– Ви покликали гостей, ви й годуйте! – Сказала я свекрусі, згребла продукти і поїхала

– Ану швиденько метнулася на кухню, рідня з дороги їсти хоче! – Голос Ганни Сергіївни перекрив шум автомобільних двигунів, шелест вітру в яблунях та надривний гавкіт сусідського Тузіка.

Ірина повільно розігнулася над клумбою, та важко сперлася об черенок сапки, струсила вологу землю з брезентових рукавиць. Біля новенької хвіртки з профнастилу впритул паркувалися три машини.

З першої, гучно грюкнувши дверцятами, вже вивантажувалася свекруха в квітчастій сукні і шовковій хустці. За нею з інших авто посипалися люди.

Дядько Михайло, двоюрідна сестра чоловіка з двома дітьми-підлітками, ще якісь далекі тітки, яких Ірина бачила один раз на власному весіллі років десять тому.

Людей десять, не менше. Гучний, галасливий натовп.

Цю дачу Ірина купила два роки тому. Продала бабусину двушку на околиці, додала свої відкладені заощадження і взяла ділянку з міцним цегляним будинком подалі від міської метушні.

Олексій, законний чоловік, палець об палець не вдарив ні при купівлі, ні під час ремонту старої веранди. Він взагалі вважав дачу маренням і марною витратою вихідних, поки там не з’явилася лазня та добротна мангальна зона.

Натомість його мати у перший же візит охрестила місце «нашим родовим гніздом».

– Чого ти стоїш, як не рідна? – Ганна Сергіївна штовхнула хвіртку, навіть не глянувши на свіжопосаджені сортові квіти біля входу.

– Ми привезли м’яса, цілий багажник! Давай, розпалюй мангал. Тягни овочі, зелень  свою з грядки, поріж. Діти з дороги голодні, аж у животах бурчить.

– Ви не попереджали, що приїдете, – Ірина сухо кинула слова через плече.

Вона неквапливо зняла рукавиці і залишила їх на дерев’яній лаві. Напередодні вона відпрацювала важку зміну в аптеці, де пів дня барахлив кондиціонер.

Приїхала за місто в п’ятницю ввечері спеціально, щоб виспатися в тиші, попити каву на ґанку і покопатися в землі на самоті.

– Ще чого! До сина на дачу я повинна перепустку виписувати? – Свекруха по-господарськи протупала на веранду,  залишаючи сліди на чистих дошках.

– Альоша! Виходь давай, гості приїхали! Приймай делегацію!

Олексій висунувся із дверей будинку. У домашніх штанах та із заспаним, пом’ятим обличчям. Побачив натовп, зам’явся на порозі, винувато стріляючи очима у бік дружини.

– Мамо, ну ви б хоч подзвонили, – він пробурмотів це ледве чутно, переступаючи з ноги на ногу. –  Ми взагалі-то відпочити збиралися. Іра тільки з чергування.

– Ой, не починай дзижчати! – Ганна Сергіївна відмахнулася так енергійно, що брякнули браслети на зап’ястях.

– Рідня зібралася, радіти треба, коли ще так виберемося разом! Іро! Де у вас чистий посуд? Ми зараз на стіл накриємо, а ти поки що м’ясо нанизуй на шомпури. Ворушись, дитино, час до обіду, а у вас кінь не валявся!

Натовп родичів уже розповзався ділянкою, як мурахи по кинутій цукерці. Діти двоюрідної сестри з вереском полізли в грядки з полуницею, безжально зминаючи зелені кущики кросівками. Дядько Михайло задимів прямо на ґанку, байдужим жестом струшуючи попіл прямо в клумбу з гортензіями.

Свекруха тим часом впевнено відчинила двері в будинок і попрямувала до кухонного гарнітуру. Ірина мовчки пішла слідом. Всередині накипала глуха, важка втома, готова ось-ось перелитися через край.

Ганна Сергіївна вже по-господарськи гриміла дверцятами шаф. Витягла на стільницю стос нових тарілок, глибокі салатники, виделки, які Ірина лише вчора ввечері ретельно перемила.

– Так, а де у вас соління? – Свекруха командувала, заглядаючи у надра холодильника.

– Діставай свої запаси. Мабуть, є чим порадувати гостей. Хрусткі огірочки там, помідори свої. І картоплі відвари, швиденько. А то наше м’ясо поки засмажиться, мужики з голоду опухнуть.

