Історію мені розповів один чоловік у Празі. Десь в сільській місцевості знайшли завалений листям колодязь.
Листя розкопали і побачили, що на дні колодязя лежить купа папірців. Дістали. Виявилося, що це листи.
Поруч лежали розірвані конверти. Тобто листи були витягнуті з конвертів, прочитані і викинуті. Листів було кілька сотень.
Вони були написані на початку 40-х років. Це були доноси, послані в гестапо з сусідніх сіл. Доносили на сусідів, приятелів, родичів.
Батраки на господарів, господарі на наймитів. П’яниці на шинкаря, шинкар на п’яниць. Загалом, всі на кожного.
Майже за Гоббсом, війна всіх проти всіх в масштабах сільській місцевості. Але там була ще й поштарка. Звичайнісінька тітка. Кріпконога і кремезна.
Вона вигрібала листи з сільських поштових скриньок, складала в свій мішок, сідала на важкий велосипед і їхала в велике село, де була пошта, а також розташовувалося відділення гестапо.
Але по дорозі вона заїжджала в лісок і сідала у старого висохлого колодязя. Діставала листи, розкривала їх – хто знає, може бути, у неї давно була така погана звичка? – розкривала їх, перечитувала і доноси викидала. І ось так – всі роки окупації.
— Та що ж ти за негідниця така! — заголосила Раїса Миколаївна, розмахуючи мокрою ганчіркою.…
— Олю, привіт! Не відволікаю? Слухай, тут така справа… до мене зараз начальник під’їде, Віктор…
Михайло вклав дітей спати і вирішив трохи подивитись телевізор, перш ніж теж вирушить до сну.…
Кілька років тому свекор одного разу не прокинувся. Тамара Петрівна того ж дня, ще до…
Анна застигла з чашкою кави в руках, немов хтось вилив на неї відро крижаної води.…
— Та пішов ти, Євгене! — Галина жбурнула мокру ганчірку в раковину так, що бризки…