– Ви зі своїм татом зовсім від жадібності очманіли? Ольга Іванівна все життя вам присвятила! А заслабла людина і все – на звалище?! – Обурювався зять

– Ми з татом вирішили відправити мамулю в пансіонат для літніх людей! Обслуговувати після лікарні вона себе не може, та й з головою у неї погано…

– Там їй буде краще, – розповідала чоловікові Катя, повернувшись від батька. – Тато мене попросив знайти заклад подешевше: мамі скоро все одно буде – дем енція, штука така. Тож можна не витрачати зайве.

Олексій слухав дружину і потихеньку закипав.

– Ви зі своїм татом зовсім від жадібності охрініли? Ольга Іванівна все життя вам присвятила! А заслабла людина і все – на звалище?!

Олексій дуже любив і поважав свою тещу і не міг повірити, що рідні люди практично відмовилися від неї.

Ольга Іванівна вважала, що має гарну сім’ю: доросла красуня-дочка, чоловік – успішний підприємець. Але одного разу всі її ілюзії впали.

Ольга Іванівна йшла з магазину та раптово помітила чоловіка. Вона вже збиралася гукнути Федора Володимировича, але побачила, як до нього підбігла молода красуня.

Повисла на шиї у її чоловіка, та поцілувала. Федір Володимирович по-господарськи обійняв дівчину за талію і вони кудись пішли.

– Цього не може бути! – тільки й встигла подумати Ольга Іванівна, а потім свідомість відключилася. Прокинулася вона вже в лікарні.

…Колись давно у їхній родині було кохання. Федора Володимировича не бентежило те, що дружина на п’ять років старша. Ольга Іванівна завжди підтримувала чоловіка.

Завдяки їй він став успішним бізнесменом. Дружина буквально здувала з нього порошинки та втішала, якщо життя підставляло підніжку.

Потім народ илася Катя, яку Ольга Іванівна любила і виховувала, як принцесу. Рідні ж звикли до безкорисливої любові й сприймали її, як належне.

Федір Володимирович, отримавши гроші та деяку владу, почав обтяжуватись постарілою дружиною. Вже тоді його коханки почали змінюватись, як картинки в калейдоскопі.

Катя ж виросла байдужою егоїсткою, яка звикла, що світ повинен крутитися навколо неї. Навіть вийшовши заміж за Олексія, враженого її красою наповал, вона не змінилася.

– Які діти? Ти з глузду з’їхав! Я не хочу псувати фігуру, а потім не спати ночами тільки тому, що маленькому чудовиську щось закортить, – відмахувалася Катя, коли Олексій заговорював про спадкоємця.

Олексій тільки зітхав і сподівався, що згодом дружина схаменеться. Зате з Ольгою Іванівною, мамою Катерини, Олексій мав чудові стосунки.

Можна сказати, що теща замінила йому матір, якої в Олексія не було. Більш душевної та теплої людини він не зустрічав у своєму житті.

А ось Федору Володимировичу остаточно набридла вікова дружина. Тим більше у його житті з’явилася Оленка.

Вона працювала секретаркою у Федора Володимировича, була молодша за його доньку, мала приголомшливі довгі ноги й дивилася на шефа закоханими очима.

Федір Володимирович обдаровував молоду коханку подарунками та зовсім припинив таїтися.

Оленка ж уміло грала на почуттях Федора Володимировича. Вона знала, що в того є дружина, але не вважала Ольгу Іванівну суперницею: немолода домогосподарка, яку давно настав час посунути в правах.

Тому, коли Ольга Іванівна потрапила до лікарні з інсу льтом, Олена підбадьорилася: її шанси стати новою дружиною багатого «папіка» різко зросли.

Справи в Ольги Іванівни справді були погані. Виявляється, на вулиці у неї стався інс ульт, який майже позбавив її можливості користуватися лівою половиною тіла.

