– Ви тут що, всі збожеволіли? Одна втекла від чоловіка, другий втік від дружини! Ви що, зовсім очманіли? Ану швидко повертайтеся в сім’ї! А Ви, Віро Ігорівно, припиніть потурати безглуздим витівкам!

– Бабусю, можна я в тебе поки поживу, – схлипнувши, сказала Даша. – Не можу я більше з ним жити!

– Звичайно, можна, живи скільки хочеш, – лагідно відповіла Віра Ігорівна та обійняла онучку. – Знову він тебе ображає?

– Ображає, – зітхнула Даша. – Тільки мені мама не дозволяє від нього йти, бо не хоче сваритися з його батьками. А в мене вже сил немає терпіти його!

Свою невістку, маму Даші, Віра Ігорівна недолюблювала. Холодна та розважлива, для якої особиста вигода та зарозумілість були головнішими, ніж почуття.

Особливо інших. Вона і Дашу змусила вийти заміж за Миколу тільки тому, що в того батько обіймає високу посаду.

– Коля до тебе руки простягає? – Запитала Віра Ігорівна.

– Так, – заплакала Даша.

– А матір із батьком знають? – напружено запитала Віра Ігорівна.

– Знають, – крізь сльози відповіла Даша.

– Знають і не дозволяють йти від нього? – здивувалася бабуся.

– Так, – відповіла Даша. – Кажуть, що, якщо я піду від нього, то осоромлю їх перед знайомими. І що я сама винна, треба бути поступливішою.

– А як бути поступливішою, якщо він сам по собі злий і жорстокий? Не можу я більше з ним жити, бабусю!

– Не можеш – не живи, – пригладила їй волосся бабуся. – Залишайся у мене, а з матір’ю та батьком я поговорю…

– Що означає, пішла від чоловіка? – зірвалася на крик Неля, коли Віра Ігорівна зателефонувала невістці. – Нехай негайно повертається!

– Не кричи! – грубо присікла її Віра Ігорівна. – Нікуди Даша не піде.

– Ви знаєте, скільки грошей ми витратили на весілля? – Емоційно говорила невістка. – У нього шановна родина, а вона нас тільки ганьбить!

– Це ти нас ганьбиш, і то ми тебе терпимо, – відповіла їй Віра Ігорівна. – Все, набридло мені з тобою розмовляти! Ти мене почула.

Віра Ігорівна відключила телефон, а Неля від люті жбурнула свій телефон об стіну і вилаяла свекруху непристойними словами. Віра Ігорівна відразу зателефонувала синові:

– Ти знав, що цей поганець Дашу карає? – суворо спитала вона сина.

-Ну, – протяжно відповів Гліб. – Як би чув, але не знаю, може це не точно. Може, Дашка все вигадує.

– Ти зараз це серйозно говориш, чи дебіла ввімкнув? – Підвищила вона голос на сина. – Твою доньку якийсь мужик чубить, а ти там щось під ніс мимриш?

– А що я маю робити? – Незрозуміло спитав Гліб. – Він її чоловік.

– Морду ти йому маєш начистити! – крикнула Віра Ігорівна. – Щоб запам’ятав цей покидьок на все життя, як нашу дівчинку ображати. Він повинен знати, що Дашка не сирота і за неї є кому заступитися!

– Не лізь, вони самі розберуться, – роздратовано відповів їй Гліб.

– Все з вами ясно, – розлютилася Віра Ігорівна. – Донькою розплатилися за свій добробут!

Через два дні до Віри Ігорівни прийшла ціла делегація у складі чоловіка та батьків Даші.

– Даша негайно має повернутися до чоловіка! – Заявила Неля прямо з порога.

– Даша нічого не винна! – відповіла їй Віра Ігорівна. – Я вас взагалі не розумію! Вона – ваша рідна дочка, а ви поводитеся так, ніби вона вам чужа! Що ж ви за батьки такі убогі!

– Це все ваш згубний вплив! – Почала звинувачувати її невістка. – Я не збираюся через її витівку псувати стосунки з Григорієм Івановичем.

– Нехай Григорій Іванович спочатку навчить свого сина не підіймати руку на беззахисну дівчину! – дивлячись на Колю, відповіла Віра Ігорівна.

Микола опустив очі, а Неля заступилася за зятя.

