– Взагалі, я тут житиму, – Інна обурено дивилася на невістку. – Яке житимеш? Це квартира Микити! – Братик обіцяв, що пустить на пару місяців, – зовиця потрясла в повітрі старим латунним ключем. – Поки я шукаю роботу і взагалі… Він господар, має право сестру врятувати. – Господар тут мій син! А ми з Олегом співпозичальники

Глухий стукіт у двері змусив Світлану здригнутися. Вона саме відтирала вологою ганчіркою сліди побілки з нового підвіконня. Студія була майже готова до переїзду Микити. Залишалося тільки відмити підлогу та повісити штори.

– Свєтко, відчиняй давай!

Світлана просто витерла долоні об домашні штани та пішла до передпокою. Голос зовиці вона впізнала б із тисячі. Інна завжди розмовляла так, ніби їй всі довкола заборгували.

Світлана повернула ключ і прочинила двері. На сходовому майданчику стояла родичка. Поруч із нею височили три величезні дорожні сумки, з яких стирчали якісь пакети, вішаки й навіть ручка від швабри. Сама Інна важко дихала, а її обличчя вкрилося червоними плямами від натуги.

– Ти чого зсередини замкнулася? – Спрожогу пішла в наступ зовиця, намагаючись відсунути господиню плечем.

– А ти як тут опинилася? – Світлана не зрушила з місця, перегородивши прохід.

– Дай пройти, спина відвалюється з дороги! – Інна смикнула на себе найближчу сумку, маючи намір протягнути її в коридор.

– Куди? – Світлана вперлася рукою в одвірок.

Цю студію вони з Олегом взяли в іпотеку рік тому. Спеціально для сина. Микита закінчував навчання в сусідньому місті, і мати потихеньку наводила в ній порядок, вкладаючи кожну вільну гривню в ремонт. Жодних гостей тут не планувалося. Тим паче таких.

– Взагалі, я тут житиму, – Інна обурено дивилася на невістку.

– Яке житимеш? Це квартира Микити!

– Братик обіцяв, що пустить на пару місяців, – зовиця потрясла в повітрі старим латунним ключем.

– Поки я шукаю роботу і взагалі… Він господар, має право сестру врятувати.

– Господар тут мій син! А ми з Олегом співпозичальники. І ремонт тут роблю я!

Світлана відчула, як усередині закипає роздратування. Чоловік завжди уникав прямих конфліктів зі старшою сестрою.

Йому було простіше відкупитися, промовчати, дати грошей, аби не вислуховувати нескінченні скарги на її важку долю. Але пустити її в нову квартиру сина – це був уже перебір.

– Ой, люба, не починай свої ці пісні, – Інна відмахнулася, наче від настирливої ​​мухи.

– Я ще не починала.

– Олег мені свої ключі дав ще минулого тижня. Тож відійди, я втомилася як собака. Я ту орендовану хату вже здала господині, мені повертатися нікуди.

Світлана глянула на ключ у руці родички. Зрозуміло. Значить, чоловік тишком-нишком вирішив провернути справу, сподіваючись, що дружину поставиться перед фактом.

– Замок я змінила у вівторок. – Світлана сухо упустила факт, не відводячи погляду. – Старий заїдав.

Інна завмерла з відкритим ротом, перетравлюючи інформацію. Вона подивилася на ключ, потім на нову блискучу свердловину у дверях.

– У сенсі змінила? А як мені заходити?

– Ніяк.

– Та ти з дуба впала! – Заголосила родичка на весь під’їзд. – Я тобі рідною мовою говорю, що я квартиру здала! Мені ночувати ніде! У мене там одні коробки залишилися, завтра вантажники рештки меблів привезуть!

– Це не мої проблеми!

– Я зараз до Олега подзвоню! Він тобі влаштує! – Інна почала гарячково ритися в кишенях своєї неосяжної куртки, шукаючи телефон.

Світлана випередила її. Вона дістала свій мобільний, натиснула на виклик чоловіка й одразу перевела динамік на гучний зв’язок. Гудки йшли недовго. Олег відповів майже одразу, на тлі гули машини.

– Так, Світлано, що купити? Я з роботи виїжджаю, – долинуло з апарату.

– Нічого не треба купувати. Тут твоя сестра приїхала з речами. Говорить, ти їй студію Микити обіцяв.

На тому кінці зависла довга пауза. Було чути, як чоловік нервово прокашлявся.

– Ну… вона просилася на тиждень. Я думав, ти не проти будеш. Там же все одно поки що ніхто не живе.

– Ти думав? – Світлана примружилася, дивлячись прямо на усміхнену зовицю.

