“Вигідна” пропозиція…

Ганна вийшла з кабінету начальника, але пішла не на своє робоче місце, а в кімнату відпочинку. Тут було пусто. Вона зробила собі філіжанку кави та сіла у крісло. Їй треба було подумати.

Секретарка шефа ще вранці передала їй, що Борис Володимирович хоче бачити її у своєму кабінеті об дванадцятій сорока. На запитання про причину виклику Надія лише знизала плечима.

Пів дня Ганна намагалася припустити, що потрібно було від неї шефу, але такого явно не очікувала.

– Ганно Григорівно, у вас за графіком відпустка за тиждень. У мене до вас прохання – перенесім її на середину серпня.

– Серпень – це теж літо, а якщо ви кудись на південь зібралися, це навіть краще, ніж середина червня. Оксамитовий сезон, – сказав Борис Володимирович.

– У нас якийсь форс-мажор? – поцікавилася Ганна.

– Не зовсім. Просто для фірми бажано, щоб ви у найближчі два місяці були на місці.

– Борисе Володимировичу, графік відпусток був затверджений вами заздалегідь. Ми з чоловіком насилу змогли влаштувати так, щоб терміни наших відпусток збігалися.

– Три роки поспіль нам не вдавалося відпочивати разом. Ми ще навесні забронювали та сплатили двотижневий тур.

– Тож відмовитися від нього я можу тільки в тому випадку, якщо у нас у фірмі станеться локальний землетрус чи точкове виверження вулкана. В іншому випадку чоловік і діти мене просто не зрозуміють. У нас землетрус?

– Ні. Просто невеликі кадрові зміни. Ірина Михайлівна йде на підвищення. На її місце керівництво головного офісу наполегливо порекомендувало призначити Яну Ігорівну.

– Але ж ви знаєте: вона – талановитий організатор, проте для того, щоб керувати відділом, у неї поки що мало досвіду.

– А у нас зараз є кілька досить складних проєктів, роботу над якими має контролювати фахівець, глибоко занурений у тему.

– Я розраховував, що це робитиме Ірина Михайлівна, але наказ про її переведення вже підписано. Залишаєтеся тільки ви.

– Вибачте, Борисе Володимировичу, це не землетрус. Я думаю, що керівництво головного офісу, призначаючи Яну на цю посаду, визнало її досить досвідченим фахівцем.

– Тому, якщо я відмовлюся від відпустки, щоб контролювати її роботу, це буде не дуже коректно. Та й моя родина мене не зрозуміє.

– Дуже шкода. А я сподівався. Але якщо так, то не смію наполягати, – закінчив розмову Борис Володимирович.

Ганна допила каву. Вона працювала у філії столичної фірми вже вісім років. Провідний спеціаліст. Її влаштовувало все: і робота, і зарплата, і оточення.

До цього моменту вона не думала про кар’єрне зростання, але сьогоднішня розмова з шефом навела її на певні думки.

Чому посаду керівника відділу маркетингу запропонували не їй, а Яні, яка працює тут лише два з половиною роки та особливих успіхів досі не продемонструвала?

Так, Яна була добрим організатором. Але провести корпоратив, організувати банкет із приводу візиту столичного керівництва та яскраво презентувати на конференції роботу філії – це одне.

Тут не потрібно стратегічне мислення, уміння глибоко аналізувати ситуацію та досвід роботи з абсолютно різними клієнтами. З цим у Яни якраз були проблеми.

Борис Володимирович усе це чудово знав, і сам ніколи б не призначив Яну. Очевидно, він просто не зміг відмовити комусь зі столичного керівництва і тепер намагався знайти підстрахування.

Але Ганна, яка одразу прорахувала ситуацію, вирішила не жертвувати заради спокою шефа сімейним відпочинком.

За тиждень вони полетіли. Свій телефон Ганна вимкнула і на всі два тижні закрила його у сейфі, який був у них у номері. Батьки з обох боків були попереджені, що спілкуватися з ними можна телефоном Гліба, її чоловіка.

Вона зробила це тому, що раніше під час відпустки їй не раз і не два доводилося розв’язати робочі проблеми, та узгоджувати питання з клієнтами телефоном. На цей раз новому керівнику відділу маркетингу доведеться все робити самостійно.

Чому вона так вчинила? Зі шкідливості чи з бажання, щоб її внесок у роботу відділу нарешті був помічений? Можливо. Хоча чому просте бажання, щоб її робота була гідно оцінена, треба розцінювати, як егоїстичне?