Ірина дивилася на чисті тарілки. На брудні сліди від взуття на підлозі. На дядька Михайла, який уже відкривав банку дешевого пінного, спершись на свіжопофарбований одвірок  веранди.

Потім вона перевела довгий погляд на чоловіка.

Олексій бочком протиснувся на кухню, намагаючись не дивитись дружині в очі. Він завжди так робив, коли його мати переходила кордони, Олексій вважав за краще зливатися зі шпалерами, аби не вступати у відкритий конфлікт і не псувати собі настрій.

– Іро, ну ти чого застигла? – Він напівголосно забурмотів, присунувшись ближче до дружини. –  Давай я розпалю мангал, а ти тут… Наріж по-швидкому салатики. Незручно перед людьми, приїхали все-таки. Рідня.

– Незручно спати на стелі, Олексію! – Ірина викарбувала цю фразу так, що чоловік затнувся.

Вона не стала кричати. Не стала закочувати істерику та бити посуд на очах у здивованої публіки. Вона зробила крок до столу рівно в той момент, коли Ганна Сергіївна потяглася за великою парадною супницею.

Ірина згребла зі столу весь виставлений посуд. Підхопила стос тарілок, виделки, салатники. Відчинила нижню шухляду гарнітура і акуратно, але швидко скинула все туди, засунувши дверцята стегном.

– Ти що надумала? – Свекруха витріщила очі, не вірячи тому, що відбувається. –  Куди посуд ховаєш? Люди їсти будуть із чого? З твоїх долонь?

– На стіл не накриватимемо! – Ірина рівно подивилася прямо в очі Ганні Сергіївні.

Вона відчинила холодильник. Дістала звідти контейнер із добірним м’ясом, яке маринувала з вечора за особливим рецептом, спеціально для них із Олексієм на вечір.

Сунула контейнер у цупкий пакет. Туди ж полетіла палиця дорогої ковбаси, шматок фермерського сиру та овочі.

– Іро, ти у своєму розумі? – Голос свекрухи зірвався на вереск. – Ти що твориш? Чим я рідню годувати буду? Ми з дороги зголодніли!

– Поняття не маю, Ганно Сергіївно, – Ірина зав’язала пакет вузлом, – ви ж гостей покликали, ви їх і годуйте. У багажнику ж м’ясо є, самі сказали. От і смажте. Частуйте!

Ірина підхопила з тумби у передпокої ключі від своєї машини. Зняла з гачка легку куртку.

– Альоша! – Свекруха заголосила на весь будинок. –  Ти глянь на неї! Ми до них з усією душею, тяглися заторами, бензин палили, а вона шматки з рота вириває! Це що за господиня така у вашому будинку?

Олексій метушливо перегородив дружині дорогу у дверях. На його обличчі читалася відверта паніка.

– Ірино, правда, перебір, – він зашепотів гарячково, косачись на матір. – Куди ти зібралася? Ну, потерпи ти пару годин. Посидять, поїдять та поїдуть. Що ти починаєш на рівному місці скандал? Я ж не винен, що вони приперлися!

Ірина зупинилася. Вона подивилася на чоловіка тим самим поглядом, від якого в нього зазвичай псувався настрій на весь день.

У цьому його боягузливому «потерпи пару годин» було все їхнє спільне життя. Потерпи, коли мама перекладає речі у шафі.

Потерпи, коли сестра позичає грошей і місяцями не віддає. Потерпи, коли в її будинок, куплений на її гроші, ввалюється табір і починає командувати, немов вона тут слуга.

– Додому їду, в місто, – Ірина відсунула чоловіка плечем. Беззлобно, але дуже твердо.

– Хочеш – залишайся. Мангал там, дрова у сараї. Розважайтеся. Ви ж тут господарі, раз без дозволу гостей запрошуєте!

Вона спустилася з ґанку, не обертаючись. Дядько Михайло здивовано дивився на неї поверх пивної банки. Діти сестри завмерли у розтоптаній полуниці, дивлячись на тітку, яка чомусь не біжить різати салати та розважати їх.

Ірина закинула пакет із продуктами на заднє сидіння. Сіла за кермо, та завела двигун. У дзеркало заднього виду було добре видно, як свекруха вискочила на веранду, обурено розмахуючи руками і щось голосно вимовляючи Олексію. Чоловік розгублено тупцював на місці, чухаючи потилицю і дивлячись услід машині, що їде.

