась і пішла до своєї машини.

«Хлопчик» міг лише хапати відкритим ротом повітря. Від люті в нього помутніло в голові. Ця стерво його провела!

Він міг би, як сир у маслі кататися, якби вона одразу сказала, що в неї грошей не міряно! І пацан би йому не завадив…

Ну нічого – він ще їй помститься! Хоча це навряд … Бо не дотягнешся тепер до цієї «паняночки». І хочеться за лікоть себе хапнути, та не дістане! Доля, мабуть, не на його боці була! А ви що скажете з цього приводу?