– Вимагай, щоб тобі мінімум половину квартири виділили, – налаштовувала мати сина

Наприкінці робочого дня Варя зателефонувала чоловікові:

– Гоша, я сьогодні ввечері до мами заїду, так що вечеряй без мене. У холодильнику рагу та котлети – розігрівай.

– Мені без тебе нудно буде, – відповів чоловік. – Давай я теж до твоїх батьків приїду, а потім додому.

– Ні. Тато у відрядженні, а нам із мамою треба про своє, про дівоче, поговорити, – відповіла Варя.

– Зрозуміло. Знов будете нам з Павлом Олексійовичем кістки перемивати, – посміхнувся чоловік.

– Ну, звичайно, ніби нам, крім вас, більше і поговорити нема про що.

А розмова мала бути серйозною…

– Варю, я хочу порадитися з тобою, щодо квартири. Як краще її оформити? І взагалі, чи варто оформляти, – сказала Ніна Володимирівна дочці після того, як вони повечеряли.

Річ у тім, що батьки Варі вже кілька років будували собі хату. Грошей було не дуже багато, тому будівництво йшло повільно. Але цього літа вони збиралися переїжджати.

Звичайно, якби батьки продали ту двокімнатну квартиру, в якій вони зараз жили, справа пішла б швидше, але вони вирішили, що залишать цю квартиру доньці, яка два роки тому вийшла заміж і зараз разом із чоловіком живе у орендованій.

Відразу після весілля молодята оселилися у батьків Гоші, бо у них була велика трикімнатна квартира з п’ятнадцятиметровою кухнею та лоджією.

Але прожили вони там лише два місяці. Після цього Варя пред’явила Гоші ультиматум:

– Або ми винаймаємо квартиру, або я йду до батьків!

А причиною цієї заяви було те, що Раїса Федорівна – мати Гоші – чомусь вирішила, що тепер у неї в підпорядкуванні будуть не лише чоловік та син, а й невістка.

Спочатку Варя не сперечалася, тому що всі зауваження та повчання свекрухи стосувалися будинку та існуючих у ньому порядків.

Варварі не все подобалося, дещо вона хотіла б влаштувати по-іншому, зручніше та розумніше. Але, пам’ятаючи про те, що в чужий монастир зі своїм статутом потикатися не варто.

Тому вона слухняно готувала на вечерю те, що веліла Раїса Федорівна, складала рушники так, як це робила свекруха, і не сперечалася з побутових питань.

Однак недаремно кажуть, що є люди, які обов’язково відкусять руку, якщо ти даси їм палець. Раїса Федорівна була саме з таких.

Не минуло й місяця, як свекруха, побачивши, що Варя їй не заперечує і, на відміну від дружини старшого сина, жодних розбірок не влаштовує, вирішила, що вона «володарка морська».

Тепер свекруха, зафіксувавши перемогу на домашньому фронті, почала розширювати зону свого впливу.

– Варваро, я не розумію, ти на роботу зібралася, чи на гулянку? Подивися на себе: спідниця обтисла, підбори заввишки з Ейфелеву вежу, нафарбувалася, як клоун на манежі.

– Ти все-таки заміжня жінка, а не та, що «зі зниженою соціальною відповідальністю».

– Раїсо Федорівно, у нас дрес-код, тож і спідниця, і макіяж у мене відповідні. Я не можу прийти на роботу без макіяжу та у спідниці в підлогу. А туфлі у мене зручні, і каблук лише чотири сантиметри.

– Заходила я вчора у твій банк, бачила тебе. Невже потрібно з кожним клієнтом сюсюкати? Сидиш там, усміхаєшся на весь рот, як зазивала. Просто сором!

– Вдома ти так не скалишся, як на роботі перед чужими мужиками. Ти б, Гошо, поговорив зі своєю дружиною – скромніше треба бути!

– А то вона, того й дивись, і сім’ю, і себе зганьбить. Добре, що це відділення далеко від нашої оселі, і наші сусіди туди не заглядають.

І ці претензії до невістки, яка не так одягається, не там працює, не поспішає з роботи додому, з такими ж, як сама, подружками зустрічається, та ще й чоловіка норовить то в кіно, то ще кудись з дому витягти, –  висловлювалися Варі вечорами з дратівливою регулярністю.

Гоша намагався заперечувати матері, але вона відповідала йому завжди однаково:

– Не захищай свою дружину і не груби матері! Раніше ти зі мною ніколи не сперечався, а зараз, звичайно, наважився. Воно й зрозуміло: нічна зозуля завжди денну перекує.

Варя намагалася не конфліктувати, але одного вечора заявила Гоші:

– Якщо твоя мама ще раз мене образить, я більше мовчати не буду! Ти колись бачив, як вулкан вивергається? Ні? Побачиш! Тільки боюся, що наше сімейне життя на цьому закінчиться.

– Варя, ну ти ж бачиш, я не мовчу, – намагався виправдатися чоловік.

– А сенс який? Раїса Федорівна звикла, що ви з батьком їй ніколи не заперечили, ось вона кордонів і не бачить!

– Я взагалі не розумію, за що твоя мама на мене в’їлася. Таке враження, що вона випробовує моє терпіння. Так ось, – воно скінчилося!

– А що робити? – Запитав Гоша.

– У нас на роботі одна жінка – Ольга Миколаївна – квартиру здає. Саме зараз її квартиранти з’їжджають. Давай переїдемо звідси. Я більше не витримаю! Чесно! Влаштую скандал і втечу до батьків.

– Добре, поговори з Ольгою Миколаївною. А скільки це коштує?

– Та скільки б не коштувало! Мені мої нерви дорожчі! – відповіла Варя.

