— Ви що, з’їли курячий бульйон із холодильника, який я для мами в лікарню зварила? — Галя не могла повірити, що бачила. Терпіння її було на межі всі останні дні, але сьогодні і йому настав кінець. Вона навіть готова була чимось обігріти родичів чоловіка, що сиділи за столом на кухні

— Ви що, з’їли курячий бульйон із холодильника, який я для мами в лікарню зварила? — Галя не могла повірити, що бачила.

Терпіння її було на межі всі останні дні, але сьогодні і йому настав кінець. Вона навіть готова була чимось обігріти родичів чоловіка, що сиділи за столом на кухні.

— Ну, а що такого, я не зрозумію? Прям, катастрофа. Владик пізно ввечері їсти захотів. Ну, зголоднів чоловік. Що знайшов, те з’їв. Що тобі води з-під курки шкода? Подумаєш, яка цаца! Та я тобі відро цього бульйону наварю, — нахабство сестри чоловіка просто зашкалювало.

— Я збиралася його сьогодні мамі віднести. Їй після операції можна їсти лише бульйон, як ти не розумієш! А тепер вона з вашої ласки залишиться голодною ще на день! — мало не плакала Галя.

— Ну щось інше їй віднесеш, — просто відповіла Інга, яку ще не торкнулися в її житті ні біди, ні хвороби.

– Що інше? Ковбасу? Помовчала б вже, як що нічого в цьому не розумієш! — сердито гукнула Галя.

– Ні, а що ти кричиш на мою дружину? – обурився Владик. — Нічого собі, як ти з гостями розмовляєш!

— Що за шум, а бійки нема? – З рушником в руках вийшов з душу чоловік Галі Сергій.

– Та ось – помилуйся, що твоя благовірна через якийсь бульйон влаштувала, – нахабно промовила Інга. — Таке відчуття, що ми вас об’їли.

— Галю, а в чому річ? Ти чого нервуєш? У нас що продукти закінчилися? – Чоловік спробував згладити обстановку.

— У мене терпець урвався. І продукти, до речі, також скінчилися. Я не повинна більше нікого годувати. І якщо сьогодні ж твоя сестра разом з її чоловіком не поїдуть з нашої квартири, це зроблю я сама. А заразом і на розлучення подам, щоб у тебе жодних ілюзій більше не залишалося!

Галя вийшла з кухні та пройшла до спальні. Там вона швидко переодяглася і, навіть не попивши звичної кави з бутербродом, пішла на роботу, голосно грюкнувши дверима.

Все, що відбувалося останнім часом у її житті, нагадувало їй злу казку або поганий серіал, де всі герої поводяться безцеремонно, безпардонно і навіть цинічно.

Галя дуже втомилася від цього. Не думала вона, що настане такий момент, коли зовсім по іншому їй відкриються не тільки родичі чоловіка, а й він сам.

Якби не хвороба і термінова операція мами, які останнім часом займали всі її думки та забирали багато сил, вона давно вже влаштувала б розгром цій безсовісній родині, що місяць тому оселилася в них із чоловіком у новенькій квартирі.

А почалося так.

— Галю, привіт, люба! А що ж це ви не кличете нас свою нову квартиру подивитися? І новосілля не влаштували для рідні, — зателефонувала сестра чоловіка, щойно вони встигли навести лад після переїзду.

— Та грошей зайвих немає, щоби гулянки зараз збирати, сама розумієш. Стільки витрат – і меблі купити потрібно, і штори, і всякого іншого по дрібницях, що ніяких коштів не вистачає. І втомилися ми дуже, якщо чесно. Просто вимотані всі. Нині не до гостей та не до святкувань. Може, потім якось, — відповіла Галина.

— Ну ні, так справа не піде. Не хочете велику гулянку, то ми самі до вас приїдемо. Все подивимося, посидимо по-сімейному за пляшкою червоного, — не відставала Інга.

— Ну не знаю, чесно кажу, до гостей ми поки що не готові.

Проте, проігнорувавши слова Галини, як завжди вони це робили, Інга та Владик були в них уже найближчої суботи.

Зібравши швидко на стіл все, що знайшла в холодильнику, господиня покликала гостей повечеряти після того, як вони ретельно оглянули їхнє нове житло.

— Ой, чесно сказати, думала, що квартира буде більшою. За такі гроші й така площа скромна, — невдоволено промовила сестра чоловіка.

— Нормальна площа нам вистачає. У вас і такої немає, а критикувати всі майстри, — трохи образившись, відповів їй брат.

