Він жив із тобою, коли в тебе була ця квартира, в ремонт вкладався, а отже, має право на її частину! Я кістьми ляжу, але ми з Тимофієм заберемо в тебе належне

Близько десяти років я була одружена з Тимофієм. Перші два роки були найщасливішими, а потім, з появою дітей, все стало стрімко змінюватися.

Чоловік раптом перестав приділяти мені увагу, дарувати подарунки, та часто пропадав у гостях у матері, а іноді й зовсім залишався там ночувати.

Також я помітила, що чоловік став повертатися додому в хмільному стані, хоча до цього взагалі не пив.

Щойно напої потрапляли йому в кров, як чоловік відразу змінювався, ставав грубим, нахабним і гострим на язик.

Помаленьку справа стала доходити до того, що Тимофій не соромився у висловлюваннях на мене, та на дітей.

Якось він зовсім перегнув палицю і підняв на мене руку. Я вирішила не терпіти, не прощати чоловіка, та подала на розлучення.

На цей час ми з дітьми переїхала до моїх батьків. Мої родичі смиренно прийняли моє рішення, а ось свекруха та чоловікова сестра негативно поставилися до того, що я розлучається з Тимофієм.

Ірина Дмитрівна почала вичитувати мені, не соромлячись у висловлюваннях, а наприкінці взагалі заявила, що я ще пошкодую, що прийняла таке рішення!

– Заберемо в тебе все! – гнівно кинула жінка.
– Що саме? – поцікавилася я у свекрухи.

– Раз розлучення, то ділитимемо всі квартири! Отоді ти точно у нас завиєш! – погрозливо вигукнула вона.

– Поки ти з моїм сином жила, я ще якось трималася, а зараз не можу! Все тобі висловлю!
– Які ви там квартири ділити зібралися? Вона лише одна, та й та іпотечна, продамо і розділимо!

– Чого це одна? Є й друга, не роби вигляду, що її немає, – пирхнула в трубку свекруха.
– Ви, сподіваюся, не про мою дошлюбну кажете? – несподівано осяяло мене.

– Про неї саму і говорю, люба! – уїдливо засміялася свекруха.
– Чого ви раптом вирішили її ділити, коли вона моя? Вашому синові нічого не світить!

– Ти мені тут не бреши! Він жив із тобою, коли в тебе була ця квартира, в ремонт вкладався, а отже, має право на її частину! Я кістьми ляжу, але ми з Тимофієм заберемо в тебе належне!

Несподівано в слухавці почулася метушня, і пролунав скрипучий голос сестри Надії.

– Раз ти з моїм братом розлучаєшся, непогано було б повернути назад усі його подарунки, – біснувалася жінка.

– Тимофій тоді має повернути мої! Мені взагалі дуже дивно, що телефонуєте мені ви з претензіями, а не мій колишній чоловік.

-Тому, що він не хоче з тобою розмовляти, – швидко знайшлася, що відповісти, Надія. Я думала нагадати тобі про совість…

– Вважайте, що в мене її взагалі немає, – закінчила розмову я і поклала слухавку.

Поведінка родичів мене дуже насторожила. Найбільше, мені, звичайно, не сподобалося те, що вони почали претендувати на мою дошлюбну квартиру!

Швидко одягнувшись і попросивши матір наглянути за дітьми, я поїхала у свою квартиру.

Я мала намір сьогодні ж змінити замки, бо чудово пам’ятала, що від неї й у свекрухи, і у Наді були ключі.

Жінки жили у своїх будинках і влітку, майже щодня, приїжджали митися до нашої квартири.
Зі спокійною совістю я виконала свою місію і повернулася до батьків.

Наступного ранку мене розбудив дзвінок від Надії. По голосу сестри чоловіка я зрозуміла, що вона дуже роздратована!

– Ти навіщо замок у квартирі змінила? Нічого собі, яка нахабна, – прогарчала в слухавку жінка. – Змінила і навіть не попередила! Я тепер потрапити всередину не можу, стирчу біля дверей, як дурепа!

– Що ти забула у моїй квартирі? – здивовано поцікавилась я.
– Треба, значить!

– Що означає, треба? Ти прийшла до чужої квартири…
– Я прийшла забрати деякі речі, – уїдливо відповіла Надія, бажаючи виправдатися.

– Які ти прийшла забирати речі? – напирала я, змушуючи її зізнатися.
– Те, що мій брат купував у цю квартиру за власний кошт! – пробасила сестра Тимофія.

– Якщо й купував, то він, а не ти! – нагадала я Надії. Нема чого тобі робити в моїй квартирі! Замки я, справді, змінила, щоб такі, як ви, там не тинялися і не витягли все до останнього сірника.

– Ох ти скнара! Заздалегідь все продумала, та встигла замки поміняти! Я здивована твоєю поведінкою, адже ти стільки років прикидалася бідною вівцею, і я повірила!

– Так, – обурено заволала в слухавку сестра. Сама тоді приїжджай і відчиняй мені двері, інакше я з’їжджу за сокирою, і рознесу її вщент!

– Спробуй тільки! Усі мої сусіди нашу ситуацію знають! Тільки спробуй, я одразу наряд поліції викличу, з ними й поговориш, їм і розкажеш про те, хто і що купив, – пригрозила я родичі.

Надія у відповідь стала посипати мене добірною лайкою, обурюючись через те, що я виявилася такою вульгарною і швидко встигла розгадати її план.

– Я теж викличу! У цій квартирі мої речі: шампунь та рушник, – вороже промовила вона.

– Виклич, – коротко відповіла я і, вирішивши, що більше мені нема про що розмовляти з сестрою чоловіка, поклала слухавку.

Як і обіцяла свекруха, вона накрутила Тимофія, і той при розлученні, зажадав у суді розділити мою дошлюбну квартиру.

Звичайно, суддя відмовив йому у вимозі, що не могло не спричинити щирі обурення свекрухи.

– Ти весь суд купила! – вигукнула свекруха, бажаючи виправдати свій програш.

Жінка була впевнена, що якби не мої підступи, то Тимофій обов’язково отримав би, за законом, частку у моїй квартирі!

Це ж треба бути такою недолугою жінкою! А закони й справді потрібно знати, щоб не городити нісенітницю! Я слушно міркую?