Та плюс до всього, лікар-невролог виявив у неї початкову стадію дем енції. Ольга Іванівна помічала, що почала забувати якісь речі, але вважала, що у шістдесят років це нормально. Виявилося, що не зовсім…

Федір Володимирович, дізнавшись про діагноз дружини, вирішив поговорити із донькою. Адже треба було вирішувати, як бути з безпорадною жінкою.

– Катюша, ти знаєш, наша мама зовсім здала. Мало того, що її потрібно доглядати, вона ж тепер мало що може робити сама… Так у неї, виявляється, і з головою проблеми.

– Так, початкова стадія. Поки що вона майже нормальна… Але це справа часу. Я з нею не можу сидіти, ти ж сама розумієш. Ти, я думаю, теж не прагнеш провести своє життя біля ліжка матері.

– Це нормально. Доглядальницю наймати не хочу – не потрібна мені чужа людина в хаті! – Федір Володимирович подивився на дочку. – Я бачу лише один вихід із цієї ситуації…

– Ти хочеш її спихнути в пансіонат для людей похилого віку? – поцікавилася Катя.

– Ну, навіщо ж – спихнути… Влаштувати. Навіть можна розглянути платний варіант. Тільки недорогий. Не бачу сенсу витрачати зайві гроші.

– Мамі скоро стане взагалі без різниці де вона. Ти ж розумієш, у неї така хвороба. Тож давай ти займешся пошуком якогось бюджетного варіанту, – сказав Федір Володимирович.

– Добре, покопаюся в інтернеті. Тату, та ти не звинувачуй себе. Я вважаю, що ти маєш рацію на всі сто відсотків. Це неприємно, звичайно, але давай не лицеміритимемо.

– Мама, скоро стане відвертим тягарем. І треба її кудись прилаштувати на дожиття. Не розумно псувати своє життя, щоб стрибати навколо людини, яка скоро навіть впізнавати нас перестане! – Усміхнулася Катя.

Олексія, на цю нараду близьких родичів, чомусь не запросили. Мабуть, визнали не гідним, а може, просто боялися скандалу, знаючи, як він ставиться до Ольги Іванівни. Тому Альоша прямо з порога поцікавився у Каті:

– Ну, про що з татом розмовляли?

– Ох, Льошо, наша мама після нападу перетворилася на формений мотлох. Її скоро виписують, але додому ми вирішили її не тягти: хто там буде з нею возитися?!

– Тато попросив знайти пансіонат для людей похилого віку подешевше, – відповіла Катя, перевзуваючись у капці. – У неї ж до купи ще й дем енція виявляється.

– Я не дуже вдавалася, що це за недуга, але зрозуміла одне – у мамулі з головою біда. І згодом вона має всі шанси перетворитися, якщо не на овоч, то на щось схоже.

Олексій не повірив своїм вухам, – вони просто хочуть позбутися Ольги Іванівни!

– Я не дочув?! Ви хочете засунути рідну людину в дешеву богодільню? – злісно перепитав Олексій. – Та ви з татом зовсім очманіли від жадібності?! Ольга Іванівна все життя дбала про вас, а як захворіла, ви її викидаєте на звалище?!

– Тільки не треба трагедій! Теж мені. благородний лицар! – розлютилася Катя. – Якщо ти такий добренький іди й сиди з нею сам!

– Тільки тобі доведеться винайняти квартиру для цього! Батьку в будинку ви навряд чи потрібні, а мені й поготів! Я не збираюся перетворювати свою квартиру на філію лікарні!

– Я не вірю, що колись одружився з тобою! – Олексій схопив куртку та вискочив за двері. Він поїхав в лікарню до Ольги Іванівни.

– Альошо, – блідо посміхнулася теща. – А від мене ось тільки Федір пішов… Сказав, що вони з Катею для мене якийсь пансіонат шукають. Не можуть додому взяти… Вовтузиться зі мною нікому.

– Ох, Ольго Іванівно, недобре лаятися в жіночому суспільстві, – зітхнув Олексій зі співчуттям дивлячись на тещу.

– Мерзотники та скнари наші родичі! Це, м’яко кажучи. Але бог їм суддя… Я не допущу, щоб вас засунули до якогось убогого пансіонату!

