Вона люто ненавиділа мене! Вважала, що я на своїх шпильках влізла в її затишний світ! Нормальна мати так реагуватиме на появу у сина жінки? Більше схоже на плач покинутої дружини

– Привіт, кави не хочеш попити? — з такою пропозицією звернувся до мене колишній наречений.

Надіслала його пити каву з “колишньою дружиною”, а він чомусь образився. Сказав, що я довбонута! Нічого, буває!

Саме через “колишню дружину” наше з Максимом весілля не відбулося. Вона зробила все, щоб Максим повернувся до неї, та до дитини. Наречений свій вибір зробив, мені залишалося лише поважати його рішення.

Я стала причиною «розлучення»! Повела Максима із сім’ї! “Колишню дружину”, яка почала мене докоряти, послала якомога далі. Максим пішов з дому із двома пакетами, решту залишив їм.

Від тата йому у спадок залишилася двокімнатна квартира. “Колишня” з дитиною залишилася там одноосібною господаркою, бо він дарчу на її ім’я написав.

Вона злякалася, що я відтяпаю у Максима квадратні метри, тому швиденько заметушилася.

Коли Максим повідомив їй, що зібрався одружитися, вона пообіцяла приїхати на весілля, щоб облити мене червоною фарбою. Дзвінки з істериками, здирство грошей на дитину, мерзенні плітки…

Коли моє терпіння закінчилося, я поставила Максимові ультиматум: або він викреслює їх з життя, або весілля не буде!

Весілля не було! Крім того, йому дуже не сподобалося формулювання ультиматуму!

На момент скасування весілля «колишній дружині» Максима було сорок вісім років, йому самому двадцять шість, а дитині десять. Максим не став батьком у шістнадцять, у нього взагалі немає дітей!

І не думаю, що будуть! Все набагато гірше: офіційно він ніколи не був одружений! “Колишньою дружиною” я називаю його матір!

Я просто називаю речі своїми іменами. Там міцний психологічний шлюб! І коли з’явилася я, то мати Максима поводилася так, ніби я повела її чоловіка, а не з її сином зустрічаюся!

Ревнощі! Маніпуляції дитиною, яку Максим мав утримувати! Істерики! Погрози!

Коли ми почали зустрічатися, і Максим ночував у мене, вона дзвонила, закочувала істерики, вимагала, щоб він повернувся додому.

Куди пішов, із ким, навіщо, скільки грошей витратив… Їй треба було знати все! Ми якось у кіно ходили, вона дзвонила перед початком сеансу.

Всі навколо чули, що краще б Максим зводив у кіно брата, а не якусь гулящу.

Максим зривався, їхав, по першому ж дзвінку, щоб допомогти братові з уроками. Він відгрібав від матері, якщо вчасно не привозив пластилін.

Давав їй гроші по першій вимозі. Сплачував комунальні послуги.

– Нічого дивовижного, бо це ж його обов’язок, – як мені одного разу заявила мати Максима.

Квартира, це, взагалі, просто щось! Коли ми познайомилися, квартира була на Максима.

Його мати так злякалася, що залишиться з дитиною на вулиці, що загрожувала увірвати собі віку, якщо він не напише дарчої.

Вона запевняла, що зробить це, бо вона й дитина стануть непотрібними Максимові, і він вижене їх на вулицю.

Зі мною вона не могла спокійно розмовляти. Було видно, як її трясло у моїй присутності. А як вона цідила слова, зриваючись на крик…

Вона люто ненавиділа мене! Вважала, що я на своїх шпильках влізла в її затишний світ, в їхню щасливу родину, зруйнувала і розтоптала, позбавила її й дитину щастя. Це була майже цитата!

Дайте відповідь, будь ласка: нормальна мати так реагуватиме на появу у сина жінки? Більше схоже на плач покинутої дружини! Такою я її і вважала!

Знаю, що треба радіти. Весілля, що не відбулося, є істинним благословенням небес. Але я його кохаю!

Коли побачила на дисплеї його ім’я, то готова була кинути все і побігти туди, куди він скаже. Мені знадобився час, щоб взяти себе в руки!

Я відповіла на дзвінок. Максим запросив мене попити каву. Ковтаючи сльози, я відправила його до “колишньої дружини”. Він назвав мене довбонутою!

Як же він помиляється: це його мати така, і з Максима зробила саме довбонутого, і дитина, думаю, теж не виросте нормальною!

Максим зробив свій вибір, а я зробила свій: як би погано мені без нього не було, у цей жах я не полізу! Кажуть, час лікує! Що мені робити? Дайте слушну пораду!