Він витяг ванну, обдер стіни і обіцяв прийти наступного дня. Цього дня я чекаю пів року

Поділюсь своєю історією. Люди завжди з надією чекають на літо. Так було зі мною. Поставила я собі минулої осені завдання – за навчальний рік (я вчителька) зібрати нарешті хоч якісь гроші та влітку у відпустці зробити хоч невеликий ремонт будинку. Ремонт все життя відкладала: то грошей немає, то здоров’я, то часу, ще якісь проблеми. Але частіше, звичайно, через проблеми матеріальні. І ось зараз вирішила точно: треба починати хоч потроху, далі відступати нема куди.

Багато місяців, вечорами, після основної роботи, сідала я за свій старенький комп’ютер і підробляла гроші: комусь набирала тексти, комусь вирішувала завдання, комусь писала твори. Гроші капали, а я пишалася собою і раділа. До березня місяця назбирала 3 тисячі гривень. Але ремонт я планувала влітку, тому що в навчальному році не вистачає часу та нервів.

На 8 березня приходить до мене з чудовими квітами мій випускник Костя і після чаю та привітань починає у прямому розумінні зі сльозами на очах розповідати, що його кинув роботодавець, а він обіцяв своїй коханій дівчині купити сукню для випускного балу. Просить позичити грошей до травня місяця, доки він запрацює.

Костя завжди був щедрим хлопцем, приходив із квітами, міг не замислюючись, купити в магазині для мене необхідні продукти чи ліки. І я цілком спокійно позичила йому до 15 травня 2 тисячі (розписку, щоправда, взяла). До літа ще далеко!

Результат – за вікном уже вересень, а грошей немає. Але це не найстрашніше. Жахливо те, що Костянтин весь травень розповідав про свою неспроможність, а в червні раптом сказав, що замість боргу зробить мені повний ремонт у ванній кімнаті. Через те, що його основною роботою якраз і є ремонт, я знову погодилася. І ось одного «чудового» дня мій «друг» прийшов і «почав роботу». Він витяг ванну, обдер стіни і обіцяв прийти наступного дня.

І ось це найнеприємніше – бо цього дня я чекаю досі. Можна уявити з якими зручностями ми з 90-річним батьком милися все літо над мисками та тазиками у 5-метровій кухні. Кінця цьому не видно, тому що решту грошей я витратила на встановлення нових вікон і допоміжних матеріалів до них. Найняти іншого майстра мені просто нема на що.

На Костянтина я, мабуть, подам до суду, але рішення, раніше ніж за 6-8 місяців не обіцяють. Звичайно, я продовжую підробіток в інтернеті, але це процес довгий. А ще я дійшла висновку, що жодних справ не варто відкладати до літа чи ще до чогось. З’явилися кошти – зроби справу, а влітку краще відпочити та порадіти зробленому.