Вона навіть не очікувало, що розлучення це так весело

– Ти добре подумала, Іро? У вас діти. У них перехідний вік.

– Мамо, у них майже завжди вік перехідний. Мені терпіти доки вони не одружаться, заміж не вийдуть?

– Ну і як ти їм поясниш?

– А вони все знають. Зараз нічого не приховаєш, все на очах. Якщо хочеш знати, то я від них і дізналася. Інтернет! Їхній тато щасливий з новонародженим сином. Для нас він зараз у відрядженні, а для них там.

– Що? Отак просто, в інтернеті?

– Звичайно, це не він сам. Це його нова “пані” все виставила.

– Пані? А звуть її як?

– Я не знаю, як її ім’я. Я просто так її назвала. І вона вже не перша. Тож не відмовляй мене, мамо. Плакати не буду.

– Ну тоді звісно, ​​дочко, я не лізу. Я нічого не знала. Ось же негідник. А такий на вигляд порядний. Був!

– Саме так, що був.

– А ти вже і йому сказала?

– Звісно сказала. І речі його вже збираємо. Як приїде – валіза до рук і прощай. З чим прийшов, з тим і піде.

– Ну і правильно.

Їхню телефонну розмову перервав дзвінок у двері.

– Це свекруха завітала, – сказала Іра, подивившись у вічко, – зараз почнеться. Бувай, мамо, я подзвоню потім.

– Здрастуйте, Маріє Романівно. Проходьте.

– Що це ти надумала? – Прямо з порога почала свекруха – Розлучення! А ти Льоню чому не запитала? Він не хоче розлучатися.

– Забула вас привітати, Маріє Романівно. З онуком вас, з поповненням у вашому сімействі.

– Чому ти проігнорувала моє запитання?

– Та й ви про онука новину повз вуха пропустили.

– Ми зараз про розлучення, а не про онука. Не можна батька дітей позбавляти.

– А ніхто й не позбавляє. Він батько моїх дітей. А тепер і не лише моїх.

– Уїдлива ти, Іринко. Ось завжди така була.

– Ну я то уїдлива, а син ваш який?

– Багато ти розумієш. Йому так зручніше. Тут сім’я, ви, а там він у відрядженнях часто буває. Не в готелі ж йому щоразу ночувати і їсти будь-де.

– А й справді! Добре влаштувався. Тут живе у квартирі дружини. Там у коханки. Ви самі себе чуєте? Що за нісенітницю ви кажете? Тепер сім’я в нього буде там, а тут мати. Речі сина одразу заберете?

– Подумай, Іро. Не можна так одразу. Не хоче він із тобою розлучатися. А як же діти? Подумай про дітей.

– Ми з дітьми вже подумали. Вони все знають.

– Та як про це можна з дітьми думати.

– Це йому треба було думати. А тепер пізно. Мені ніколи, а вам час.

Випроводивши свекруху Іра продовжила збирати валізу.

З дітьми вирішили зібрати все, що належить батькові. Саме позбудуться мотлоху, який заповнив лоджію. Старі вудки, які лежать без діла років десять.

Лижі, він їх дуже хотів, але жодного разу не вийшов на лижню. Нові.

Капелюх з величезними полями. Старий радіоприймач, який він привіз від матері. Дві пари страшних чобіт. Великі відра, рюкзак. Санки з його дитинства свекруха віддала для онуків.

Все це лежало тягарем уже багато років. “Викинути не можна – знадобиться.” – казав завжди Льоня.

Не можна так не можна, забере із собою, подумала Ірина.

Зі школи повернулися діти. Добре, що вона має ще тиждень відпустки. Встигне зібрати речі та на розлучення подати.

– Мамо, а давай на лоджії ремонт зробимо. Я бачив в інтернеті, – сказав п’ятнадцятирічний Кирило.

– Ось завтра позбудемося речей і зробимо. Батько завтра приїжджає, – відповіла Іра, а потім подумала і додала, – і йде.

