Віра Андріївна вийшла з ліфта на своєму поверсі і спочатку побачила на майданчику відчинену валізу з інструментами. Поруч із її дверима стояв незнайомий чоловік у сірій куртці. Він підбирав насадку до шурупокрута. Її чоловік Андрій, який пішов від неї чотири місяці потому, стояв поруч із ним

Віра Андріївна вийшла з ліфта на своєму поверсі і спочатку побачила на майданчику відчинену валізу з інструментами.

Поруч із її дверима стояв незнайомий чоловік у сірій куртці. Він підбирав насадку до шурупокрута. Її чоловік Андрій стояв поруч із ним.

– Ну що там? – нервово поцікавився він.

– Циліндр заїло, – незворушно озвався майстер.

– І як довго ще возитиметеся?

– Це як пощастить, – посміхнувся фахівець. – Циліндр, справа така… Тонка.

***

Чоловік пішов від Віри Андріївни чотири місяці тому. З собою він забрав лише одяг та ноутбук. З того часу вони розмовляли лише телефоном. Кожна розмова закінчувалася його вимогою продати квартиру та поділити гроші навпіл.

Віра Андріївна підійшла ближче.

– Що ви робите? – обурилася вона.

Майстер випростався. Андрій роздратовано глянув на неї.

– Я додому прийшов. Давай тихо. Не влаштовуй виставу перед людьми.

– Це моя квартира! – продовжила обурюватись Віра. – Я не даю згоди на її відкриття!

– Ви власниця? – поцікавився майстер.

Віра дістала телефон та відкрила збережені дані з особистого кабінету. Потім показала паспорт.

– Не сміши людину, – посміхнувся Андрій. – Ми чоловік та дружина. Я тут мешкав.

Віра пропустила його слова повз вуха і повторила:

– Квартира оформлена на мене! Відчиняти її я не дозволяю!

Майстер прибрав інструменти та зачинив валізу.

– При такій суперечці не розкриватиму, – буркнув він. – Розбирайтеся між собою.

Андрій дістав свідоцтво про шлюб. Він тримав його перед майстром, наче пропуск.

– Ось документ! Це сімейне житло.

Тут сусідка Ніна Павлівна визирнула зі своєї квартири. Андрій одразу ж повернувся до неї.

– Ви ж знаєте, що я тут жив? – Підступив він до неї.

– Я знаю, що ви чотири місяці тут не з’являлись, – відрізала Ніна Павлівна.

Квартиру Віра брала в іпотеку. Спочатку батьки допомагали, потім з’явився Андрій і став робити свій внесок. Якийсь час вони жили, не розписуючись, і лише через півтора роки оформили свої відносини.

– І не треба було розписуватись, – все частіше думала Віра Андріївна.

Андрій був молодший за неї на вісім років. І поводився він не як співмешканець, а як її господар. Якось він вимагав, щоб вона віддавала йому всю свою зарплату. Він чоловік, він і розпоряджатиметься грошима. Віра віддала раз, другий, третій. А потім це їй набридло.

Якось вона повернулася з роботи і заявила Андрію, що більше не віддаватиме йому всю зарплату. А він забрав із її рук сумку і виштовхнув її за поріг.

– Увійдеш, коли перепросиш, – оголосив він і зачинив двері перед її носом.

Віра викликала поліцію, і лише тоді Андрій її впустив. Пояснив дільничному, що вона сама влаштувала скандал, а той тільки рукою махнув: розбирайтеся самі.

– Іди, Андрію, – зажадала Віра.

– Гаразд. Але у суботу повернуся з речами. Ми вже домовились.

– З ким?

– З тобою, – посміхнувся він. – Ти просто любиш передумувати.

Він показав їй на екрані свого телефону банківські перекази. У призначенні кількох платежів значилося: “На іпотеку”. Суми були великі.

Віра Андріївна пам’ятала ці гроші. Один переказ Андрій зробив після продажу машини, другий відправив перед ремонтом ванної кімнати.

Тоді він запевняв, що це його внесок у спільне життя.

– Половину квартири я сплатив, – заявив він.

Це було неправдою, більшу частину іпотеки сплатили все-таки її батьки. Але жінка не знала, чи могли ці перекази дати йому право на частку тут… чи хоча б право увійти.

Поки вона намагалася знайти потрібні слова, Андрій нахилився до майстра.

– Гаразд, прийдете в суботу. Господиня нехай поки що заспокоїться.

– Я не прийду, – відрізав майстер. – Я бачу тут суперечку, а документів на власність у вас немає.

– Ну й добре, знайду іншого фахівця, – процідив Андрій і повернувся до Віри Андріївни. – До зустрічі, сонце.

Він чекати ліфт не став і, перескакуючи через сходинку, вискочив надвір.

Віра Андріївна зайшла додому і зачинила двері на обидва замки. Андрій ніколи не кидав слів на вітер. Вона знала, що у суботу він повернеться.

Тому наступного дня вона поїхала до відділення банку, де оформляла іпотеку. Співробітниця перевірила угоду у системі та підтвердила, що позичальником вважається лише Віра Андріївна. Андрій не давав банку поруки і співпозичальником не був.

Його перекази приходили на особистий рахунок Віри Андріївни, а щомісячні платежі банк списував із нього за графіком.

– Банк не визначає частки подружжя, – попередила співробітниця. – Але у кредитній угоді прав на квартиру вашому чоловікові ніхто не надавав.

