Все, що в мене залишилося, — спогади! Але що тепер з ними робити

Моя тітка живе в маленькому містечку, і кілька разів на рік я заїжджаю її відвідати. Вона тримає невеликий магазин, де торгує рослинами, квітами, насінням та різним садовим обладнанням.

Якось, приїхавши до неї, я помітив, що вона взяла собі на роботу помічницю, і вони працюють поперемінно.

Дівчина вразила мене своєю чарівністю, і я одразу ж зацікавився нею. Тітка, звичайно ж, представила нас один одному, дівчину звали Христина.

Гостювати у тітки я міг місяці два чи три, моя робота дозволяла це. Та й містечко було красиве, гори, природа, нове цікаве знайомство, — все це спонукало мене затриматися тут довше.

У дні, коли працювала Христина, я міг сміливо приходити до магазину та спілкуватися з нею. Купував їй морозиво, розповідав кумедні історії, займав її час, бо покупців було небагато.

Потім я почав дарувати їй невеликі подарунки, а потім і з букетом квітів щоразу приходив. Дівчина трималася скромно, а я не напирав.

Робив подарунки та дружньо спілкувався. За кілька тижнів дівчина трохи відтанула. Христина окрім магазину працювала ще й на пошті.

І ось одного дня вона не з’явилася на роботі. Тітка сказала мені, що вона відпросилася, їй треба було затриматися на пошті до вечора.

Я вирішив зустріти Христину цього вечора, зробити їй сюрприз, та проводити додому. Було шість годин вечора, коли я підійшов до будівлі пошти.

Пошта вже зачинялася, але Христини все не було. Навпроти пошти, через дорогу, був парк. Я пішов туди й сів на лавку так, щоб бачити вхід, і не пропустити її. Час минав, її все ще не було.

Я перейшов через дорогу і сів за дерево біля пошти. У великих вікнах пошти було видно, як у співробітників йшла гулянка і серед них я виразно бачив Христину.

Вона пила напої, а якийсь хлопець її обіймав. Я твердо вирішив чекати її стільки, скільки потрібно.
Вже близько півночі вона вийшла з будівлі, разом із тим хлопцем, який її обіймав.

Вони йшли разом, він тримав її за руку. Я обійшов будинок і вийшов перед ними, перегородивши їм дорогу.

Христина була приголомшена і явно незадоволена моєю поведінкою. Вона попросила мене піти, й більше ніколи її не турбувати.

Через два тижні я дізнався про те, що Христина вийшла заміж. Дівчина вела подвійну гру, давала шанс мені, та одночасно зустрічалася з іншим. Я виїхав із того містечка, і довгий час туди не приїжджав.

Було дуже боляче, всі ці спогади хотілося лишити позаду. Адже я вже планував у своїх мріях, що буду з нею, планував спільне життя і багато чого ще, але все розтоптали в одну мить.

Через рік я дізнався, що її новий чоловік вигнав Христину, привласнивши її гроші собі. Я посміхнувся, вирішивши, що справедливість у цьому світі все ж таки є.

Але в глибині все ще свербіло почуття! Що зроби вона інакше, було б на дві щасливі людини більше. Чи шкодувала вона? Я не знав.

І ось дзвінок у мої двері. Я відкриваю. На порозі Христина з валізою! Очі, сповнені слізьми та надією, дивилися на мене.

– Пробач – ледь чутно сказала вона. В цей час все застигло, і я став вагатися, як мені вчинити? Адже, якщо вона щира дівчина, то чому тоді обманювала?

Тримала в невіданні до останнього, і жорстоко зрадила! Чи не зрадить знову, якщо раптом стане їй вигідно?

Та й тут вона зараз тільки тому, що її відкинули, поки не з’явиться щось краще?
– Я пробачив, – відповів я і зачинив двері.

Ще хвилини зо три я пропалював їх поглядом, але зрозумівши марність цього заняття, я відвернувся. Все, що в мене залишилося, — спогади!

Але що тепер з ними робити? Чи слушно я вчинив, чи потрібно було впустити? Мене роздирають сумніви! Підкажіть, як вчинити?