– Все, ти з нами більше не живеш! З тобою небезпечно перебувати поруч. Їдь на дачу. Зараз літо, тепло, – там будеш. А до зими щось вигадаємо! – Заявив син матері, яка приїхала з санаторію

– Я не винна! Це все твоя мати підлаштувала! Я все тобі поясню, коханий! – емоційно виправдовувалася Марина.

– Забирайся геть! Щоб і духу твого тут не було! – сказав їй спокійно Геннадій, хоч усередині в нього вирував вулкан. – П’ять хвилин даю тобі. Поспішай.

За тиждень до цього…

Ірина Вікторівна заходила у під’їзд рідного будинку у піднесеному настрої. Щойно закінчилися два чудові тижні, проведені в санаторії.

А зараз на жінку чекала зустріч з улюбленим сином Геною та подругами по під’їзду Любою та Галею. Ох, як же вона за ними скучила! І скільки їй всього треба їм розповісти!

Була й ложка дьогтю в цій бочці меду. Її прекрасний настрій трохи затьмарювали думки про невістку Марину. Ось її вона бачити й не хотіла. Не склалися у них відносини буквально з першого дня їх знайомства.

Підійшовши до дверей своєї квартири, Ірина Вікторівна відчула невиразне занепокоєння… Щось було не так.

Інтуїція просто кричала їй – чекай на лихо! І коли жінка не змогла відчинити двері своїм ключем, то все зрозуміла. Замок був інший.

Спершу Ірина навіть не хвилювалася. Принаймні, змогла якось логічно пояснити ситуацію, що склалася.

Дзвонити у двері було марно. В цей час і син, і невістка на роботі. А замок… Напевно, зламався, і вони просто забули її попередити, що змінили його на новий.

– Що робити? – Ірина Вікторівна замислилась.

Жінці дуже не хотілося відривати сина від роботи. Він цього не любив, завжди бурчав невдоволено, коли мати дзвонила йому у робочий час. Марині вона тим більше дзвонити не стане.

Жінка вирішила дочекатися кінця робочого дня у Галі чи Люби – хто з них удома виявиться.

Люба з радістю зустріла подругу, що повернулася, і запросила в гості.

– Ну, розповідай, ​​як відпочила, чим там тебе лікували. З ким познайомилась? Та й взагалі, сподобалося тобі в санаторії?

– Так, все просто чудово! І лікування, і харчування, і культурна програма на висоті… Але мені зараз не до спогадів якось… Проблема виникла одна. Хоча, як я тепер розумію, з’явилася вона давно. Не зараз.

– Та що сталося? Ти можеш пояснити? – Люба вже переживала за подругу, яка спохмурніла прямо на очах.

Ірина Вікторівна поділилася із приятелькою своєю проблемою.

– Ні, я все розумію, що могли поміняти замок через несправність. Але, чому не попередити мене про це? Це дуже дивно, Любочко. Дуже дивно.

– Гена ж знав, що сьогодні приїжджаю. Та й увесь час, що я була в санаторії, він дуже рідко дзвонив мені. І розмовляв якось неохоче – так, ні. Чому ж я раніше не занепокоїлася? Адже все було дивним.

– Це все вона воду каламутить, Маринка його розцяцькована. Мені вона не подобається. Якась фальшива, нещира… Ти вже пробач мені, Іро, що я так про твою невістку.

– Та, гаразд. Що ти перепрошуєш. Якби ти знала всю правду про неї! Я заради сина терплю, нічого йому не розповідаю. Любить він її. А так давно вже потрібно гнати її поганою мітлою туди, звідки вона прийшла.

– Справді? А що таке? – Зацікавилася сусідка з жвавістю.

– Ох, Любо! Про це навіть говорити соромно. Адже вона зраджує його. Так, так, не дивуйся! Я одного разу стала свідком того, як Маринку пізно увечері привіз якийсь чоловік.

– Вона сказала, що затрималася на роботі. А я бачила з балкона, як вони в машині милувалися. Гена у відрядженні саме був.

– Ну, посварилися ми з нею тоді сильно. Я їй говорю:

– Сама йому все розкажи, чи це зроблю я.

