– Він же не чужий! Хіба ще один малюк завадить, чи об’їсть? У вас же простора квартира і гарний достаток, – заявила Ольга Іванівна. – Хай тоді Галя теж платить, – заперечив Ігор. – Ти що? З власної дочки я гроші братиму? У неї безвихідь! – щиро здивувалася мати

– Він же не чужий! Хіба ще один малюк завадить, чи об’їсть? У вас же простора квартира і гарний достаток, – заявила Ольга Іванівна.

– Хай тоді Галя теж платить, – заперечив Ігор.

– Ти що? З власної дочки я гроші братиму? У неї безвихідь! – щиро здивувалася Ольга Іванівна.

Ігор до болю стиснув кулаки та обернувся, щоб піти. Він ледве стримався, щоб не вилаятися.

– Ну то що, я дзвоню і кажу Галі, що ви згодні? – як ні в чому не бувало, вслід синові запитала Ольга Іванівна.

– Ні, не згодні! – різко повернувшись, заявив Ігор, – Я сказав ні!

Він не міг більше слухати все це і просто пішов, грюкнувши дверима.

– Слухай, вперше я, напевно, відчував таке обурення, що просто дар мови втратив! – розповідав Ігор дружині Регіні.

– Дивно… Наче твоя мама адекватна жінка, а тут… – знизала плечима Регіна. – Хоча, як матір, я її розумію.

– Але все одно я не стала б тобі таке пропонувати. Це нечесно та несправедливо! Та мені б таке й на думку не спало!

– Ти – не вона, – сердито промовив Ігор. І тут же спокійніше додав: – Вибач. Ти тут ні до чого. Все. Не будемо більше про це, гаразд?

– Не будемо, – зітхнувши, погодилася Регіна і ввімкнула ноутбук. – Ніколи нам балакати. Шукатиму няню для нашої дочки.

– Ти це… Подивися уважніше, як слід перевір, щоб репутація хороша була, освіта і таке інше, – захвилювався Ігор. – Відгуки почитай, не поспішай з вибором. Я щось дуже переживаю.

– Я сама переймаюся… – знову сумно зітхнула Регіна. – Але, що вдієш?

Ігор та Регіна – сімейна пара. Одружені сім років, живуть щасливо. У них є маленька дитина – однорічна дочка Діана.

Регіна працює на хорошій посаді та отримує хорошу зарплату, Ігор теж. Іпотеку за ту квартиру, де живуть, вони вже виплатили, тому й відкладали так довго народження дітей.

– Ми одразу, як тільки з’явилася Діана, почали думати про те, щоб взяти няню, – розповідала Регіна своїй подрузі та колезі Вероніці. – Не можу я в декрет надовго піти й все тут кинути. Та й гроші шкода втрачати.

– А чоловік? Він не хоче сидіти з дитиною? Адже зараз можна, – запитала Вероніка.

– В Ігоря зарплатня ще більша, – заперечила Регіна. – Словом, ми почали думати про няньку. Посиділа я з Діаною до її шестимісячного віку, збиралася виходити з декрету, і тут Ольга Іванівна, мама Ігоря втратила роботу. Хоч вона і на пенсії, але поки що працює, і почала шукати нове місце, але якось марно.

– А ким вона працювала? – поцікавилася Вероніка.

– Цього я не знаю, мене не присвячували. У конторі якійсь папірці перекладала, за комп’ютером сиділа, а ким вона працювала конкретно, я не знаю, – знизала плечима Регіна.

– Знаю лише, що зарплата в неї була дуже непогана. Ми подумали та вирішили запропонувати Ользі Іванівні працювати у нас нянею.

– Я зі свекрухою завжди була в добрих стосунках, зрідка передзвонювалися, справлялися, як справи. Вона добра, хороша, відповідальна. І малу ми з нею не боялися залишати.

– З такою маленькою дитиною? Залишалася? – Здивувалася Вероніка. – Коли я народ ила, моя мама мені сказала, що три роки, дай Боже, якщо тільки зважиться залишитися з онуком віч-на-віч.

– А до цього боялася дуже, навіть на кілька годин не погоджувалася. Усі страшні історії мені розповідала. Раптом малюк посиніє і дихання зупиниться, як було в онуки її сусідки?