З банку Віра Андріївна пішла до держреєстру та замовила актуальний витяг. Коли витяг прийшов, у ньому значилася одна власниця.

З випискою Віра прийшла на консультацію до юриста. Вона переглянула відомості та поцікавилася, чи був Андрій зареєстрований за цією адресою.

– Ні. Він мешкав у мене після весілля, потім сам пішов. Реєстрації тут він ніколи не мав.

– Квартира придбана та зареєстрована до шлюбу, тому за загальним правилом залишається вашою особистою власністю, – зауважила юрист.

– Перекази  не перетворюються на частку автоматично. Питання про фінансові вкладення ваш колишній чоловік має право поставити окремо в суді.

– А якщо ми не розлучені… – сказала Віра Андріївна. – Він має право користуватись квартирою на правах чоловіка?

– Відсутність реєстрації сама собою це питання не вирішує, – пояснила юрист. – Суд враховуватиме, як він був заселений і коли припинилося спільне проживання.

– Але свідоцтво про шлюб не підтверджує частку та не дозволяє розкривати замок силою. При явній суперечці майстер повинен зупинитися, якщо власник не замовляла роботу і прямо заперечує.

Віра Андріївна повернулася додому вже ввечері.

Згодом Віра Андріївна сходила до дільничного. Вона повідомила про першу спробу самовільного розкриття і сказала, що чоловік обіцяв прийти у суботу. Дільничний прийняв звернення.

– Але майнову суперечку я не вирішую, – обмовився він.

У п’ятницю Віра Андріївна викликала спеціаліста та змінила замки.

Увечері Андрій подзвонив їй:

– Завтра прийду. До одинадцятої. Будь готова.

– Я вже готова, – сухо відповіла Віра Андріївна. – До квартири ти не ввійдеш. Якщо хочеш заявити вимоги, звертайся до суду.

– Ну і звернуся, – хмикнув він. – Ще подивимося, на чиєму боці він буде, – і скинув дзвінок.

На душі у Віри Андріївни, незважаючи на всі запобіжні заходи, було неспокійно.

У суботу об одинадцятій вона почула, як зупинився ліфт. Приїхав Андрій і не один, а з майстром.

– Віра, відчиняй, – зажадав він через двері. – Я приїхав додому.

– Ти тут не живеш, – озвалася жінка.

– Так не відчинеш?

– Ні!

– Ну, тоді відчинить майстер.

Майстер попросив у Андрія документи на квартиру. У відповідь той показав йому свідоцтво про шлюб та квитанцію про перекази.

– Власник усередині, – зауважив фахівець. – Нехай підтвердить замовлення.

– Вона моя дружина, – стояв на своєму Андрій. – У неї просто проблеми зі здоров’ям. Відчиняйте.

Почувши це, Віра Андріївна відчинила двері на довжину ланцюжка.

– Я власник, – сказала вона. – Замовлення я не підтверджую.

– Пф-ф … Віра, та припини ти цей цирк! – Закотив очі Андрій. – Я твій чоловік, і я приїхав додому. Відчиняй давай!

– Не відчиню. Іди! – Викарбувала вона.

Андрій повернувся до майстра:

– А ви можете висвердлити замок?

– Висвердлити?

– Так. Я доплачу.

Майстер похитав головою. Тоді Андрій схопився за край дверей і потяг їх на себе.

– Відчиняй! – загарчав він. – Дай мені увійти!

Тут на сходах з’явився дільничний. Разом із ним підійнялася і чергова співробітниця, з якою Віра домовилася напередодні.

– Руку від дверей заберіть, – наказав дільничний. – Хто викликав майстра?

– Я, – озвався Андрій. – Мене дружина не пускає до сімейного житла.

– Право власності можете підтвердити?

Андрій надав свідоцтво про шлюб. Дільничний переглянув документ і повернув.

– Це підтверджує шлюб. Але питання користування житлом під час суперечки вирішується в суді. Розкривати двері проти волі власника, що проживає тут, зараз ніхто не буде.

Віра Андріївна простягла видрук витягу через щілину дверей.

– Власниця тут я, – промовила вона. – Це замовлення я не робила. І дозволу на розкриття не даю.

Співробітниця показала виписку дільничному.

– Відійдіть від дверей, – сказав той.

Андрій глянув на Віру Андріївну і примружився.

– Гроші, які я сюди вклав, ти повернеш, – прошипів він.

– Якщо суд вирішить так, я виконуватиму його рішення, – холодно промовила Віра Андріївна.

Андрій довго ще сперечався з дільничним, тицяв йому під ніс то свідоцтво про реєстрацію шлюбу, то телефон зі своїми переказами.

– Це все ви пред’явите в суді, – казав, як заведений дільничний. – Я вашу суперечку вирішити не можу.

У його присутності Андрій сплатив майстру хибний виклик, підхопив сумки з речами та пішов у ліфт.

Віра зачекала, поки майданчик звільниться. Співробітниця  попрощалася з нею та пішла. Дільничний нагадав зберегти номер звернення та пішов слідом.

Тільки тоді Віра зачинила двері. Потім зателефонувала юристу і записалася на прийом щодо розірвання шлюбу.

– Треба було зробити це ще тоді, – втомлено подумала вона.

Але краще пізно, аніж ніколи.

Незабаром їх розлучили. Квартирне питання вирішилося на користь Віри Андріївни. Як кажуть, – все добре, що добре закінчується! А могло ж бути й інакше…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!