А вона мені:

– Гена тобі не повірить. Я скажу йому, що ти мене ненавидиш – ото й намовляєш. Він кохає мене! Жити без мене не може. А нічна зозуля денну завжди перекує – чула, сподіваюся, приказку? Так, що роби висновки.

– А для сина, мерзота, придумала історію про те, що ми посварилися за його відсутності. І що я ніби оперезала її, з хати намагалася вигнати.

– І постійно її принижую й обзиваю за будь-якої нагоди, поки Гена не чує. Тож я більш ніж впевнена, що й зараз без неї не обійшлося.

Увечері Ірина Вікторівна, взявши валізу, підійшла до своєї квартири та, натиснувши на дзвінок, зібралася зайти додому.

Але все, що сталося далі, було схоже на страшний вигаданий сон.

На дзвінок вийшов Геннадій. Він був злим. І замість того, щоб обійняти матір, зрадівши її поверненню, перегородив їй шлях.

– Так, мамо, такого я від тебе не чекав! Як ти могла? Це ж підсудна справа! Яка ти мені після цього мати?

Ірина Вікторівна була в такому потрясінні, що навіть не знайшлася, що відповісти. Губи затремтіли, з очей бризнули сльози. Серце стиснула жорстока образа.

– Що сталося, синку? – тільки й змогла видавити із себе жінка, яка не розуміла, в чому її звинувачує найрідніша людина.

– Що трапилося? Ти ще питаєш – що трапилося? Навіщо ти таку гидоту Марині зробила, коли виїжджала до санаторію?

– Щось підсипала в її трав’яний чай. Вона два дні лежала у ліжку, швидку викликали. Ледве оговталася. Моя дружина могла богу душу віддати. Ти цього хотіла, так?

– Сину, та ти що? Це якась маячня…

– Навіть слухати тебе не хочу! Все, ти з нами більше не живеш! З тобою небезпечно перебувати поруч. Їдь на дачу. Зараз літо, тепло, – там будеш. А до зими щось вигадаємо!

Ірина не впізнавала свого сина. Перед нею зараз стояла чужа, зла і жорстока людина.

– Я ні в чому не винна, синку! Це все вигадки твоєї дружини, – намагалася напоумити його мати. – Невже ти гадаєш, що я здатна на таке?

– Нічого не хочу слухати. Я все сказав, – жорстокі слова пролунали, як вирок.

Син пішов, зачинивши двері перед обличчям матері.

Зі сльозами на очах Ірина повернулася до Люби й, ридаючи, ледве змогла пояснити тій, що трапилася.

Люба, як могла, заспокоїла подругу, дала їй серцевих крапель і випила сама. Тому що дуже засмутилася, дізнавшись про подібну підступність.

– Ти, Ірочко, заспокойся. Не переймайся так, – підбадьорювала Люба приятельку. – Завтра з дільничним увійдеш додому. Як це так – не пускати тебе у свою власну квартиру?

– Ні, вона не дасть мені там жити! Маринка ця, сама мені щось підсипле. Від неї чого завгодно можна чекати, – журилася Ірина.

– Тоді з твоєю невісткою будемо боротися! Оголосимо їй маневри. Не ти їх почала. Але постояти за себе зможеш, і Марина отримає сповна по заслугах.

– Ой, не знаю, – схлипуючи, промовила бідна Ірина. – Адже син мене і слухати не захотів. Ось як вона його опрацювала, безсоромна. І все для того, щоб вигнати мене з моєї квартири. Позбутися назовсім!

– Нічого, не хвилюйся. Невістка не знає, що ти тут, і не поїхала на дачу. А ми з тобою зачаїмося і чекатимемо.

– Як тільки Гена вирушить у чергове відрядження, вона знову дозволить собі розслабитися. А тут ми із камерою. Ну як тобі план?

– Не знала, Любо, що в тебе приховані здібності детектива. План гарний. Та й іншого все одно немає, – сумно промовила Ірина.