– Або, раптом похлинеться під час годування, а вона не зможе врятувати? Чи раптом проковтне щось отруйне, а вона не встежить? Або в ніс собі щось засуне, як це зробив мій молодший брат тридцять років тому…

– Все отруйне й дрібне треба ховати якомога далі! – Заявила Регіна. – І нічого не станеться. Ну, маму твою зрозуміти можна, адже дитина – це велика відповідальність. Але нам ось пощастило, і Ольга Іванівна дуже добре впоралася з нашою.

– Чи погодилася вона працювати нянею? – Запитала Вероніка.

– Погодилася, – кивнула Регіна. – Дуже зраділа. Приходила вона до нас з понеділка по п’ятницю з восьмої ранку до шостої вечора, як на справжню роботу.

– А… вибач за не скромне запитання, яку зарплатню ви їй запропонували? – Запитала Вероніка.

– Двадцять три тисячі.

– О… Непогано, як на мене…

– Харчування нашим коштом, – усміхнулася Регіна. – Все було добре. І, знаєш, вона навіть нещодавно казала, що здоров’я поправила. Цукор у неї знизився і холестерин теж на нашій їжі.

– Ну, ти ж мене знаєш, ми овочами-фруктами харчуємося, риба, дієтичне м’ясо, жирного не їмо, холодильник корисною їжею забитий, ну й взагалі…

– Знаю, знаю… – перебила Регіну Вероніка. – Там у вас панує здорове харчування. Правильне харчування правильними продуктами, чиста вода, свіжі соки й таке інше…

– Так, ми такі, – посміхнулася Регіна. – Ольга Іванівна стверджує, що навіть пострункішала від нашої їжі, стала краще виглядати й сил побільшало.

– Як на курорті прямо, – пожартувала Вероніка.

– Ну, в принципі, так. Діана, дитина спокійна, засинає сама, тягати на руках її не треба, до цього я її відразу привчила, їсть теж без примх.

– Скільки їй зараз?

– Рік і три місяці виповнилося, – усміхнулась Регіна, а потім похмуро сказала: – А цього вихідного Ольга Іванівна заявила, що хоче допомогти своїй дочці. Сталося там щось.

– Тобто, у твого Ігоря є сестра?

– Так, Галя. Старша на два роки. Вона сиділа вдома з дитиною. Там хлопчик, три роки. Заяву у садок вони чомусь не подавали, як я зрозуміла, вони не збиралися його віддавати.

– Сестра Ігоря не працювала. І грошей їм донедавна вистачало. А потім щось трапилося, і їй знадобилося терміново виходити на роботу.

– І?

– Галя попросила Ольгу Іванівну допомогти поняньчити сина.

– Не зрозуміла. А ви? Вона ж у вас цілими днями тусується. Коли їй наглядати за іншим онуком?

– Вона заявила Галі, що онука можна приводити до нас. Так само з ранку перед роботою. А потім увечері забирати.

– Тобто племінник практично оселиться у вас вдома протягом усього тижня? Тоді треба буде прямо дитячий садок відкривати!

– І ліжечко, і іграшки, і посуд, та й харчування, засоби гігієни, все знадобиться. Це все вашим коштом? – Запитала Вероніка.

– У тому й річ! Ольга Іванівна заявила нам, що де одна дитина, там і дві! Потрібно ж допомогти Галі! Місця у нас багато. Племінник не об’їсть, не утисне…

– Та до чого тут це! – обурилася Вероніка. – Як ваша чудова бабуся доглядатиме за вашою однорічною дитиною та трирічкою одночасно?

– Це нелегко, знаю по собі. І потім, ви ж їй гроші платите, справжню зарплату, маєте право вимагати, щоб вся її увага була спрямована на Діану, а тут… Трирічна дитина вимагатиме до себе не менше уваги, ніж ваша Діана!

– Загалом ми посварилися, – сумно зітхнула Регіна. – Ольга Іванівна навіть не думала, що ми відмовимо. Вона вже пообіцяла Галі допомогу, і спитала нас з чистої формальності.

– Вона збиралася прямо відсьогодні привозити онука до нас. Ігор дуже обурювався. Свекруха заявила, що не братиме з дочки грошей, допомагатиме безплатно.

