Всі на мене образились, і ніхто не розмовляє, ні син, ні невістка, і навіть чоловік. А все з-за моєї однокімнатної квартири, за яку я тільки недавно виплатила іпотеку

Мене звати Марина, і мені сорок п’ять років. Я маю дорослого сина, який закінчує навчання, а влітку планує зіграти весілля. Але виникла невелика проблема. З родичами у мене не все гаразд!

Всі на мене образились, і ніхто не розмовляє, ні син, ні невістка, і навіть чоловік. А все з-за моєї однокімнатної квартири, за яку я тільки недавно виплатила іпотеку.

Вони всі вважають, що я маю віддати цю квартиру синові, коли він одружиться. Ну, а я не хочу, він же вважає себе дорослим, раз придумав одружитися, от і нехай сам свої проблеми вирішує, та заробляє на свою квартиру.

Ми з чоловіком та сином живемо у двокімнатній квартирі, всім вистачає місця. Я вирішила взяти під іпотеку ще одну однокімнатну квартиру, щоб здавати її. А що, непогана надбавка до пенсії, яка не за горами.

Ця квартира приносить моїй родині невеликий, але все ж додатковий дохід, який іноді дуже буває потрібен. Ми з чоловіком ще працюємо, але гроші ніколи не бувають зайвими.

Ми ними то одну боргову дірку закриємо, то другу. Ось так і живемо. І ось син мені якось заявив, що, мовляв, мамо, я одружуюсь і мені потрібна квартира! Він захотів, щоб я вигнала квартирантів, і віддала квартиру йому з невісткою.

Син мені заявив, що у родичів моєї невістки немає можливості допомогти матеріально. Що вони самі уп’ятьох живуть у двокімнатній квартирі, і у них немає грошей, купити ще і їм квартиру. Тому, вони житимуть у нашій однокімнатній квартирі.

Але я зовсім не хочу виганяти квартирантів, адже якщо пущу туди сина, то вони точно не купуватимуть собі власну квартиру, а так там житимуть, і нікуди не з’їжджатимуть.

А я розраховувала на цю квартиру, як прибавку до пенсії, а не як житлоплощу для сина. Я не розумію, чому це ми мусимо їм квартиру віддати, а ті родичі нічого, у них, бачите, грошей немає, а у нас, можна подумати, їх море.

А якщо у них дитина з’явиться, тоді точно все, можна буде забути про квартиру.

Я не знаю, що робити? Чоловік, каже, треба дітям допомогти, а я не хочу! Нам ніхто не дарував квартири, ми самі їх заробляли, і живі.

Я зрозуміла для себе одне, якщо пустити сина у квартиру, то можна буде про неї забути. Адже на вулицю я потім їх вигнати не зможу, тим більше з дітьми, краще спочатку не пускати.

Син тоді точно не буде замислюватиметься про своє житло, я ж його знаю, як облупленого. Він краще буде нові гаджети купувати, ніж на своє житло збирати.

Чоловік вважає, що з мого боку, це підло і дріб’язково виходить. Адже всі знають, що в мене є квартира, і будуть засуджувати мене, що я рідного сина жити в неї не пустила. Як би ви поступили у такій ситуації?