– А можна я сам. Знаєш, як гарно буде.

– Я подумаю.

– Ура, Юлько, нам мама дозволила.

Діти мають інші турботи. Звичайно, сумно від розлучення батьків, але що поробиш. А може, й не сумно.

Якщо подумати, то батько ними й не займався. Так просто назва і все. А діти вже не маленькі, 15 та 13 років, бачать і розуміють все.

Увечері повернувся Леонід.

– А чого ти так зарано? У тебе ж відрядження до завтра.

– Нам поговорити треба. Без дітей.

– Ну, поговоримо. Тільки це нічого не змінить.

– Ти вже знаєш. Так вийшло. Вибач.

– Так. Я знаю. Подякуємо інтернету. Усі знають уже. Загалом інтернет – класна річ.

– А ти навіть не переживаєш?

– А чого переживати? Все скінчено. А ти надумав плакати?

– Ні, почекай. Ну, зрозумій мене! Як мені бути?

– Нема чого чекати. Речі зібрані. Валіза в передпокої, решту зараз винесемо. Як бути? Це вже твоя справа. А що буде далі, я можу припустити. Хочеш послухати?

– Що?

– Почути хочеш свій гороскоп на найближчий час? Чи краще ворожіння циганки?

– Ти знову…

– Слухай! Ти зараз із речами їдеш до мами, або до своєї пані. Я подаю на розлучення. Ти виплачуєш аліменти. Усі щасливі. Особливо твоя пані.

– Стривай, не можна так одразу. Які аліменти?

– На двох дітей – Кирило та Юля. Забув про них?

– Але в мене маленька дитина. Йому багато чого треба. Почекай, ось підросте тоді й платитиму. Адже в тебе хороша зарплата. Впораєшся.

– Три, п’ять, скільки років чекати? Що б діти виросли? Ай, молодець. Ось як добре продумав. І твоя мати каже, що тобі зручно. Тут родина, там відрядження. Добре влаштувався. Нині там сім’я, а тут аліменти. Ключі на стіл, речі забирай і до мами. А я впораюся. Можеш не переживати.

– А куди я з лижами влітку?

– Ну, це твої проблеми. На лижах і в капелюсі, загалом красень будеш, – сказала Іра подаючи йому сомбреро.

Від уявних картинок їй стало навіть весело.

– Ось всюди ти знайдеш, що сказати. Ще й смієшся. Не дарма тебе мама уїдливою кличе. А приймач мені навіщо? Відра, чоботи, плащ-намет. Це ж мотлох.

– Це твій мотлох. Нам чужого не треба. А якщо і тобі не треба – смітник знаєш де. Так, ще твоя колекція пивних банок. Вибач якщо пом’ялася якась, але ледве в мішок заштовхали.

– Ну ти й…

– Все, тобі час.

– А вечеря. Я з відрядження повернувся.

– Все у мами. І вечеря та ночівля. Прощай. Мамі привіт і мої привітання. Ключі! – Іра простягла руку.

Леонід повільно дістав ключі та поклав їх на тумбу. Також повільно став виставляти все на сходовий майданчик.

– Прощавай зручне життя, привіт, аліменти. – додала Ірина.

За годину зателефонувала свекруха. Доїхав отже.

– Ірко. Що ти коїш? – кричала свекруха.

– А в чому річ?

– Навіщо мені цей мотлох?

– Це ти про сина? – уїдливо додала Ірина.

– От уїдлива хамка. Про все, що він привіз. Навіщо мені ці старі речі.

– Ну, це він сам вирішив привезти все до вас. Він мав вибір. Або смітник, або все до вас. Користуйтесь.

Іра натиснула на відбій та заблокувала телефон свекрухи. Вона навіть не очікувала, що розлучення це так весело.

І не думала, що так може жартувати. Ну, не плакати ж. Має дітей.
Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!