“Все своє життя я закохуюся у Наталь!”,- сказав у котрий раз Леонід

Два роки тому в моєму житті ось уже вкотре з’явилася чергова Наташка. Не знаю, може це ім’я якось пов’язано з моїм або підписано кимось зверху, але дівчата з цим красивим ім’ям незмінно з’являються в моєму житті, залишаючи в ній свій слід.

Цю Наташу я знав ще з тих щасливих юнацьких часів, коли життя здається довгим і чудовим, а старість десь там, далеко і нам від сюди не бачити. Вона йшла поруч з одним моїм знайомим, красива і така юна …

До цієї організації я прийшов до одного свого знайомого, але його на місці не виявилося і мені запропонували почекати. Довелося зручніше розташуватися в кріслі і читати журнали. Двері відчинилися і увійшла вона, така ж красива, така ж принадна, може і не настільки юна як в ті часи, але все одно, змушувала чоловіків згортати собі шиї. Від несподіванки у мене навіть журнал вилетів з рук або мені хотілося зобразити цю саму несподіванку, але вона звернула на мене увагу.

– Дівчино, ви ж та сама Наташка …

Я додав до її ім’ям прізвище чоловіка і їй це не сподобалося.

– Ні, ви помилилися, я вже давно викинула геть і його і пам’ять про нього. А ти, якщо не помиляюся, Ленкін .., – і вона додала моє прізвище.

Мені завжди подобалися дотепні дами, а ця ще і була  красива і я не зміг відмовити собі в задоволенні продовжити цю жартівливу перепалку. Дівчина так смішливо мені відповідала, що я не помітив як прийшов мій друг, як він знову пішов кудись, здається я геть забув, навіщо взагалі я тут.

 Ви дозволите провести Вас з роботи, може нас переїде машина і заспокоїть нашу суперечку таким чином?

– Я віддаю перевагу ходити без аварій, а Ви не вселяєте довіри, ще втягните в аварію, – дама навіть відмовила жартома.

– Але без Вас я точно попаду в неї від відчаю! – з видом відчаю, парирував я.

І тут як завжди буває шеф і став закривати офіс, перервав наше знайомство і нам нічого не залишалося, як разом вийти з будівлі. Можливо, я вже почав витати в хмарах або дивився на неї і ні на що більше, але тільки ми вийшли на вулицю як з-за рогу вигулькнула машина на такій швидкості, що мені нічого не залишалося, як грубо схопити Наташку за плече і з силою відкинути в сторону. Машина в міліметрі просвистіла повз мене, дивом не збивши.

– Нашуткувався? Жартівник!

І дівчина прожогом кинулася він мене.