– Ви мене звідси не виженете! Не маєте права дітей надвір викидати! – Репетувала сестра

– Слухай, Соню, – Дмитро приїхав з роботи злий, – ти що, знову Валерії гроші переказувала?

Сонь, я все розумію, вона твоя сестра і начебто ми, маючи можливість, могли б їй допомогти, але тобі не здається, що вона останнім часом знахабніла?

Вона позавчора випросила в тебе три тисячі, сьогодні ще дві. Якщо так продовжуватиметься, нам самим доведеться по друзях побиратися!

…Діма та Соня одружилися шість років тому,  весілля зіграла з великого кохання.

Жили весь цей час щасливо, конфліктів між ними на особистому ґрунті не виникало, до певного моменту.

Пів року тому Соні зателефонувала мама та попросив допомоги:

– Ти ж знаєш, дочко, у нас у селі зовсім немає роботи. Валерії треба двох дітей підіймати, обидва – школярі, а нам навіть форму нема за що купити.

– Як довго в тебе гроші просити? Ми тут із Лєрою ось що вирішили: нехай вона їде в Київ, там влаштовується на роботу, доки є час до осені, і заробляє гроші.

– З мене великого сенсу немає, пенсія, сама знаєш, яка.

– Напевно, непогана ідея. Ти хочеш, щоб ми з Дімою їй дали притулок?

– Так, якщо є така можливість. Лєра каже, що до першої зарплати у вас поживе, а потім уже якось вирішить питання з житлом.

– Якщо хорошу роботу знайде, то, можливо, і дітлахів до себе забере.

– У столиці, мабуть, освіту дають хорошу, не те, що в нас у селі.

Соня пообіцяла поговорити на цю тему з чоловіком і попрощалася з матір’ю. Жінка знала, що Діма буде проти спільного проживання з Лєрою, бо між ними встановилися натягнуті стосунки.

Діма своячку не любив, вважав її нечупарою. Увечері Соня завела з чоловіком розмову, але той, щойно почув про Лєру, одразу замахав руками:

– Не треба ось цього, Соню! Ти чудово знаєш, що з цієї витівки нічого доброго не вийде. Не призначена твоя Лєрка для роботи!

– Дімо, – почала вмовляти чоловіка Соня, – ну, може, заради дітей вона намагатиметься? Мама каже, що у селі вона роботу шукала, але не знайшла.

– Справді, яка там робота може бути? Одне підприємство і місця на ньому у спадок передаються від батьків до дітей.

– Тим паче, зупиниться вона у нас лише на місяць, потім зарплату отримає та з’їде.

– Дімо, я ж не можу мамі відмовити, вона дуже просила!

– Гаразд, – буркнув чоловік, – тільки заради тещі. От якби не Людмила Олександрівна, ніколи б не погодився твою сестру в себе вдома терпіти!

Соня того ж вечора зателефонувала мамі і втішила її. Лєра приїхала до столиці через пару днів, на той час у квартирі Соні та Діми вже була готова для гості кімната.

Лєрі в Києві сподобалося, тиждень вона жила на своє задоволення. Прогулювалась містом, оглядала пам’ятки, не забуваючи при цьому випрошувати у старшої сестри гроші.

Соня давала, не шкодувала. Вона вирішила, хай Лєра трохи освоїться у великому місті, звикне та відпочине перед роботою.

Час минав, а Валерія не збиралася нікуди влаштовуватись. Вона вдень начебто кудись ходила, Соня періодично дзвонила сестрі з роботи, питала, як справи:

– Назва тільки, що столиця, – скаржилася Валерія Соні, – зарплату пропонують просто курям на сміх! Невже люди згодні за такі копійки горбатитись?

– І скільки тобі запропонували? – поцікавилася Соня.

– Двадцять п’ять тисяч за шестиденку!

– Ну, спершу непогано.

– Та ну, – скривилася Лєра, – я думала, що щонайменше  п’ятдесят тисяч платитимуть.

– Лєро, – засміялася Соня, – ти що, знущаєшся? Дімка стільки отримує, а він – фахівець високого класу, регулярно кваліфікацію підвищує, на навчання їздить, у солідній фірмі працює.

– Я й то вдвічі менше за нього отримую, хоч і вищу освіту, між іншим, маю.

– Я на менше не згодна, – самовпевнено заявила Лєра, – почекаю, подивлюся, можливо ще якась цікава вакансія  підвернеться.

Діма два тижні терпів знахабнілу своячку, а потім прямим текстом їй сказав:

– Лєро, у нас договір з тобою на який проміжок часу був? На місяць! Через два тижні термін спливає. Думай щось, ти жити де збираєшся?

– Як  де? Тут. Принаймні, поки  роботу не знайду. Ну, що ви мене виженете, чи що?

– Я, наприклад, легко. Тобі, якщо чарівного копняка не дати, ти не розворушишся. Лєра, не марнуй даремно час, йди працювати!

На Лєру, мабуть, слова Дмитра справили велике враження, бо жінка влаштувалася касиром у крамницю.

Соня допомогла їй із кімнатою. Знайшла малосімейку і навіть сплатила перший місяць проживання.

За два тижні Лєра, як і обіцяла, з’їхала з квартири Діми.

Соня за сестру раділа: нарешті у свої двадцять сім років вона стала самостійною. І тепер, можливо, навчиться брати відповідальність, хоч би за себе.

Людмила Олександрівна молодшою дочкою пишалася – вона ж киянка:

– Ось трохи встане на ноги, – хвалилася пенсіонерка сусідам, – і діток забере, а там, можливо, і особисте життя влаштує. Лєрка в мене дівка видна, симпатична, а в Києві багато неодружених чоловіків!