– Ага, ну-ну, – посміхнулася Вероніка. – Вашим коштом.

– Ольга Іванівна сказала, що Галі не має чим оплачувати няню, тому вона до матері й звернулася за допомогою. Як, мовляв, із неї брати гроші? – Розповіла Регіна.

– А з вас виходить, можна? – Вероніка вискочила з-за столу, схрестила руки на грудях і насупилась. Вона серйозно образилася за подругу і почувала себе так, ніби це відбувалося з нею самою.

– Ви платите, ви й музику замовляєте! Як вона собі це уявляла? Тут варіантів немає. Або вона сама відмовляється працювати вашою нянею і допомагає дочці, або … Або не допомагає і продовжує приходити до вас.

– Ну, як матір, я її можу зрозуміти. Вона ж хвилюється за дочку, і той онук їй теж рідний, не допомогти вона не може. Але, по-перше, вони самі винні!

– У садок заяву вчасно не подали, подаватимуть тільки зараз, і не відомо, коли їм дадуть місце і чи дадуть. Сказали, що у них усі сади переповнені. Але Ольга Іванівна? Вона ж розуміла, що так не робиться.

– Вона думала, що ви милосердні та людяні, а ви виявилися злі, жадібні та дріб’язкові, – пожартувала Вероніка. Вона знову сіла за стіл і почала складати у файл документи, які нещодавно надрукувала.

– Вона заявила, що ми зажерлися і знахабніли. І послуги няні коштують набагато більше.

– Ах ось воно як… – посміхнулася Вероніка, закінчивши складати папери та відправляючи файл у папку.

– Але ж вона не дипломована няня! Без спеціальної освіти та навичок, тож платили ми їй достатньо… Все це дуже сумно! Все було так добре ще тиждень тому!

Регіна сперлася ліктями на стіл, обхопила голову руками, готова ось-ось заплакати від образи та досади.

– А няню я поки що так і не знайшла. То одне не підходить, то інше. А час підтискає.

– Бабуся ваша, мабуть, зловтішається, – сердито заявила Вероніка.

– Вона не знає. З понеділка з Діаною сидить чоловік, похмуро повідомила Регіна. – Він узяв на роботі відпустку.

– А на матір він страшенно образився, бачити її не хоче. Усе за ті слова, що як, мовляв, вона братиме з Галі гроші, не по-людськи це.

– Тим часом вона сама збиралася вчинити не по-людськи, – пробурчала Вероніка.

– Вона так не вважає, – махнула рукою Регіна. – Вона, навпаки, на нас скривджена. Теж приходити до нас та спілкуватися більше не хоче. Каже, не чекала від нас такого. Каже, що нас зіпсував достаток, «скур вилися зовсім» – це її слова.

Вероніка скривилася, але промовчала.

– Мамо, нам садок дали, місце звільнилося, диво прямо! – повідомила Галя Ользі Іванівні за три місяці.

– Справді, диво, – погодилася Ольга Іванівна, знімаючи з онука Діми теплу шапочку та курточку. Вони ходили на прогулянку.

З того часу, як вона стала безплатною нянею для старшого онука, все змінилося. Це було зовсім не те, що у сина у сім’ї. Продукти їй доводилося купувати самій та ще й на свої гроші.

Галя незмінно повідомляла, що грошей у них немає, що, власне, Ольга Іванівна і сама бачила. Холодильник у дочки завжди був порожній. Запасів жодних, ні в морозилці, ні в коморі.

Словом, всі ці турботи якось непомітно лягли на її плечі. З онуком вона ходила в магазин, з ним же готувала, тобто працювала не лише нянею, а й куховаркою. А також і прибиранням займалася. Галя приходила з роботи пізно, втомлена, їй ніколи було. А зять…

Зять Юрій приходив раніше, але взагалі нічого не робив і ніяк не допомагав. Він мовчки вечеряв і йшов до кімнати за свій комп’ютер.

Ольга Іванівна ніяк не могла зрозуміти, що він там робить, а одного разу дочка, ридаючи, зізналася їй, що чоловік грає. На гроші. Робить онлайн-ставки. І програв шалену суму. Відучити його від цієї справи не виходить.