Ганна поділилася своїми сумнівами із чоловіком.

– До чого тут егоїзм? Ти вмієш робити цю роботу, Яно. Нехай це буде видно. Адже ти не стала нікому ставити палиці в колеса, а просто відійшла вбік. Чому тебе це бентежить? – Запитав Гліб.

– Може, тому що особисто до Яни я не маю претензій. Вона не вислужувалася перед начальством, нікого не підсиджувала. Просто добре робила те, що вміє.

– Я навіть уявляю, як могло бути прийняте рішення про її призначення: постало питання про те, кого поставити на місце Ірини Михайлівни, і хтось зі столичних керівників згадав, як Яна чудово виступила на конференції з доповіддю про підсумки роботи нашої філії.

– Він, звичайно, не знав, що цю доповідь готували три інші особи, а презентацію, де цифри то виростали, то зменшувалися, а різноколірні графіки зміїлися на екрані, робив наш комп’ютерний геній – Ілля.

– Яна фактично лише озвучила те й інше. Зробила вона це пристойно. Але на запитання, що виникли після презентації, ми відповідали з Борисом Володимировичем.

– Так, не заздрю ​​я вашому Борисові. Йому зараз доведеться особисто відстежувати роботу за кожним контрактом. Я уявляю, з яким нетерпінням він чекає, коли ти вийдеш із відпустки! – посміхнувся чоловік.

– А що зміниться, коли я вийду? Я ж не виконуватиму роботу Яни. У мене є своя ділянка. А це приблизно десята частина всього обсягу.

– Борис Володимирович це теж розуміє. І я тебе запевняю: він щось обов’язково придумає, – сказав Гліб.

Чоловік мав рацію.

Коли відпустка закінчилася і Ганна вийшла на роботу, їй у перший же день розповіли про те, що ці два тижні відділ працював під пильним оком керівника філії.

– Ти уявляєш, Борис залазив у такі дрібниці, на які раніше навіть не звертав уваги. А Яна наприкінці кожного робочого дня мала доповідати йому про всі робочі проєкти. Вона одного разу навіть заплакала у вбиральні після такої доповіді, – розповідала Ганні колега.

– Жорстко, – оцінила Ганна методи роботи начальника. – Зате Яна Ігорівна швидко увійде в курс справи.

– Якщо витримає такий темп, – сказала колега. – Її приятелька казала, що Яна вже шкодує, що погодилася на цю посаду.

А за кілька днів після відпустки Ганна дізналася, як шеф розв’язав проблему.

Вранці Надія знову повідомила, що Борис Володимирович чекає на неї у себе в кабінеті відразу після обіду.

Цього разу він почав з того, що високо цінує Ганну, як професіонала, тому коли йому вдалося вибити для їх філії додаткову штатну одиницю – заступника начальника відділу маркетингу, він відразу вирішив, що обійме цю посаду саме вона – Пономарьова Ганна Григорівна.

– Оклад у вас буде на десять відсотків вищий, ніж зараз. Ну і премії за результатами, – повідомив шеф. – Звісно, ​​роботи додасться.

– Я подумаю, – відповіла Ганна. – Мені треба порадитись із чоловіком.

– Ну і жук цей ваш Борис! – посміхнувся Гліб. – Він, очевидно, зрозумів, що Яна роботу відділу не потягне, і вирішив звалити все на тебе.

– А що? Ти оратимеш, Ілля – готуватиме звіти та презентації, а Яна – переможно рапортуватиме про успіхи. Ти погодишся на це заради десяти відсотків надбавки до окладу?

Наступного дня Ганна повідомила Бориса Володимировича, що вона відмовляється від його пропозиції:

– Я просто не зможу приділяти роботі стільки часу, скільки потребує ця посада, – сказала вона. До того ж у нас у сім’ї цей рік буде складним: старший син закінчує дев’ятий клас – треба визначатися з подальшим навчанням.

– Молодша дочка йде в перший клас. Тож у мене турбот повний рота – доведеться почекати з кар’єрним зростанням.

А за пів року Ганна звільнилася і влаштувалась у філію іншої, теж столичної фірми, куди її запросили на посаду керівника відділу.

Роботи було багато, але й оклад – вищий, причому не на десять відсотків, а на сорок. Бо загрібати жар чужими руками вона більше нікому не дозволить!

А як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої слушні думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!