Лєра працювала, жила в кімнаті і регулярно зверталася до Соні по допомогу.

Спочатку позичала дрібні суми і навіть частину з них повертала, а потім апетити зросли, Лєра почала дзвонити сестрі і просити:

– Соня, оплати, будь ласка, цього місяця кімнату. Я зовсім не тягну.

– А що сталося?

– Та на роботі оштрафували всіх касирів. Люди приходять, товар із полиць цуплять, а нестачу потім на нас вішають. Яка  робота невдячна!

Лєра брехала, ніхто її не штрафував, просто гроші жінка витрачала на себе. Купувала одяг, взуття, дорогу косметику, та не забувала кілька разів на місяць культурно відпочити.

Дітям грошей Лєра теж не висилала, але Людмила Олександрівна і не вимагала, тягла одна онуків на свою пенсію, доки про це не дізналася Соня.

Їй же Лєра говорила, що більшу частину зарплати вона переказує матері.

Соня не полінувалася і поїхала до молодшої сестри в гості, щоб поговорити віч-на-віч:

– Лєр, ти навіщо мені брешеш? – Запитувала Соня у сестри. – Я мамі нещодавно дзвонила, вона мені сказала, що ти за всі три місяці, що ти тут живеш, ні гривні їй не надіслала!

– Ти ж чудово знаєш, що в неї пенсія крихітна, вона сама ледве виживає, ще й двох твоїх дітей годує!

– Можна подумати, Соня, – відрізала Лєра, – ти сама не знаєш, які тут ціни. Дорого все! Моєї зарплати ні на що не вистачає. Могла б допомогти, як сестра, підкинути грошенят, ви ж з Дімою не потребуєте!

– Розумна яка, – розлютилася Соня, – я що, благодійна організація? Я тобі й так допомагаю, то оплачую кімнату, то на комуналку підкидаю, то на проїзд, то на продукти! Ти цього не рахуєш?

– У мене немає можливості, і так виживаю, як можу!

Спочатку Лєра не планувала забирати дітей в Київ, але обставини змусили.

Людмила Олександрівна захворіла, лягла в лікарню і залишити школярів не було з ким. Лєрі довелося їхати до села і везти дітлахів у столицю.

З появою дітей життя погіршилося у рази. Влаштувавши їх до школи, Лєра зателефонувала Соні і попросила грошей:

– Сонь, одягати треба дітей. У них, виявляється, жодної пристойної речі немає, всі якісь запрані, старі, чи що. Боюся, однокласники сміятимуться.

Соня заради дітей вирішила сестрі допомогти:

– Гаразд, давай у суботу з’їздимо до торгового центру, я їх одягну.

Соня розуміла, що сестра сама всі фінансові зобов’язання, що звалилися на неї, не потягне.

Вихід із ситуації знайшовся – Діма у власності мав однокімнатну квартиру, в якій зараз жили квартиранти. Соня вирішила попросити чоловіка поступитися житлом її сестрі.

Умовляти довелося тиждень. Чоловік дуже довго не погоджувався, але потім все ж таки поступився.

Лєра в’їхала в однокімнатну квартиру, а за допомогу дуже довго дякувала сестрі.

Соні здавалося, що життя потихеньку налагоджується. Сестра працює, діти поряд, житлом вона забезпечена.

Але виявилось, що Лєра зовсім не цінує добрих вчинків. З найближчими родичами вона обійшлася підло.

Соня і Лєра не бачилися три місяці, обидві були зайняті, кожна мала свої проблеми, тому сестри тільки передзвонювалися.

Діма теж своячку не турбував, з перевірками не їздив. Чоловік подався до своєї квартири, коли знадобилася зимова гума. Два колеса він зберігав на балконі із дозволу попередніх квартирантів.

Діма знав, що Лєра в другій половині дня ще на роботі, але діти вже мали повернутися зі школи.

Чоловік постукав у двері, племінники йому відчинили. Увійшовши до передпокою, Діма остовпів: кімната була схожа на свинарник.

У проході стояло кілька мішків, набитих смердючим сміттям, скрізь валялося взуття , шпалери, поклеєні лише рік тому, клаптями звисали зі стін.

В єдиній кімнаті ситуація була не краща. Телевізор з розбитим екраном, постільна білизна мала кольор асфальту, розетка вирвана з коренем.

Діма одразу зателефонував дружині.

Соня Разом із чоловіком увечері поїхала до сестри. Лєра вже точно була вдома.

Діма намагався відчинити двері своїм ключем і з подивом зазначив, що він не підходить:

– Лєро, негайно відчиняй! – забарабанила в двері Соня, – ти що витворяєш? Відчини, я сказала! Я зараз матері зателефоную!

– Не відчиню, – нахабно заявила Валерія.

– Нічого собі, – обурився Діма, – відчиняй! Чому ключ не підходить?

– А я замки змінила! Подвійну ціну майстру заплатила, збрехала, що я господиня! Він без проблем мені нові врізав. Ви мене звідси не виженете! Не маєте права дітей надвір викидати!

– Ну, все, з мене вистачить! Соня, щоб я ніколи більше від тебе ім’я «Лєра» не чув! Я твою сестру вижену, і Людмилі Олександрівні особисто поясню, чому я так вчинив. У квартирі ремонт робити доведеться після таких мешканців!

Добровільно Лєра з’їжджати з квартири не збиралася, Дімі довелося викликати поліцію.

Зі скандалом молодша сестра поїхала додому в село.

Людмила Олександрівна потім зателефонувала старшій дочці та вибачилася за молодшу.

Соня збільшила допомогу матері. стала відправляти суму більше, щоб було на що утримувати дітей.

Валерія у селі роботу так і не знайшла. Навіщо, коли є старша сестра?

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.