— І в нас скоро буде, так, Владику? – Шукаючи підтримки у чоловіка, промовила Інга.

– Буде. Що ми не люди, чи що? – охоче відповів він дружині.

— Ми якраз і хотіли вашу квартиру подивитися, щоб вирішити для себе, яку саме ми хочемо і в якому ЖК її брати. Хотіли у вашому, але тепер розуміємо, що тут найдорожчі квартири, — продовжувала Інга.

— І дуже добре, що не в нашому. Від вас потім не відіб’єшся, так і будете в гості лізти, — запросто відповів їй Сергій. — Самим вам нікуди нас запросити, по орендованих квартирах поки кочуєте.

— Так, це правда, братику. Ми якраз і хотіли з вами на цю тему поговорити, так, Владик? — при цих словах Інга штовхнула в бік чоловіка, що надто захопився частуваннями.

– А? — не відволікаючись від їжі, озвався він.

– Кажу, попросити ми з Владиком вас хотіли, – багатозначно дивлячись на чоловіка, продовжувала Інга. — Годі вже їсти, скільки можна!

— Так, слухай, Сергію, тут така справа. По братерськи виручи нас. Одна надія на вас із Галею. Більше й звернутися навіть нема до кого, — почав Владик, припинивши нарешті жувати.

— Що сталося? Тільки грошей не просити, немає. Витратилися ми знатно з цим новосіллям.

— Та гроші не потрібні. Тут інше. Розумієш, попросила нас власниця з квартири терміново з’їхати. Покупця знайшла вигідно продати квартиру хоче. А нам іти нікуди. Поки іншу квартиру знайдемо, треба десь жити. Можна ми у вас з Інгою поживемо. Буквально тиждень, я думаю, що за цей час можна цілком пристойне житло підшукати.

– Ну, не знаю. Ми також ще не все тут облаштували. Навіть он меблі ще не всі розпакували. Та й у Галі треба спитати, вона тут теж господиня, — відповів Сергій.

– Галочка, будь ласка, не відмов, – зробивши жалісливе обличчя, промовила Інга. — Ми на кілька днів, правда. Нам самим звідси не дуже зручно до роботи діставатися.

— Якщо на кілька днів, то приїжджайте. Куди ж вас подіти, — втомлено промовила Галя, яка була дуже засмучена поганим самопочуттям мами.

– Дуже дякую! Ти людина, Галонько! Все, завтра і перетягнемо до вас свої пожитки! – радісно вигукнула Інга.

Наступного дня, повернувшись із роботи додому, Галя ледве змогла протиснутися до кімнати крізь гору баулів із речами родичів її чоловіка.

— Ну, ви б хоч кудись із проходу це прибрали. Тут же неможливо ходити! – обурилася вона.

– А куди? Ми не знаємо. Ось на тебе чекали. Серьога сказав – дружина прийде, все вирішить, – відповіла їй Інга. — На вечерю, що у нас буде? А то ми з Владиком зголодніли з цим переїздом.

— Що самі приготуєте, те й буде. Мені не до їжі, та й апетиту немає. Кухня знаєш де знаходиться. Продукти, я сподіваюся, ви купили на вечерю?

– Які продукти? Ти що? Ми ж у гостях? Та й не люблю я на чужій кухні готувати. Того й дивись щось не так зробиш чи щось зламається, а ти потім відповідай.

— Галю, ну правда, давай ти сама щось приготуєш, — почав умовляти її Сергій. — Вони ж сьогодні з речами возилися, поки зібрали, поки перевезли все, їм не до продуктів було! А завтра Інга щось приготує, так, сестричка? По черзі готуватимете.

— Ну, звичайно, завтра — я. Обіцяю!

Галі довелося йти на кухню і готувати на низку голодних людей. Вона вирішила посмажити картоплі та зробити салат з овочів. Просто та смачно. І найголовніше — довго морочитися не треба.

Наступного дня Інга справді купила сосисок із кетчупом та відварила макарони, які знайшла у шафі у господарів. У наступні дні вони дивилися на Галю голодними очима, сподіваючись щось поїсти з її їжі.

— У нас поки що з грошима проблеми. Ось днями буде зарплата — влаштуємо бенкет, — ніби вибачаючись, говорив Владик.

Галі було не до гостей. Мамі з кожним днем ​​ставало все гірше. Днями її госпіталізували, і лікар сказав, що потрібна операція.

Тому, приходячи пізно ввечері додому, вона на автоматі щось готувала простеньке, нагодувавши всіх стражденних і примушуючи себе поїсти через силу, йшла спати.