За три дні вони переїхали. Речі збирали під голосіння і сльози Раїси Федорівни:

– Невдячні! Чого вам вдома не вистачало? Завжди і прибрано, і приготовлено! Це ти, Варваро, Гошу з панталику збиваєш, від батьків ведеш!

– Як він із тобою житиме? Ти ж ні попрасувати, ні випрати, ні пирогів пекти не вмієш!

– Не хвилюйтеся, Раїсо Федорівно, не пропадемо! – Відповіла їй Варя.

Влаштувавшись у орендованій квартирі, Варя і Гоша нарешті зітхнули на повні груди. Тепер над ними не було тотального контролю, і вони самі все вирішували.

І те, що готувати на вечерю, і те, кого запрошувати в гості, і навіть те, о котрій лягати спати і вставати. Раніше цим керувала Раїса Федорівна.

– Гоша, а чому твій батько терпить все це? – Запитала Варя. – Таке враження, що його нічого не стосується, ніби він у паралельному світі існує.

– Я пам’ятаю, що раніше, коли ми з братом у школі навчалися, батьки сильно лаялися. Як я зараз розумію, батько намагався матір «перевиховати». Але потім плюнув і пішов, як ти кажеш, у паралельний світ.

– Однак коли справа стосується чогось серйозного, він не мовчить. Пам’ятаю, одразу після одруження, Юрко з Лідою теж у батьків жили. І Лідці теж діставалося! Але вона не мовчала.

– У нас тоді такі скандали вдома були! Якось мати почала вимагати, щоб Юрко розлучився з дружиною. А Ліда тоді вже чекала на малюка.

– Батько так гаркнув на матір, що вона навіть присіла. А він сказав, що сам з нею розлучиться, якщо вона ще раз хоч словом Ліду зачепить.

– Що, один раз за все життя її приструнив? – Здивувалася Варя.

– На моїх очах – двічі. Другий раз – коли мама мало не почубилася з тіткою Наташею – своєю зведеною сестрою – через квартиру. Тітці її батько залишив у спадок квартиру.

– А мати вирішила, що це несправедливо. Хоча все було справедливо. Мама не була йому родичкою – він її не брав за дочку. Просто одружилися двоє, кожен мав доньку.

– Спільних дітей не мали. Не знаю, чому мама вирішила, що їй теж щось належить. Але вона такий скандал серед рідні зчинила! Тоді батькові також довелося втрутитися.

– Слухай, я вже боюся, що вона і від нас чогось вимагатиме, – сказала Варя.

– А ти просто не відчиняй їй двері, якщо мене вдома не буде, – порадив Гоша.

Раїса Федорівна справді намагалася прийти в їхню орендовану квартиру з ревізією, поки син був на роботі, чи у відрядженні. Одного разу вона навіть привела із собою «підмогу» – свою приятельку.

Але Варя двері не відчиняла, просто повідомляла, що Гоші вдома немає, а вона зайнята.

Кілька разів свекруха приходила, коли син був удома. Тоді її запрошували увійти, ставили чайник, діставали цукерки та печиво, були привітні, але миттєво припиняли всі спроби Раїси Федорівни хоч якось втрутитися у їхнє життя. Вона замовкала, але наступного разу все повторювалося.

Останнім часом улюбленою темою розмов Раїси Федорівни стала двокімнатна квартира батьків Варі. Вона знала, що вони мають намір переїжджати в новий будинок, а квартиру віддати молодій сім’ї.

І її дуже непокоїло питання про те, як буде оформлено цю передачу.

– Гоша, ти дивися, щоб тебе не обдурили. Вимагай, щоб тобі щонайменше, половину квартири виділили, – налаштовувала вона сина, коли Варі не було поряд.

– Скажи, що, якщо тобі частки не виділять, розлучишся з Варкою. І їй те саме скажи.

– Мамо, ми якось розберемося, – відповів їй Гоша.

Він уже давно зрозумів, що переконувати матір в чомусь – марно, але вкотре сперечатися з нею не хотів. Можливо, тому вона й вирішила, що він з нею згоден, і сповістила своїх знайомих та родичів, що незабаром Гоша стане власником квартири.

Звичайно, це дійшло і до батьків Варі.

– Варю, ми з татом не знаємо, як краще вчинити, – сказала їй мама. – Спочатку ми хотіли подарувати квартиру вам обом, як сім’ї. Але ті розмови, які до нас доходять, нам не подобаються.

– Є два варіанти: ми даруємо квартиру особисто тобі, або просто пускаємо вас жити без будь-якого оформлення. Як ти гадаєш?

– З одного боку, ми боїмося, що Гоша образиться, якщо подаруємо квартиру тільки тобі – вирішить, що ми йому не довіряємо.

– Але, з іншого боку, якщо щось трапиться, Раїса Федорівна вичавить із тебе все до останнього сантиметра.

– Мамо, спокійно оформлюйте дарчу на мене. Ми з Гошею це питання вже обговорили. Жодної образи тут немає: мої батьки дарують квартиру мені – це нормально.

– А ми хочемо згодом купити спільну, щоб нашим дітям у майбутньому не треба було вирішувати квартирне питання, – відповіла Варя.

– А що, питання про дітей уже актуальне? – Запитала мама.

– Так, вже вісім тижнів, як актуальне, – посміхнулася Варя.

Раїса Федорівна, дізнавшись, що син хоч і мешкає у двокімнатній квартирі, але її власником не є, обурилася. Однак, приходячи в гості до «дітей», поводилася стримано.

Варя і Гоша чудово розуміли, чого їй це коштувало, і особливо не спокушали – люди взагалі рідко змінюються, а ті, що переступили шістдесятирічний рубіж, не зміняться ніколи…

А ви що скажете з цього приводу? Слушно міркують молодята? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.