Все життя прощала, а потім пішла через дрібницю

Так сталося що Лариса ніколи не вміла ображатися. От не її це було, і годі. Що б там не траплялося в житті, вона все приймала як потрібне. До неї через це і люди тягнулися, що вона всім і пораду дасть і довго образу таїти не буде якщо що, відразу помириться першою, ще й вибачення попросить, хоч знає що правда на її боці.

Так мабуть продовжувалося б і далі. Але одного дня, колега на роботі сказала їй дуже образливу річ. Буцімто у Лори на голові будуть їздити, а та тільки вибачатиметься що там твердо. Лариса і на цей раз посміялася від душі.

Прийшла додому, а там чоловік без настрою, вона йому: – Милий, що таке, чи день в тебе був важкий, чи сталося що? Орест відгаркнувся щось і пішов на кухню вечеряти. Сів, як пан і наминає свіженькі котлетки.

Лариса поруч сіла, діти поїли вже і порозбігалися. Вони дорослі були вже, у всі свої сім’ї, хоч і жили поруч, через хату син, через 4 – дочка, та всеодно до батьків вже не так часто приходили.

Поки Лора думку гадала та молодість згадувала, то від котлет, тільки й тарілка немита лишилася на столі. А я? – подумала Лариса. А я що, не людина, що я, їсти не хочу?

Це була її перша образа, мабуть років за 20 з гаком до чоловіка. Тим не менше вона підійшла до чоловіка, видерла з рук пульта від телевізора і вимкнула футбола.

Чоловік як оскаженів, кричав, звинувачував її в чомусь, навіть вдарити хотів. Але зрозумів що робить, впав на коліна і почав благати пробачити його. Просився, що вона ж вибачала все життя, і зради, і п’янки, то що ж, хіба цей раз не простить?

-Не пробачу, ніколи. Все життя прощала, зараз не пробачу. Забирай свої речі і йди. Забудь тепер за мене.

Орест думав що жінка так жартує, бо й дійсно, його Лариса пробачала те, чого прощати неможна. Не захотів іти, вона зібрала свої речі і пішла. Сама. Взяла кредит, влізла в борги, купила невеличкий, але охайний на околиці села будинок. І знаєте що?

Перестала прощати. Їй аж легше дихалося від того, що вона тепер не зобов’язана нікому і нічого не зобов’язана. Не треба тепер сміятися тоді, коли хочеться плакати, не треба в собі ховати емоції і злість. Вона тепер щаслива від того, що можна не прощати.