– Він не сильно її ляснув. І потім, милі лаються, тільки тішаться!

– Глібе, ти теж так вважаєш? – Запитала Віра Ігорівна у сина.

– Мамо, вони самі розберуться, – відповів їй Гліб. – Просто у Дашки характер дуже уразливий, змінюватися їй треба.

Віра Ігорівна з усього розмаху оперезала сина по обличчю, потім відважила ляпаси Нелі та Миколі. Всі троє здивувалися, а Віра Ігорівна сказала:

– Це я кохаючи! Тішуся я так! Що не подобається? Образилися? Так це у вас просто характер уразливий. Так що йдіть додому, та змінюйте свій характер.

Віра Ігорівна відчинила двері й почала виштовхувати цю делегацію з дому.

– Ідіть, йдіть, – примовляла вона. – І покидька цього забирайте. А батькові його так і передайте, щоб сина краще виховував.

А тобі, Нелю, якщо дуже хочеться прогнутися під Григорія Івановича, то виходь сама заміж за його сина!

– Ноги моєї більше в цьому будинку не буде! – кричала Неля свекрусі, спускаючись сходами.

– Ну і чудово! – відповіла їй Віра Ігорівна. – Невістка ти так собі, а як мати – і зовсім погана.

Зачинивши за ними двері, Віра Ігорівна потерла руки й сказала онучці, яка весь цей час сиділа в кімнаті й боялася вийти.

– Ех, Дашка, вчися відстоювати свої права! У житті ще багато буде тих, від кого доведеться боронитися. А жити на догоду іншим – це поставити на собі хрест!

– Дякую все одно не скажуть…

– Як хочеш, але ти повинен переконати свою ненормальну матусю, щоб не втручалася в наше життя! – Кричала на чоловіка Неля.

– Що тепер люди подумають? Одруження Даші – це відчинені двері в “верхівку”, а якщо вона розлучиться, то все! Все! Розумієш?

– А навіщо тобі у “верхівку”? – стомлено спитав Гліб. – Тобі чогось не вистачає?

– Так! Так! – Істерично кричала Неля. – Мені не вистачає грошей, статусу, становища! Я хочу бути вище сірої маси, хочу, щоб мені заздрили!

Гліб важко зітхнув. У нього у вухах брязкотіло від її крику і хотілося кудись сховатися. Останнім часом дружина ніби збожеволіла. Йому хотілося крикнути їй: “Заткнися!”, Але він тільки сказав:

– Заспокойся, будь ласка, я поговорю з мамою.

– Поговорю з мамою, – передражнила його Неля. – Тьху! Тютя!

Гліб мовчки пішов до іншої кімнати. Найбільше він не любив скандали та різноманітні конфлікти. Йому легше було погодитись, ніж відстоювати свою думку.

Наступного дня Гліб знову приїхав до матері.

– І навіть не проси! – прямо з порога заявила йому Віра Ігорівна.

– І не буду, – спокійно відповів їй Гліб.

– Тоді чого прийшов? – насторожено запитала Віра Ігорівна.

– Можна я в тебе поки що поживу? – сказав Гліб.

– Що, зовсім дістала? – співчутливо запитала Віра Ігорівна.

– Втомився я від її скандалів, – зітхнув Гліб. – Як із ланцюга зірвалася.

– Сам винен, – відповіла Віра Ігорівна. – Потрібно вміти захищати свої межі та відстоювати свої права. Замість того, щоб одразу розставити всі крапки над “i”, ти відмовчуєшся і з усім погоджуєшся. Тому й став віслюком, яким можна понукати.

Гліб згідно кивнув, а Даша сіла поруч і поклала голову йому на плече. Вона чудово знала, що мати завжди пригнічувала батька, а той, тихий та інтелігентний, не міг протистояти її натиску.

– Добре, що Дашка вчасно вийшла з таких стосунків, – сказала Віра Ігорівна, з любов’ю дивлячись на онучку.

– Ви самі несете відповідальність за своє життя і самі маєте приймати рішення. І лише від ваших рішень залежить якість вашого життя. Зрозуміло, голуби?

Даша з Глібом кивнули, а Віра Ігорівна похитала головою і додала:

– Навчати вас ще й навчати.

