– Всі претензії до дружини! Нехай вона не у ванній по сорок хвилин не сидить, а приготує чоловікові сніданок. – Я до вас у прислуги не наймалася! – Відрізала мати

– Мамо, тут така річ… У нас неприємності. Господарка попросила квартиру звільнити, й терміново. Ти розберися в моїй кімнаті, звільни якнайбільше місця.

– Ми до тебе сьогодні приїдемо, усією родиною, – почула Людмила в слухавці, відповівши на ранковий дзвінок сина.

– Нічого собі новини… Синку, я чула, що взимку не можуть так просто виселити з орендованої квартири, навіть без офіційного договору. Нехай бодай час дадуть на пошуки нового житла, – від несподіванки Людмила розгубилася.

– Та не дадуть вони жодного часу… Наталя вчора з господаркою посварилася, ось та й з’їхала з котушок, – невдоволено відповів Олексій.

– А, тепер все ясно. Наталі треба навчитися тримати свій язик за зубами й до людей ставитися хоч із невеликою повагою! – зауважила Людмила.

– Ой, мамо, тільки не починай! Й так настрій паршивий. Сказав же, розберись у кімнаті, ми ввечері приїдемо з речами, – сердито буркнув Олексій і поклав слухавку.

…Людмила почула короткі гудки й сіла в розгубленості прямо на підлогу… Учора на роботі був важкий день: прийшли двоє нових співробітників.

Її начальниця попросила все показати та пояснити новеньким, треба було підготувати два звіти для вищого керівництва, та й ще багато чого. Увечері Людмила не прийшла, а можна сказати, приповзла з роботи у свою квартиру.

На вихідні у жінки були великі плани. У суботу вона хотіла відіспатися, надвечір сходити в парк, щоб прогулятися. У неділю планувала зустрітися зі своєю подругою та пройтися крамницями. А тепер що?

Жінка не уявляла, як у крихітній двокімнатній можуть розміститися чотири людини: вона, син, невістка та семирічний онук Іллюша.

Грандіозні плани на вихідні були розбиті в пух і порох. Тепер треба було зробити прибирання в колишній кімнаті сина, переставити звідти деякі речі, а потім йти в продуктову крамницю і до вечора готувати вечерю.

Така перспектива Людмилу зовсім не тішила. Не можна сказати, щоб жінка не любила сина та онука. Просто взаємини з невісткою Наталією були, м’яко кажучи, натягнутими.

Вкотре стикатися з цього приводу не хотілося. Людмила і так завжди намагалася ставитись до Наталі шанобливо, щоб не кривдити сина, і не провокувати конфлікти, які періодично спалахували у родині.

Попри зруйновані плани та зіпсований настрій, Людмила таки взялася за прибирання. Потім ходила в крамницю, та приготувала вечерю.

Надвечір все було готове. Зрозуміло, коли приїхав Олексій із сім’єю, у квартирі стало досить галасливо та “весело”.

Людмила вирішила піти до своєї кімнати раніше. Олексій та Наталя ще сиділи за столом, а Іллюша дивився мультики.

– Ну, добраніч вам. Зі столу приберете самі. Добре, Наталко? – сказала Людмила, йдучи з кухні.

– Угу, – промимрила невістка, не відриваючись від екрана смартфона.

Крізь сон Людмила чула і сміх, і тупіт, але вирішила не звертати на те, що відбувається. Жінка щиро вважала, що син із сім’єю приїхали ненадовго. Потрібно ж їм десь перекантовуватися.

Хоча чинні проблеми Наталя організувала всій родині власноруч. Людмила неодноразово говорила невістці, що з людьми треба навчитися домовлятися та виявляти повагу.

Але Наталя завжди, або просто відмахувалася від свекрухи, або влаштовувала ще грандіозніший скандал.

Вранці Людмила прокинулась по будильнику, вийшла на кухню й обімліла. На столі залишилися кухлі з недопитим чаєм, гора фантиків від цукерок, та яблучні недогризки.

У раковині на жінку чекав ще один неприємний сюрприз – гора брудного посуду…

– Мамо, а що на сніданок? – сонний Олексій вийшов на кухню, коли Людмила швидко намагалася хоч трохи ліквідувати наслідки вчорашньої вечері.

– Бутерброди зроби з чаєм. Я снідаю лише кавою, – відповіла вона синові.

– Мамо, я поки в заторах стоятиму зараз, з одних бутербродів зголоднію!

– Ну, тоді всі претензії до дружини. Нехай вона не у ванній по сорок хвилин не сидить, а приготує чоловікові сніданок.

– Я до вас у прислуги не наймалася! Хоча доводиться на роботу спізнюватися, і за вас посуд мити! Ви ж учора не зволили за собою прибрати!

Тільки Людмила домовила цю фразу, як на кухні з’явилася Наталя. Руками жінка терла заспані очі.

– Так я й знала! Людмило Костянтинівно, часу, о пів на восьму ранку, а ви вже бурчите.

– Я не бурчу, Наталю, а розмовляю із сином. А ти могла б чоловікові приготувати сніданок. Я за вами не зможу постійно мити посуд і готувати теж. Тож будьте ласкаві дбати про себе самі!

– Угу, – знову промимрила Наталя, не звертаючи на свекруху особливої ​​уваги.