Дні йшли за днями. Обіцяний тиждень давно скінчився, але рідня чоловіка зовсім не збиралася від них з’їжджати.

– А що відбувається? — стомлено спитала Галя чоловіка. — Вони що так і будуть у нас жити і їсти нашу їжу? Вони що немічні, хворі, безпорадні?

— Та знайшли вони кілька непоганих квартир, але там господарі вимагають великої передоплати, за рік вперед. Зараз шукають ще варіанти. Ну не злись, весело ж усім разом, — намагався заспокоїти дружину Сергій.

— А я дивлюся, що тобі весело. Щодня із зятем пінне потягуєте. Значить, на продукти вони не мають грошей, а на пінне — будь ласка! І сестриця твоя ледарка. Хоч би раз пропилососила або підлогу помила. Я що наймалася вас усіх обслуговувати? Дістали мене вже!

— Не кричи, почують. Ти що?

– Дуже добре! Може висновки зроблять відповідні, якщо так не доходить, — голосно промовила Галина.

Минуло ще два тижні. Інга з Владиком продовжували жити у них. Галя давно вже влаштувала б скандал і турнула їх зі своєї житлоплощі, але не хотіла витрачати останні сили на це.

Вона і так шалено втомлювалася і фізично, і морально. Розуміла, що зараз для неї головне – це здоров’я мами. Тим більше, що останні кілька днів Галя допізна пропадала у неї в лікарні.

Галина змогла видихнути тільки тоді, коли мамі зробили операцію, і через кілька діб їй стало краще. Ці дві доби вона чергувала у лікарні, не відходячи від її ліжка.

Увечері повернулася додому вичавлена ​​як лимон, сподіваючись відпочити від жахливого гніту останніх днів. Але, увійшовши до квартири, зрозуміла, що цьому бажанню не судилося справдитися.

На кухні за столом було гамірно. Чоловік та безсовісні родичі, від яких Галя втомилася неймовірно, сиділи за столом та святкували щось. Пінне, солона риба, чипси та інші атрибути молодіжної пивнички лежали на столі.

– О, Галя повернулася. Ходи до нас, випий келих, закуси, я пригощаю. Зарплату одержав, — запросив її за стіл Владик.

– Ти забув сказати – будь-як удома, так? — злісно промовила вона, бачачи, який безлад розвели мешканці у квартирі за той час, поки її не було вдома.

– Галь, ти втомилася, так? Як там теща, все гаразд? — спитав у неї добряче захмелілий чоловік.

– Згадав про тещу, молодець. Для того щоб розмову підтримати, чи що? Можеш не напружуватися, продовжуй гуляти, — відповіла Галина і пішла до спальні.

І ось через день, коли вона вранці хотіла забрати з холодильника зварений для мами бульйон, була просто шокована вчинком нахабних родичів.

Все, що діялося в її квартирі останнім часом, було вище за її розуміння. Тому вона жорстко поставила питання. Тепер у неї з’явилися сили, щоб витурити цих нахлібників зі своєї житлоплощі.

— Щоб увечері навіть духу їх тут не було, зрозумів мене? – закричала Галя. — Скільки можна користуватись моєю добротою? Справді, недаремно кажуть: нахабство — друге щастя. Це ось якраз про твою сестрицю та її чоловіка!

Повернувшись увечері, із задоволенням виявила, що сестра з чоловіком з’їхали, а квартира сяяла чистотою — чоловік постарався.

– Яке щастя! — з сарказмом сказала Галя. – Нарешті! Не минуло й року. Я думала, що ти вже ніколи не згадаєш, що маєш сім’ю. Ще трохи, і кінець їй прийшов би.

– Галю, ну що ти так категорично. Вони й самі вже збиралися їхати, квартиру знайшли. Ми святкували з ними цю подію. А ти кричиш, злишся, добрішою треба бути. Все ж таки це моя рідна сестра, — спробував вгамувати її чоловік.

– Хочеш жити з ними? Я влаштую тобі це, швиденько зберу речі. Поїдеш жити до сестрички. Продовжите пити, гуляти, веселитись. Ну що? Їдеш?

— Ну, годі тобі, Галю, дурниці не кажи. І не дуйся на мене. Я ж хотів якнайкраще.

— Давай більше не треба як краще, добре? І жодних гостей у нашій квартирі, тим більше непроханих.

Ця життєва історія стала хорошим уроком для Галини на все життя.

Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку!Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.