Робити нема чого, воно і зрозуміло. За все треба платити, навіть за гостинність чужим коштом.

Ірина ввімкнула радіо, додала звук і плавно рушила з місця, залишаючи за спиною відчинену хвіртку і родичів.

Вихідні у порожній міській квартирі пройшли чудово. Вона спала, дивилася кіно і їла смачне м’ясо, запечене у духовці.

Телефон вона завбачливо перевела у беззвучний режим. Там зібралося два десятки пропущених від Олексія і гнівна тирада від свекрухи в месенджері про «відсутність  поваги до старших».

Надвечір неділі Олексій повернувся додому. Втомлений, злий і наскрізь просочений  багаттям і пересмаженою цибулею. Він кинув сумку біля порога і похмуро протупав на кухню.

Ірина не питала, як вони смажили м’ясо без решітки, яку вона ще в п’ятницю замкнула в коморі разом із шампурами. Не цікавилася й усім іншим.

Олексій за звичкою відчинив холодильник. Довго дивився на порожні полиці.

– А вечері нема? – Він невдоволено скривився, повертаючись до дружини.

– Твоя ж мама сказала, що я погана господиня, – Ірина незворушно підсунула йому порожню тарілку, що залишилася на столі. –  Не хочу її засмучувати та псувати імідж. А вечеря у кулінарії за рогом продається.

– Іро, ну годі дутися, – Олексій стомлено опустився на стілець біля вікна.

– Нормально ж починалося. Ну, побурчала мати трохи, ти ж її знаєш. Чи обов’язково було цирк влаштовувати та втікати? Зганьбила мене перед усією ріднею! Дядько Мишко взагалі не зрозумів, чому господиня поїхала.

– Господиня поїхала, бо це її дім! – Ірина налила собі води з глека. –  І у свій будинок вона кличе тих, кого хоче бачити! А не тих, хто ввалюється натовпом і потребує сервірування!

– Та вони спати на підлозі відмовилися! – Олексій раптом вибухнув, мабуть, згадавши принади вихідних.

– Роз’їхалися всі до вечора суботи! Мати мені весь мозок проїла, що в нас навіть зайвих розкладачок немає. Я там один, як недолугий два дні грядки поливав, коли вже приїхали.

– Ось бачиш, яка користь, – Ірина глузливо підійняла брову, –  хоч раз за два роки полив полуницю.

– Іро, я серйозно, – він насупився, дивлячись спідлоба.

– Мати образилася. Сказала, ноги її більше не буде в цьому, як вона висловилася, негостинному болоті. Вимагає, щоб ти попросила вибачення.

– Передай Ганні Сергіївні мою щиру подяку, – Ірина підійшла до раковини і сполоснула склянку.

– Це найкраща новина за весь тиждень! І знаєш, Олексію, я тут подумала на дозвіллі. Завтра приїдуть майстри.

– Які ще майстри?-  насторожено поцікавився він, забувши про голод.

– Замки міняти на дачі, – вона витерла руки паперовим рушником.

– Старі щось заїдати стали. А нові ключі будуть тільки у мене. Щоб не було сюрпризів з делегаціями. Захочеш поїхати порибалити – дзвони заздалегідь, видам дублікат під розписку.

– Ти зовсім з дуба впала? – Олексій підскочив зі стільця. – Це і моя дача теж! Ми ж сім’я, чи хто?

– Дача моя, Олексію! Куплена на бабусині гроші, – Ірина говорила рівно, без жодного надриву, і від цього йому ставало ще незручніше.

– А сім’я ми рівно до того моменту, поки ти не починаєш ховатися за мамину спідницю, коли вона хамить твоїй дружині в її ж будинку!

– Хочеш бути гостинним господарем для дядька Михайла – купуй свою ділянку та розважайся! А на моїй території правила встановлюю я!

Все! Розмова була закінчена.

Олексій постояв посеред кухні, відкриваючи і закриваючи рота, як викинута на берег риба. Сказати  було нічого. Крити залізобетонну логіку дружини було нічим.

Він махнув рукою, розвернувся і пішов у кімнату, голосно тупаючи по коридору.

А Ірина посміхнулася до своїх думок. Дістала телефон та підтвердила замовлення у будівельній фірмі. Два нові надійні замки. Невелика плата за те, щоб “родове гніздо” Ганни Сергіївни назавжди перетворилося на  її дачу…

Як ви вважаєте, слушно вчинила Ірина, чи перегнула палицю! Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!