Жінкам не довелося довго чекати. Буквально за три дні у дворі будинку пізно ввечері вони побачили ту саму картину, що колись спостерігала з балкона Ірина Вікторівна.

З машини, що під’їхала, вийшла Марина обійнявшись з невідомим чоловіком. Цього разу їм ніхто не заважав підійнятися до квартири.

Дві подруги, як справжні детективи, зняли все на відео. А Люба ще й у під’їзд встигла вийти, нібито за поштою. Вона зуміла зафіксувати зі спини Марину разом з її “коханням”, що підіймалися у квартиру.

Через два дні Люба, побачивши в під’їзді Геннадія, попросила його зайти до неї, нібито допомогти пересунути важку шафу. Молодий чоловік неохоче, але погодився.

Побачивши у квартирі сусідки свою матір, Геннадій спочатку хотів піти.

– Хіба ти не на дачі? Чого по сусідах ховаєшся? – спитав він невдоволено.

І тоді Ірина Вікторівна, проігнорувавши питання сина, сказала йому так:

– Я прощаю тебе, синку. Не знаєш ти, що твориш. Задурила тобі голову, обкрутила тебе ця мерзота, а сама тобі зраджує.

– Що? Ти знову? – спробував обуритися Геннадій.

– Ось, помилуйся, що ми зняли з Любою на відео, поки тебе не було вдома.

Геннадій неохоче взяв у матері телефон і почав дивитись дуже цікаве відео. Чоловік був обурений, коли побачив незаперечні докази пригод його коханої дружини.

– Як вона могла?! – тільки й зміг промовити він тихо, вимкнувши відео в телефоні.

А він сам… Як він міг так помилятися? Чому повірив усім наклепам Марини? Навіщо так жорстоко образив найближчу людину – свою маму?

– Так, все. Досить цієї ганьби. Ходімо, мамо, додому. Нема чого тобі тут, по чужих кутках відсиджуватися.

– Пробач мені, мамо. Я тебе так образив. Але я навіть уявити собі не міг, що вона така… Ось, виявляється, для чого треба було цій тварюці тебе з дому вигнати. Ну, я їй зараз влаштую!

Коли Геннадій разом із матір’ю повернулися додому, обуренню Марини не було меж.

– Ти що? Очманів? Навіщо пустив цю шахрайку в нашу квартиру? Ти хочеш, щоб вона мене остаточно занапастила?

– Ну, Гено, ти що? – дружина спробувала використати свою чарівність. – Тобі зовсім мене не шкода? Викинь її, нехай котиться звідси.

– Звичайно, викину, – побілілими губами промовив Геннадій. — Обов’язково викину і прямо зараз. Тільки не маму, а тебе! Пішла геть звідси! Щоб і духу твого за п’ять хвилин тут не було!

Марина намагалася виправдовуватися. Але що були ці виправдання проти незаперечних доказів. А ще тієї образи, яку завдав Гена своїй матері.

Марина стояла у темряві вулиці з валізами, та намагалася додзвонитися до свого шефа Володимира. Саме з ним у неї в останні три місяці була досить бурхлива інтрижка.

Телефон довго не відповідав, та вона не відступала. Знову і знову надсилала виклик своєму коханому.

– Ну, що тобі? – грубо спитав він нарешті. – Просив тебе не дзвонити мені ввечері й у вихідні. Я з сім’єю, а ти лізеш!

– Володю, мене чоловік вигнав. Мені нікуди йти, – плаксивим голосом промовила вона.

– А я тут до чого? Я не благодійна організація. Їдь у готель. І взагалі, хотів тобі сказати – ти у моїй фірмі більше не працюєш.

– Мені ще із сім’єю проблем не вистачало через тебе. Все, давай. Щастя тобі в особистому житті!

Володимир скинув дзвінок, та заблокував номер Марини.

А їй довелося провести ніч у дешевому готелі. А зранку їхати до батьків у село, розташоване в Полтавській області, звідки вона приїхала до столиці два роки тому. Тепер вона не мала тут ні чоловіка, ні роботи, ні житла.

Відпочине Марина у батьків кілька місяців і все почне спочатку. Які її роки…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу. Ставте вподобайки.