– Ви ж обоє працюєте, і дитина у вас одна – вам простіше заробити собі на квартиру! – Видала сестра

– Єгоре, я сьогодні проїжджала повз будинок твоєї матері й побачила світло у всіх вікнах. Ти не знаєш, що це може означати? – Запитала у чоловіка Маргарита.

– Не знаю. Може, Анюта вирішила речі мамині розібрати. Вона хотіла щось тітці Каті віддати, – відповів Єгор.

– Не зарано? Лише два місяці минуло, а Ганна вже речі мамині роздає.

– Не знаю, вона сказала, що з речами сама розбереться, я в ці питання вдаватися не став.

Мати Ганни та Єгора пішла з життя два місяці тому, вона давно вже оформила заповіт і ніколи не приховувала від членів сім’ї його зміст: її єдине майно – двокімнатна квартира – відходило її дітям – синові Єгорові, та дочці Ганні – в рівних частках.

– Ви мене зараз не чіпайте, дайте мені дожити на своєму місці, а потім уже діліть спадщину, – сказала якось мати Ганні, коли та прийшла до неї з пропозицією помінятися квартирами:

– Мамо, ми вчотирьох живемо в однокімнатній. А ти одна у двійці. Обміняймося. Район у нас хороший, поліклініка поряд, аптек – як грибів у лісі після дощу – на кожному розі натикано. І крамниця через два будинки.

– Добре, ми з тобою поміняємось. А як же брат? – Запитала мама. – Давай тоді вашу однокімнатну, яку ти мені пропонуєш, оформимо на Єгора.

– Ні, це буде нечесно! – Заявила Ганна. – Дві однокімнатні можна на трикімнатну поміняти!

– Ось я й кажу: поки жива, не чіпайте мене. А твій Андрій міг би й поворушитися: роботу змінити на ту, де більше платять, чи підробляти вечорами та у вихідні.

– Але він з кожним роком все більше нагадує той камінь, під який вода не тече. Я розумію, що з двома дітьми важко жити у такій тісноті. Але про це треба було раніше думати.

Як матері не стало, квартиру вирішили продати, а гроші поділити.

Рита та Єгор хотіли взяти іпотеку. Нині вони із чотирирічним сином теж жили в однокімнатній квартирі.

Але одного разу Єгор прийшов додому на дві години пізніше, ніж зазвичай і був дуже засмучений:

– Уявляєш, Рито, Анька що вигадала: вона з усією своєю родиною в мамину квартиру заїхала. Вже два місяці там мешкає. А свою квартиру здає.

– А ти звідки про це дізнався? До них заходив?

– Заходив. Після того, як зустрів мамину сусідку. Ось вона в мене й спитала, чому там Ганна із сім’єю живе. Адже квартиру хотіли продавати.

– І що тобі Аня сказала? – поцікавилася Маргарита.

– Сказала, що я маю вчинити по справедливості, та відмовитися від своєї половини, бо у них з Андрієм двоє дітей, а у нас тільки один син – ми й в однокімнатній можемо спокійно жити, – відповів Єгор.

– Нормальна така логіка, – здивувалася дружина. – А Андрій поворушитися не хоче? Наприклад, взяти іпотеку?

– Хто йому дасть із його зарплатою? Він один на чотирьох працює. А Ганна ніяк не збереться після декрету на роботу влаштуватися, хоча їхній молодший Артем вже два роки в садок ходить, – пояснив Єгор.

– І що ти тепер думаєш робити?

– Не знаю. Не в суду же іти?

– Заспокойся. Спершу спробуємо з нею просто поговорити. Вона повинна розуміти, що це її «самозахоплення» не прокотить. І річ навіть не в принципі – нам теж потрібні ці гроші.

– Зараз, якщо продати нашу однокімнатну і додати те, що ми накопичили, можна купити двокімнатну. Але тільки десь на околиці та в дуже старому будинку. А хочеться таки жити у новобудові, – сказала Рита.

– І довго ми з нею розмовлятимемо? – Запитав Єгор.

– Доки не отримаємо у нотаріуса свідоцтво про спадщину і не зареєструємо його в реєстрі. Тоді вже говоритимемо із документами в руках.

– Але в неї будуть такі самі.

– Все правильно – у вас є абсолютно рівні права на цю квартиру, – сказала Маргарита.

– І знову постає питання про суд, – зітхнув Єгор.

– Спочатку можна буде спробувати інші засоби, – посміхнулася Рита. – А поки заспокойся і не нервуй.

Єгор припинив ставити сестрі питання про квартиру, і Ганна вирішила, що він упокорився.

– Ви ж обоє працюєте, і дитина у вас одна – вам простіше заробити собі на квартиру. А ми й так живемо від зарплати до зарплати. Добре ще, що батьки Андрія допомагають нам овочами зі свого городу, – якось сказала Ганна.

Брат заперечувати їй не став: який сенс плювати проти вітру?

Отримавши документи та зареєструвавши право власності, Єгор та Маргарита, попередньо домовившись про візит, прийшли до спірної квартири.

– Ганно, поговорімо по-доброму, – почав Єгор. – Ось подивися: якщо зараз продати цю квартиру і дві наші однокімнатні квартири, то і вам, і нам можна купити двокімнатні без іпотеки, а якщо взяти не дуже великий кредит, то й трикімнатні.

