Виявилося, що тато вже був не один і нас забирати навіть не збирався

Свого батька ми з сестрою дуже любили. Він намагався весь вільний час, якого він мав не так багато, проводити з нами. У вихідні ми всі разом завжди кудись ходили, відпустку теж проводили разом. Ми були щасливою сім’єю, але нічого не буває вічно.

Батько працював у дуже відомій та престижній фірмі, яка відкрила свою філію в іншому місті. Йому запропонували її очолити. Тато погодився і спочатку поїхав туди сам, щоб влаштуватися і потім забрати нас.

Ми з нетерпінням чекали від’їзду на нове місце. Тато дзвонив кілька разів на день і нам, і мамі, і казав, що нам доведеться ще трохи почекати.

Жили ми разом із бабусею, мамою батька. Мама своїх батьків втратила дуже давно і свою свекруху вважала за маму. Бабуся певною мірою була задоволена, що наш від’їзд відкладається, бо не хотіла з нами розлучатися.

Ми не могли дочекатися від’їзду і коли почалися у нас із сестрою канікули, мама сказала, що поїдемо до тата самі, на кілька днів. Йому ми не стали про це говорити, щоб зробити сюрприз, а зателефонували з вокзалу, щоб зустрів.

Але сюрприз чекав лише на нас. Виявилося, що тато вже був не один і нас забирати навіть не збирався, але не знав, як повідомити про це нам. Тягнув час. І зрештою ми всі поїхали назад.

Для мене зрада батька стала таким потрясінням, що я не хотіла жити. Мама і бабуся постійно були поруч зі мною, сестра була молодша за мене і ще не дуже розуміла, що сталося.

Ми так і залишилися жити з бабусею, вона не захотіла нас відпускати і як могла, підтримувала маму. Я дуже за це їй вдячна. Батько нас із сестрою кликав у гості, купив путівки на відпочинок, але ми від них відмовилися.

Більше я з батьком ніколи не бачилася, прибрала його зі свого життя. Мені вже майже тридцять років і я не можу наважитися вийти заміж, боюся зради. Мама каже, що мені потрібна допомога психолога, щоб подолати це.