– Виходить, що платитимемо ми, а квартира буде ваша? – обурилася Ліза

– Тамаро, мати мені сьогодні дзвонила. Вони з Лізою збираються в суботу до нас зайти, – повідомив Павло дружині.

– На обід, чи вечерю? – Поцікавилася вона.

– Сказала, що годині о четвертій.

– Зрозуміло. А навіщо, не сказала? – Запитала Тамара.

– Ні. Вона зателефонувала перед самою планеркою, мені випитувати в неї не було часу.

– Просити про щось будуть, – припустила дружина.

– Чому ти так вирішила?

– Пашо, я твою маму знаю вже п’ятнадцять років. Вона тільки в квартиру до нас заходить, а я вже розумію, що їй потрібне. А раз у суботу прийде з Єлизаветою, значить, проситимуть щось для твоєї сестри, – пояснила Тамара.

– Ти впевнена? – спитав Павло.

– Ось побачиш, – посміхнулася Тамара.

Гості прийшли хвилину в хвилину. Тамара здивувалася, коли за спиною зовиці побачила і її чоловіка – Костянтина. Бракувало лише свекра – Михайла Ілліча. А так – «вся королівська кіннота, та вся королівська рать».

Ольга Юріївна з дочкою та зятем розташувалися у вітальні. Тамара запропонувала їм чай.

Поки чаювали, розмовляли на нейтральні теми, а коли кухлі спорожніли, свекруха заговорила про те, заради чого вони й прийшли.

– Паша, ви ж іпотеку вже виплатили? – Запитала вона.

– Так, ще у травні, – відповів Павло.

– І ремонт, дивлюся, зробили, – продовжила Ольга Юріївна, озираючись на всі боки.

– Чисто косметичний, – сказав син.

– А ми чого прийшли. Ліза та Костя теж хочуть взяти іпотеку, – сказала свекруха.

– Хороша річ, – погодився Павло.

Його молодша сестра Ліза, її чоловік і двоє їхніх дітей – шість і чотири роки, жили в однокімнатній квартирі в старому будинку.

– Хороше, то хороше, тільки їм в іпотеці відмовили – Ліза поки ще не працює, а Костя, ти ж знаєш, працює неофіційно, – пояснила Ольга Юріївна.

– Стару їхню квартиру продамо. Хотіли  решту – у банку взяти. Але їм відмовили. А вони вже й квартиру собі знайшли.

– Трикімнатна, недорога, бо в ній років двадцять, напевно, ремонт не робили. Але це нічого – всією сім’єю навалимося – допоможемо.

– І що ви робитимете? – Запитала Тамара.

– Паша, візьми ти для них кредит, а Ліза з Костею тобі щомісяця платіж на картку переказуватимуть, – попросила його мати.

Ліза сиділа мовчки. Костя дивився кудись у куток кімнати, немов усе найцікавіше відбувалося саме там, а не тут, поряд з ним.

– А як ви це уявляєте? – поцікавилася Тамара.

– Я взагалі з сином розмовляю, – сказала свекруха.

– Ні, Ольга Юріївно, якщо справа стосується таких великих сум, то ми з Пашею прийматимемо рішення разом, – відповіла невістка.

– Все дуже просто: Паша бере споживчий кредит, віддає ці гроші Лізі та Кості, і вони купують квартиру без жодної іпотеки. Начебто. А потім щомісяця самі виплачуватимуть цей кредит. Від Паші потрібно лише заявку заповнити, та гроші отримати.

– А ви знаєте, під які відсотки банки дають споживчі кредити? І на який час? – Запитала Тамара. – Це ж не іпотека. Там і термін буде коротшим, і платіж більший.

– А тобі яка різниця? – посміхнулася свекруха. – Не тобі ж платити.

– Боюся, що платити доведеться саме мені. Точніше, нам із Пашею. Адже банк не просто так відмовив Кості. Працює без оформлення, податків не платить, для банку він – безробітний.

– Але ж ви знаєте, що Костя працює, – заступилася за чоловіка Ліза.

– Це він сьогодні працює, – сказав Павло. – А ти впевнена, що його контора завтра не прогорить і не зачиниться? Тоді що? Згадай, як він торік ногу зламав і три місяці не працював – на що ви тоді мешкали?