– Кредит нам не дадуть, та й не хочу я в це ярмо залазити. Нас цілком влаштовує ця квартира, в ній ми й житимемо.

– І ти нас звідси ломом не вивернеш! А якщо в суд подаси, то я тебе і твою Ритку так ославлю, що ви вік не відмиєтеся, – заявила Ганна.

– Ходімо, Єгоре, – сказала Маргарита. – Позиція твоєї сестри мені зрозуміла.

– Я не знаю, що ще можна зробити, – зітхнув Єгор, коли вони вийшли надвір. – Ганна така з дитинства, вона завжди досягала того, чого хотіла.

– Пам’ятаю, як вона ще у школі ледь не довела батька до інфаркту, вимагаючи від нього сплатити вечірку у кафе.

– Вона запросила на день народження всіх своїх однокласників – понад тридцять осіб. Батько тоді два місяці не міг відремонтувати свою машину – всі гроші пішли в оплату за гулянку шістнадцятирічних недолугих.

– Так самі батьки й винні – потурали їй у всьому, але їх, на жаль, вже немає, і Ганні скоро доведеться зрозуміти, що весь світ не крутиться довкола неї.

– І що ти пропонуєш? – Запитав Єгор.

– Ми переїжджаємо туди жити, – сказала Маргарита.

– Коли?

– А от відвезу завтра Микиту до батьків, з понеділка у мене відпустка розпочнеться. Я, звичайно, мріяла її не так провести, але доведеться намагатися – занадто великі ставки. І ти приготуйся – житимемо в похідних умовах.

У суботу Маргарита відвезла сина на дачу до батьків, а в неділю у “квартирі Ганни” пролунав дзвінок.

Увійшли Єгор, Маргарита та ще двоє людей. Один представився юристом – повідомив Ганні, що Єгор, який має такі самі права на цю квартиру, як і вона, зараз сюди в’їжджатиме.

– Визначмося, хто яку кімнату займатиме, – запропонував чоловік.

– Їх четверо, – сказала Маргарита, – нехай вони беруть собі цю кімнату – в ній двадцять метрів. А ми житимемо в тій, де шістнадцять. Зараз ми меблі швиденько перенесемо, – звернулася вона до Ганни.

У цей час у квартирі з’явилися ще двоє чоловіків і почали перетягувати меблі з однієї кімнати до іншої.

– Ви що робите? – Закричала Ганна. – Я зараз поліцію викличу!

– Викликай, – сказав Єгор. – Я їм документи покажу.

Через пів години велика кімната була вся захаращена меблями: стіл підпирав підвіконня, диван перегороджував кімнату навпіл.

А ще за годину в іншій кімнаті стояли двоспальна тахта, невеликий стіл, чотири стільці, вішалка для одягу, крісло і маленький холодильник.

За дверима до стіни притулилися дві розкладачки у складеному вигляді. Крім того, в кімнату занесли ще кілька коробок із посудом та постільною білизною.

Ганна в паніці зателефонувала чоловікові, який був на дачі у своїх батьків:

– Андрію, дітей залиш на дачі. У нас тут такий жах! Єгор із Риткою у квартиру вселилися, привезли свої меблі. А у нас у кімнату не ввійти!

Почалося спільне життя зі скандалу: вранці Андрію треба було збиратися на роботу, а Рита зайняла ванну.

Потім дві господині одночасно намагалися приготувати обід на кухні у восьми квадратних метрах.

Після обіду до Рити прийшла якась дівчина і цілих дві години грала на скрипці. Маргарита при цьому з берушами у вухах сиділа в кріслі й в’язала.

– І часто буде до тебе ця скрипалька приходити? – обурилася Ганна після того, як дівчина пішла.

– Не знаю. Це дочка моєї начальниці. У них зараз ремонт, і їй нема де тренуватися. Тож, може, місяць, може, два. Я просто не могла відмовити Валентині Федорівні, – пояснила Маргарита.

До шести повернувся з роботи Єгор і привів із собою трьох друзів. Цілий вечір вони дивилися футбольний матч.

А наступного дня на обід до Маргарити прийшли три її колеги. Офіс, де вона працювала, розташовувався лише в одній зупинці від квартири.

Вони зайняли всю кухню і майже цілу годину голосно розмовляли та сміялися, згадуючи якогось Михайла Яковича і те, як він намагався залицятися до однієї з дам.

Після обіду знову прийшла скрипалька.

А за три дні Рита повідомила Ганні, що до них на кілька днів приїжджає родичка з області – їй дали направлення на обстеження в обласній лікарні.

Це не було вигадкою – двоюрідній тітці Рити, яка жила у селищі, справді потрібна була консультація лікаря.

Тітка приїхала не одна, а із сином, який її супроводжував.

Ганна та Андрій витримали десять днів.

Мало того, що у родичів щодня з’являлися якісь гості, які, правда, до десятої вечора зникали, постійно була черга в суміщений санвузол.

– Поговорімо, – запропонувала Єгорові сестра. Єгор погодився.

На цей раз домовилися швидко. І квартиру продали упродовж місяця. Гроші поділили.

А ще через два місяці обидві сім’ї влаштовувалися в нових квартирах: Ганна та Андрій – у двокімнатній із кухнею у дванадцять квадратних метрів.

А Єгор та Маргарита – у трикімнатній, щоправда, їм довелося трохи позичити у банку. Як виявилося, не завжди треба діяти силою. Хитрість і здоровий глузд вам на додачу…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.