Гліб того ж дня забрав свої речі та оголосив Нелі, що йде від неї. Вона це сприйняла так, як сприймала все, що не вписувалося в її програму життя – істерики, биття посуду і кидання в нього різних предметів.

Микола щодня дзвонив Даші та просив повернутися. Потім прохання перейшли у вимоги, а вимоги – до загроз.

Даша тримала оборону, їй не хотілося повертатись у минуле життя. До того ж у неї з’явилися нові плани на життя.

А через тиждень на порозі стояв Григорій Іванович, голосно звітуючи “втікачів”:

– Ви тут що, всі збожеволіли? Одна втекла від чоловіка, другий втік від дружини! Ви що, зовсім очманіли? Ану швидко повертайтеся в сім’ї! А Ви, Віро Ігорівно, припиніть потурати безглуздим витівкам!

Даша з Глібом не встигли навіть нічого сказати, як Віра Ігорівна, впершись у боки, зухвало йому відповіла:

– А ти хто такий, щоб життя мене вчити? Іди сина свого вчи, як поводитися треба!

– Я з ним уже поговорив, – сказав Григорій Іванович уже спокійнішим тоном. – Він більше так не буде.

– Раніше треба було з ним говорити, щоб він так і не робив, – відповіла йому Віра Ігорівна.

– Ну ось навіщо нагнітати атмосферу та псувати життя дівчинці? – примружившись, сказав Григорій Іванович.

– Наш хлопчик її любить, він виправиться. Не треба цим розлученням ганьбити нас перед знайомими, бо я теж можу зіпсувати репутацію вашій дівчинці.

– Наприклад скажу, що Коля її покинув через те, що вона гуляла. Або нечупара. Або ще щось таке.

– Гришу, не лякай мене, – спокійно відповіла Віра Ігорівна. – А то я теж можу твою репутацію зіпсувати. Наприклад, скажу, що ти в школі на уроках в штани ходив.

– Як ти думаєш, що цікавіше буде в новинах помусолити: те, що твій синок настільки поганий, як чоловік, що йому дружина зраджує, чи те, що така “велика людина” в школі малу нужду справляв у штани?

Григорій зблід і розгублено сказав:

– Ви цього не скажете?

Віра Ігорівна була його вчителькою у молодших класах і їй безперечно повірили б, якби вона захотіла щось розповісти.

Навіть, якби це було наклепом. Спростувати потім все можна, тільки в пам’яті у всіх залишиться ця новина.

– Ну, не знаю, – із серйозним виглядом відповіла Віра Ігорівна. – Все залежатиме від твоєї поведінки.

Григорій на мить відчув себе школярем, але швидко взяв себе в руки і, бувши людиною не дурною, сказав:

– Я Вас почув.

– Ну і молодець! – Натхненно сказала Віра Ігорівна. – З тебе путівка до санаторію для мене і Даші, так би мовити “заліковувати душевні рани”. А заразом усім скажеш, що Даша поїхала за бабусею доглядати.

Григорій замислився. Попри своє високе становище, Віра Ігорівна так і залишилася для нього першою вчителькою.

Навіть спроба домінувати над нею одразу провалилася, бо вміла вона знайти підхід до кожного – до кого пряником, до кого батогом… а до кого і шантажем.

– Добре, буде Вам путівка до найкращого санаторію, – погодився Григорій. – Ви пробачте мені. І дурня мого вибачте. Не виховав.

– Що є, то є, – погодилася з ним Віра Ігорівна. – Ось іди та виховуй. І моя тобі порада, Гришу, живи по совісті, а не по тому, що люди скажуть. Якщо все в тебе буде справедливим, то й люди тебе не засудять.

Григорій мовчки кивнув і пішов. Путівку він, як і обіцяв, купив. Ця ситуація не змінила його ставлення до Віри Ігорівни – він, як і раніше, її дуже поважав.

Та й Даша Григорію дуже подобалася, і йому було дуже шкода, що син не зміг зберегти свій шлюб.

Розлучення Даші з Миколою відбулося лише за рік. На той час обидва вже були у нових стосунках, тому все пройшло тихо та спокійно.

Даша знову вийшла заміж і щасливо живе із чоловіком та двома дітьми. Бабусю вона забрала до себе, як колись бабуся її.

А Гліб так і не розлучився, хоча, як і раніше, жив у своєї матері…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу. Ставте вподобайки.