– Але я його люблю! – заламувала Галя руки. – Іти від нього не хочу.

– І тому ти вирішила, що я маю все це висьорбувати? – похмуро запитала Ольга Іванівна.

– Нічого я не вирішила! – заявила Галя.

Юрій пішов в магазину, де був банкомат, щоб покласти гроші на картку і тому не чув їхньої розмови.

– Я б на твоєму місці, дізнавшись про його справи, одразу пішла б від нього! – сердито прошипіла Ольга Іванівна. – Чого ти чекаєш? Буде лише гірше!

– Я люблю його! – знову повторила Галя. І, почувши в замку поворот ключа, побігла до дверей, щоб зустріти чоловіка.

Ольга Іванівна побачила, як вони, стоячи в коридорі, обнялися та поцілувалися.

– Тьху! – у серцях тихенько промовила вона. – Доросла жінка, а поводиться, як дурна курка!

– Мамо! Ти можеш продовжувати працювати у нас нянею, – посміхнулася Галя, повернувшись до кімнати. — Діма тебе дуже полюбив і взагалі в нас із тобою все гаразд.

– Та вже ж… Краще нема куди, – пробурчала Ольга Іванівна, яка перебувала в деякому збентеженні від новин. – А я ж через тебе таку роботу втратила! А ви тут милуєтеся, коли їсти нічого. Тьху …

– Взагалі ми планували ще малюка, – серйозно сказала Галя. – Тому я й не виходила на роботу.

– Сподіваюся, у світлі нових подій, ти передумала?

– Ні, – тихо, але твердо сказала Галя. – Я ж говорю, люблю я його. Дуже. Він виправиться. Я вірю.

– Пішла я додому, – сказала Ольга Іванівна і встала з дивана. – Засиділася, вже пізно.

– Приходила назад до нас наша бабуся, – розповіла Регіна Вероніці. – Помирилися. Просила назад на роботу взяти нянею. Сказала, що онукові місце в саду дали, і її допомога там більше не потрібна.

– Взяли? – Запитала Вероніка.

– Взяли, – зітхнула Регіна. – Рідна бабуся вона, звичайно ж, краще. Діанка її дуже любить. З нянями щось не дуже у нас склалося, троє змінили.

– Та й хвилюємося ми з Ігорем, все ж таки чужа людина. Камер скрізь наставили. Але дико це мені все. Якось напружує.

– А Галя що? Справляється?

– У них там біда зовсім, – махнула рукою Регіна. – Чоловік її грає, залежність у нього, всі гроші просадив, у боргах, як у шовках. І як я розумію, Ольга Іванівна свою зарплату туди несе, допомагає.

– Ааа… Тепер так вона, значить, допомагає, – промовила Вероніка. – Знову вашим коштом.

– Це її справа, куди вона діває гроші. За Діаною вона стежить добре. Дитина не голодна, з нею займаються, гуляють, розвивають.

– Тут жодних претензій. А Юрія цього від залежності лікують. Може, що й вийде. І борги вони майже закрили.

– З вашою допомогою, – буркнула Вероніка.

Юрія не вилікували. Він знову зірвався і програв ще більшу суму. Галя з сином від нього пішла жити до матері й відразу подала на розлучення.

Ольга Іванівна продовжує працювати нянею для Діани, яку тепер уже водить на заняття для підготовки до школи. Також жінка похилого віку продовжує допомагати дочці.

– Прибігаю додому, там у мене другий онук, друга зміна. Галі ніколи, приходить пізно. Ми з Дімкою й уроки робимо, і вироби робимо. Принагідно я ще й готую і прибираюся.

– А що робити? Я мати, маю допомагати, це ж моя дочка, мій онук, – говорила Ольга Іванівна своїй подрузі та сусідці. – Діти ж ні в чому не винні.

– Звісно, ​​- зітхала сусідка.

– Отже, виходить, тепер у мене одна комерційна онука, а інший державний онук, – сміялася Ольга Іванівна.

– Але всіх я люблю однаково та бажаю їм щастя. Жаль тільки, що у моїх дітей так по-різному доля склалася.

Однаково, та не однаково, – як на мою думку! Онучку – за гроші, онука, – по доброті душевній, – це чимось повіває, – не знаходите?

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!