Наступні п’ять днів пройшли в атмосфері нервової напруги. Людмила стримувалась, як могла. Жінка розраховувала, що за тиждень син розв’яже квартирне питання, і у вихідні вона зможе знову жити нормально.

У п’ятницю ввечері ніяких рухів тіла від родичів не було. Людмила думала, що син просто вирішив не втягувати її у свої справи.

У суботу вранці Олексій та Наталя спали, що називається, як убиті. Коли до обіду син тільки вийшов з кімнати, Людмила зрозуміла, що жодного переїзду не планується…

У неділю Людмила вирішила запитати сина прямо:

– Альоша, ви знайшли квартиру?

– Шукав. Все так дорого, або далеко. Ми, напевно, ще тиждень поживемо в тебе.

– Ну, живіть… – приречено відповіла Людмила.

Зрозуміло, вигнати сина із сім’єю на вулицю жінка не могла. Вирішила перетерпіти ще тиждень. Все краще, ніж скандалити.

Однак, як кажуть, дива не сталося. Родичі не з’їхали ні за тиждень, ні за два. Навпаки, Людмилі здавалося, що вони ґрунтовно обжилися в її квартирі, а пошуками нової орендованої, навіть не займаються.

При цьому Наталя не особливо турбувала себе домашніми справами. Без сором’язливості ставила в мийку брудний посуд і йшла спати на диван. Одяг складала у кошик, і Людмилі доводилося всі вихідні прати, прасувати, готувати, прибирати.

– Наталко, я в крамницю, а ти вимий підлогу у квартирі.

– Людмило Костянтинівно, ви тут господиня. Зроблю ще щось не так… Та ще й не брудно начебто. Помиємо ввечері, або завтра.

– Наташа, я тут господиня, але ж ти теж живеш у цій квартирі, – слушно зауважила жінка.

– Та що ви до мене все чіпляєтеся?! У мене голова болить! Ясно? – вигукнула Наталка.

– Це просто неподобство якесь! – не витримавши, відповіла Людмила.

– Саме так! І влаштували його ви! — безцеремонно відповіла невістка.

Людмила не стала далі заглиблюватися у скандал. Все вирішила сама – спочатку сходила у крамницю, потім зробила вологе прибирання. Після, попила чаю і вирішила трохи полежати.

Прокинулася Людмила від жвавого та нескінченного стуку. Виявилося, онук грає у м’яч.

– Ілля, м’ячем треба на вулиці грати, а не у квартирі. Час вечірній, довкола сусіди, – зробила зауваження Людмила.

– Ну, бабусю… Я хочу зараз, а мама з татом не хочуть іти зі мною гуляти. Я граю вдома, – відповів хлопчик, не припиняючи гупати м’ячем об підлогу.

– Ілля, припиняй, – повторила Людмила.

На шум із кімнати вийшов Олексій.

– Альош, скажи Іллі, щоб припинив, – сказала Людмила.

– Мамо, ну він і вдома завжди грав… – Олексій не встиг договорити, бо в розмову одразу ж вклинилася Наталя.

– Ось саме! Ви зранку до мене докопалися, зараз до дитини. Не знаєте до чого причепитися! Так і скажіть, що хочете вигнати нас! – Закричала Наталя.

– Наталю, якщо ви не хочете прислухатися до моїх правил, то краще вам звичайно ж жити окремо, – сказала Людмила.

У повітрі повисла напружена пауза…

– Ну дякую! Виганяєте нас надвір! А я, між іншим, в положенні! І нервувати мені зовсім не можна! – закричала Наталя і пішла до кімнати.

– Мамо, вона правда при надії, а ти лаєшся …

– Синку, по-перше, я не знала. По-друге, я ж не вимагаю чогось надприродного. Я просто теж хочу спокійно жити у своєму власному будинку.

Цього ж вечора Наталя зібрала речі та оголосила, що вони з Іллею поїдуть в сусіднє місто і житимуть у її батьків, поки Олексій шукає квартиру.

…Людмила переживала з приводу того, що сталося. Жінка намагалася зупинити невістку, але Наталя надулася і була непохитна.

Вона театрально плакала, шморгаючи носом, збирала речі й не піддавалася ні на які вмовляння.

Через три дні Олексій знайшов квартиру і разом із сім’єю з’їхав від матері. Людмила зробила у квартирі генеральне прибирання, взяла тиждень відпустки.

Життя знову пішло своєю чергою. Хоча неприємний осад від усього, що сталося, все одно залишився…

Тепер спілкування із сином було настільки мізерним і натягнутим, що про появу онуки Людмила дізналася від спільних знайомих. Начебто й ніяково, що між близькими такий скандал, але що робити…

Людмила живе собі своїм життям. Вона двічі на рік їздить в санаторій. Онукам на дні народження надсилає гроші. Син теж вітав її з днем ​​народження, але виключно телефоном.

Звичайно, ніякий санаторій та особистий простір не замінять повноцінного спілкування з онуками. Однак людина може подарувати щастя навколишнім лише тоді, коли сама беззастережно щаслива.

Так міркує Людмила і не шкодує, що сталося. Вона зробила свій вибір і будь-коли готова почати спілкування з онуками.

А вже дозволяти чи не дозволяти — це виключно рішення невістки Наталії. І всі негативні вчинки залишаться тільки на її совісті.

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.