– Так іншого виходу нема, Альоша! Федір ясно дав зрозуміти, що вдома на мене не чекає. Куди ж мені подітися?! У мене, правда, є дуже непоганий будиночок за містом…

– Федя мені подарував, коли в нього тільки бізнес у гору пішов. Ну то я там сама жити не зможу. А на доглядальницю я не маю грошей… – розгублено сказала Ольга Іванівна.

– Зате я маю! Нехай Катерина буде хоч сто разів проти! Вона сама сказала, що якщо я хочу, то можу сам доглядати за вами, – вирішив Олексій. – І доглядальницю наймемо, і я сам допомагатиму вам.

– Дякую… – тихо прошепотіла Ольга Іванівна і заплакала.

Після лікарні Олексій відвіз тещу до її заміського будиночка і найняв помічницю Іру. Вона одразу сподобалася Ользі Іванівні: добра, спокійна, миловидна.

А ще Іра була самотня, тому проводила багато часу у будинку Ольги Іванівни. Сам Олексій оселився там же. Катя тільки пальцем біля скроні покрутила, коли Олексій повідомив про своє рішення.

– Не думала, що я одружена з божевільним. У нього вдома красуня-дружина, а він готовий все кинути й доглядати немічну тещу! Та ще й на роботу тепер діставатимешся вдвічі довше! – З огидою заявила Катерина.

– Катю, ти краще помовч! А то коли ти відкриваєш рота останнім часом, мені хочеться тебе ляснути! А я жінок не караю! – відрізав Льоша.

Катерина ображено замовкла.

Попри всі старання Ірини та Олексія «погані дні» в Ольги Іванівни стали траплятися дедалі частіше. Тоді вона відсторонено дивилася у вікно, а коли до неї зверталися, окидала співрозмовника незрозумілим поглядом.

Вона й сама знала, що незабаром може остаточно втратити зв’язок із цим світом. Тому поки розум її не залишив остаточно, Ольга Іванівна викликала нотаріуса і не слухаючи жодних протестів Олексія, написала дарчу на свій будиночок і ділянку на його користь.

Ірині було дуже шкода Ольгу Іванівну, вона прив’язалася до жінки й не розуміла, як її могли кинути рідні.

– Як чудово, що поруч виявився ти, – частенько казала Іра Олексію.

– І ти… – усміхався він у відповідь.

Поступово їхня взаємна симпатія переросла в роман. Олексія бентежило тільки те, що він досі був одружений з Катериною…

Треба було з нею поговорити, але Олексій все відкладав цю неприємну справу. Поки якось Катерина не з’явилася до заміського будиночка.

– Як там мати? Ще жива? – поцікавилася Катя з порога.

– Ти тільки це приїхала дізнатися? – розлютився Льоша. – А зайти поспілкуватися з матір’ю не хочеш?

– А вона ще може спілкуватися? – Здивувалася Катя. – Мабуть, не хочу… Не люблю старечого ниття.

– А чого ж тоді приїхала?! – поцікавився Олексій.

– Їхала повз, ось і вирішила заскочити. Гаразд, бувайте… – Катя махнула рукою і вийшла.

Тоді Олексій твердо вирішив подати заяву на розлучення: годі тягнути. Він був упевнений, що ніколи більше не захоче навіть бачити цю жінку. Як же пощастило, що Катя свого часу відмовилася стати матір’ю!

Розвели їх швидко. Незабаром Олексій одружився з Іриною, а через дев’ять місяців у пари з’явилася Марійка.

У Федора Володимировича тим часом життя било ключем. Позбувшись хворої дружини, він цілком віддався своїм почуттям до Оленки.

Возив коханку на курорти, водив ресторанами, купував дорогі прикраси. Він був настільки захоплений своїм новим життям, що зовсім закинув справи фірми.

Бізнес тонув у боргах, але Федір Володимирович досі не звертав на це уваги. Якось настав той день, коли він був змушений продати фірму.