– Мати з батьком вас утримували. Десять років – термін великий. Тут загадувати та гарантувати нічого не можна.

– А якщо ви розлучитеся? Костя помахає тобі ручкою і піде. А ти сама зможеш щомісяця тисяч по двадцять платити?

-І взагалі, якщо ви хочете взяти іпотеку, Кості треба влаштуватися на роботу з офіційним оформленням. І тобі, Лізо, непогано вийти хоча б на пів ставки. І за кілька місяців ви могли б знову звернутися до банку, – порадила Тамара.

– А твоїх порад ніхто не питав, – огризнулася Ліза. – За своєю родиною дивися.

– І даремно не питали. Я могла б дати непогану пораду. Свою іпотеку ми виплатили. І вам можу запропонувати цікавий варіант.

– Який? – глянула на невістку Ольга Юріївна.

– Паша бере кредит. Але не споживчий, а іпотечний – це вигідніше. Зрозуміло, що квартиру буде оформлено на нього.

– Ви в’їжджаєте та живете, щомісяця сплачуючи іпотечні внески. Як тільки борг буде погашено, Паша оформить дарчу. На Лізу та Костю.

– А що, непоганий варіант, – сказав Павло.

– Нічого собі непоганий! – обурилася Ліза. – Виходить, що платитимемо ми, а квартира буде ваша? Ну і нахабниця ти, Тамарко! Так ми й повіримо вам на слово, що Пашка потім нам квартиру віддасть! Надуть нас хочете? Ну і родичі!

– Та ми нічого від вас не хочемо, це ви до нас прийшли, – спокійно сказала Тамара.

– Ліза має рацію, – заявила свекруха, – чому вони повинні вірити вам на слово, що ви потім перепишете квартиру на них? А якщо ви їх обдурите?

– Якось дивно ви міркуєте, Ольга Юріївна: ми з Пашею, значить, повинні будемо вірити Лізі та Кості, що вони протягом десяти чи п’ятнадцяти років щомісяця переказуватимуть нам гроші, а вони нам довіряти не можуть, – посміхнулася Тамара.

– Все зрозуміло, з вами каші не звариш, – сказала свекруха. – Ходімо, Лізо.

Родичі пішли.

– Не шкодуєш, що відмовився допомогти? – Запитала Тамара чоловіка.

– Анітрохи. Був момент, коли я здригнувся. Але, як уявив, що це ярмо під назвою «іпотека» знову опиниться на моїй шиї, бажання поступитися разом зникло.

– І потім, я зовсім не впевнений у тому, що Костя оратиме, як трактор, щоб швидше виплатити кредит. Він і сьогодні слова не сказав, просидів, наче все, що обговорювали, його не стосується.

– Я також звернула на це увагу. Швидше за все, ідея звалити їхню іпотеку на тебе спала на думку або Лізі, або твоїй мамі, – сказала Тамара.

– До речі, а твоя ідея – оформити квартиру у нашу власність, доки вони не виплатять кредит, мені сподобалася. Це б захистило наші вкладення. Але, краще взагалі із ними не зв’язуватися.

– Уяви, як би ми, скажімо, п’ятого числа кожного місяця ворожили, чи переведе Костя гроші чи ні. І так років із десять. Це ж жодних нервів не вистачить.

– Знаєш, коли я про це подумав, мені згадався старий анекдот: подружжя лягло спати, а чоловік ніяк не засне – все крутиться і крутиться. Дружина його питає:

– Мойшо, ти що крутишся?

– Саро, я сусідові Хаїму сто гривень винен, і це мене турбує.

Сара постукала в стіну:

– Хаїм, Мойша тобі гроші вине?

– Винен!

– Так ось: він їх тобі не віддасть. Потім обернулася до  чоловіка: – Все, спи спокійно, хай тепер він крутиться.

– Ось і Ліза теж вирішила, що ми повинні нервувати, а не вона, – сказала Тамара.

Костя так і не влаштувався на офіційну роботу, Ліза продовжила сидіти вдома. А Ольга Юріївна шкодувала доньку та розповідала всім знайомим, що син та невістка відмовилися допомогти Лізі.

А ви як вважаєте, слушно вчинили Тамара та Паша? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.