Втратила дитину через свекруху, а зараз зобов’язана їй допомагати

Я зараз винаймаю квартиру і, мабуть, готуюся до розлучення, бо не хочу більше терпіти свою свекруху, яка за роки сімейного життя з мене випила не одне відро крові.

Чоловік же, немов заведений, спочатку повторював, що у мами просто складний характер через непросту долю, і я мушу якось це розуміти, а зараз завів нову платівку, каже, що вона хвора людина, тому я маю просто змиритися і терпіти. .

А я не хочу терпіти. Мені ця жінка за шість років шлюбу не зробила нічого доброго – я через неї свого часу втратила дитину. Тому в мене немає бажання й надалі терпіти плювки в обличчя. До речі, якщо раніше вони були моральні, то тепер свекруха перейшла на фізичні.

Свекруха колись давно була одружена, але чоловік від неї швидко втік, що особисто мене зовсім не дивує. Такого огидного характеру я у житті ще не бачила.

Сина вирощувати свекрусі довелося самій, про що вона завжди всім нагадує, вважаючи себе якоюсь героїнею. Мовляв, жодного особистого життя, все лише для коханого синочка.

А жодного особисто життя не було, бо характер чварний, вона святого до нервового зриву довести може, ніхто з нею просто зв’язуватися не хотів, хоча колись свекруха була красивою жінкою.

Мене вона за людину не вважала. У моїй присутності говорила так, ніби мене тут немає, на ім’я жодного разу не назвала, тільки “ця”.

Звичайно, я була погана у всьому. Не так готувала, прибирала, виглядалась. Усі мої спроби їй якось догодити провалювалися, бо це просто за межею людських можливостей.

Коли я була в положені, вона стала зводити мене ще сильніше, доводячи щоразу до істерики. У мене дуже сильно гойдався емоційний стан, чим свекруха і користувалася.

Постійно говорила, що я народжу виродка, та ще невідомо, хто мене по кущах тягав, та кого я хочу на її сина повісити, ось зʼявиться, відразу на експертизу, а якщо дитина не від її сина, одразу вона мене з моєю дитиною з квартири викине.

Я просила чоловіка, щоб він заборонив своїй матері приходити до нас, але він постійно казав, що не може цього зробити, адже це його мати, у неї крім сина немає нікого.

Чому я тоді не пішла? Дурна була, от і не пішла.

А потім трапився викидень, свекруха хіба що не світилася від задоволення, шикаючи, що так і мало статися, тому що дитина явно була хвора.

Я довго відновлювалася після цього, і вже тоді з’явилися думки про розлучення. Чоловіка я хоч і любила, але розуміла, що далі так продовжуватися не може.

Поки я вирішувала і думала, як жити далі, свекруху розбив інсульт. Я дуже сподівалася, що вона не одужає, мене такі думки не лякають, але чого приховувати, якщо я насправді цього хотіла усією душею.

Вона довго лежала у лікарні, а потім її виписали, але жити сама вона вже не могла. Її майже паралізувало. Ноги не тримають, права рука не рухається, ліва абияк працює.

Чоловік привіз маму до нас і заявив, що я маю виявити співчуття і доглядати його матір. Годувати, мити, давати ліки.

– Ти на роботі отримуєш копійки, я забезпечуватиму нас, квартиру матері здамо, а ти її доглядай. Ні, чужу людину збоку брати не хочу, чи мало хто нам попадеться.

Я звільнятися не стала, взяла відпустку на два тижні, але вже через тиждень зрозуміла, що все, час йти, терпіти далі не можу.

Свекруха знущалася з мене навіть у своєму становищі. У підгузку вона лежати не хотіла, плакалася синові, що їй некомфортно, а без нього постійно гадила під себе, не намагаючись мені сказати, що їй потрібне судно. Її так веселило, що я змушена це прибирати та мити її.

Коли я її годувала, вона просто взяла і плюнула мені в обличчя, заявивши, що це їсти не буде. І взагалі поскаржиться синові, що я з неї знущаюся.

Увечері я сказала чоловікові, що більше навіть не підходитиму до його матері, розповіла ситуацію, але почула знову “мама хворіє, їй важко, потерпи”. Того ж вечора я зібрала речі та пішла до подруги, яка допомогла винайняти квартиру.

Чоловік на мене скривджений, адже я кинула його з хворою матір’ю на руках, а я думаю, що треба розлучатися. Не хочу і не буду більше терпіти свекруху та її знущання. Якщо чоловік всього цього не хоче помічати й не хоче мене від цього захистити, то це не любов.