Разом із фірмою з життя Федора Володимировича зникла й Оленка. Без грошей коханець не першої свіжості був їй не цікавий. Йдучи, Олена намагалася болючіше вжалити, адже її плани на багате життя звалилися.

– У твоєму віці, Федю, безглуздо розраховувати на безкорисливе кохання. Ти не мав права розслаблятись. Як ти міг профукати фірму?

– Чи ти думаєш, що я буду, як твоя дружина, терпіти тебе «і в багатстві, і в злиднях»?! Ні, зволь! Живи тепер один, як хочеш! – Заявила Олена.

– От молода стерво! А я старий бовдур! – сердився і на Оленку, і на себе Федір Володимирович. – Ну нічого, я ще багато на що здатний!

Щоб реанімувати своє розчавлене самолюбство, він зустрічався з кількома своїми колишніми подружками.

Пам’ятаючи про колишню щедрість Федора Володимировича, дівчата погоджувалися на зустріч, але як тільки дізнавалися про його плачевне фінансове становище, зникали так само швидко, як і з’являлися.

Після чергового невдалого побачення Федір Володимирович самотньо сидів у порожній тихій квартирі: дочці не було до нього жодної справи, а дружину він зрадив.

А вона ж була єдиною жінкою, яка любила його просто за те, що він є. Коли почуття самотності досягло своєї межі, Федір Володимирович поїхав до заміського будинку, щоб просити вибачення у дружини.

Олексій зустрів його не привітно.

– Ви теж приїхали дізнатися, чи жива ваша дружина?

– Льошо, я розумію, що заслужив на це… Але можна мені поговорити з Олею? – спитав Федір Володимирович і опустив очі.

– Поговорити, звісно, ​​можна… Тільки вона вас сьогодні навряд чи почує, – відповів Олексій.

Через його плече визирнула Іра, за руку вона тримала маленьку дівчинку. Здогадавшись, хто перед нею, вона сказала:

– Альоша, ми з Марійкою підемо квіти садити, а ти проведи гостя до Ольги Іванівни.

Олексій тільки зітхнув, але провів Федора Володимировича на веранду, де в кріслі сиділа Ольга Іванівна і дивилася в далечінь.

Того дня Федір Володимирович не зміг достукатися до дружини. Тепер він регулярно відвідував дивну родину: Іру, Марійку, Льошу та Ольгу Іванівну – жінку, яку він зрадив.

Льоша спочатку насторожено ставився до візитів Федора Володимировича. Але кригу між ними розтопила Маша.

Чимось їй був симпатичний цей сумний дідусь, який довго сидів біля бабусі Олі й щось їй говорив. Дівчинка часто підходила до Федора Володимировича, брала його за руку і щиро жаліла:

– Діду, ти приходь ще! Бабуся Оля тебе обов’язково почує.

І Федір Володимирович приходив. Одного разу обіцянка малечі збулася… Федір у тисячний раз просив вибачення у дружини й одного разу в її очах майнуло впізнання:

– Федю?

– Так, Олю! – Федір Володимирович готовий був заплакати від радості. – Пробач мені… Я цього не заслуговую, але сподіваюся… Життя мене вже покарало: я дуже літній і нікому не потрібний!

То був останній раз, коли Федір Володимирович розмовляв із дружиною. За кілька місяців Ольги Іванівни не стало…

Катя на похорон матері не прийшла. У неї на той момент був новий молодий коханець і витрачати час на будь-яку нісенітницю вона не хотіла. Федір Володимирович після жалобної церемонії несміливо запитав у Олексія:

– Ольги вже немає, а можна я зрідка вас відвідуватиму?

Олексій задумався, але Марійка швидко розв’язала питання.

– Нехай дідусь приходить, я сумуватиму за ним, – вона подивилася на батька.

– Приходьте, звісно, ​​Федоре Володимировичу, – усміхнулася Іра.

Олексій лише кивнув.

– Якщо Ольга Іванівна змогла його пробачити, то ми теж спробуємо. Справді, Льошо? – сказала Іра, коли Федір Володимирович зник за воротами цвинтаря.

А як би ви вчинили в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!