– А ключ навіщо віддав старий, коли думав? І чому мені жодного слова не сказав?

– Та я забув, що ти замок змінила! Інн, ти там?

– Тут я! – Гаркнула зовиця прямо в мікрофон телефону.

– Ти ж сказав, квартира порожня, заїдь і живи! А тут ця стоїть, грудьми амбразуру закриває!

– Вона не порожня, тут ремонт треба доробляти.

Світлана не підвищувала голос, але говорила так вагомо, що Інна невдоволено скривилася.

– Олеже, ти забув згадати, що ми з сином шпалери клеїмо щовихідних? Що я підлоги відмиваю?

– Та я замотався на роботі, з голови вилетіло, слово честі… Світлано, ну хай вона кине речі поки що, ми ввечері приїдемо, розберемося.

Олег явно намагався згладити кути, сподіваючись відкласти скандал. Одвічна чоловіча тактика – сховати голову в пісок.

– От і добре. Раз вилетіло, сам і розв’язуй питання з ночівлею сестри, – Світлана зробила крок назад.

– У вас година. Або ти приїжджаєш і забираєш її разом із баулами до нас додому на одну ніч, а завтра вона шукає житло. Або я викликаю поліцію, бо по документах – вона тут ніхто.

– Світлано, ну навіщо так жорстко…

– Час пішов! – Вона натиснула відбій.

Інна дивилася спідлоба. Її впевненість трохи зменшилася, але здаватися вона не збиралася.

– Ну й стерво ж ти! Рідного брата проти сестри налаштовуєш!

– Я налаштовую? – Світлана посміхнулася, не вірячи своїм вухам. – Це ти дорослого мужика примушуєш брехати дружині, щоб на його горбу в рай в’їхати.

– В який рай? Я без роботи лишилась! В мене кредити! – Заголосила зовиця, змінюючи гнів на милість. Тепер у хід пішла жалість – перевірена зброя.

– Міг би брат і допомогти, – не чужі люди. Сім’я має допомагати!

– Сім’я допомагає. Ми тобі два роки тому на машину позичали. Повернула?

– Та я ж віддаю! Частками!

– По три тисячі раз на пів року? – Світлана похитала головою.

– Інно, мені ці казки слухати ніколи! Стій тут і чекай на свого брата.

Вона спробувала зачинити двері, але Інна швидко підставила ногу в масивному черевику.

– Я в під’їзді не стоятиму! Пусти на кухню, хоч чаю налий. Я з ранку макової росинки в роті не тримала.

– Тут немає чаю. І чайника нема. І стільців немає.

– Я на підвіконні посиджу.

Світлана зрозуміла, що якщо вона зараз почне виштовхувати родичку фізично, це перетвориться на потворну чубанину на радість сусідам. Вона мовчки відступила на крок, дозволяючи Інні протиснутися до крихітного передпокою.

Зовиця відразу потягла за собою найбільшу сумку, залишивши решту за порогом. У квартирі дійсно пахло фарбою та вогкістю від вимитих підлог. Інна озирнулася, скрививши губи.

– Тісно тут. Вікно одне, як у шпаківні.

– Для студента якраз, – Світлана притулилася до стіни, не зводячи очей з непроханої гості.

– Слухай, Світлано. – Інна раптом знизила голос, вдаючи, що вони сердечні подруги, – ну, чого ти в’їлася?

– Ну поживу я місяць-другий. Я ж тиха. Порядок підтримуватиму. Микитка твій все одно лише до літа диплом отримає. Чого метрам простоювати?

– Бо це не твої метри. І я чудово знаю, чим закінчаться ці «місяць-другий».

Світлана знала цю породу людей. Спочатку пусти на пару днів, потім вона перевезе свої фікуси, потім почне скаржитися, що немає грошей на комуналку, а коли Микита приїде з валізами, вона влаштує істерику, що її виганяють надвір.

– Тобі шкода, чи що? – Щиро обурилася зовиця.

– Шкода. Ми за цю іпотеку пів зарплати віддаємо. Я на всьому заощаджую, щоб у хлопця свій старт був у житті. А ти хочеш прийти на готове!

– Та я платила б комуналку!

– Ти за свою орендовану три місяці не платила, Олег проговорився. Тебе господиня попросила з’їхати, а не ти сама вирішила.

Інна відвернулася, вдаючи, що розглядає свіжі шпалери. Крити не було чим.

Хвилин сорок вони провели у тяжкому мовчанні. Світлана принципово не стала продовжувати прибирання, щоб не створювати ілюзію гостинності.

Інна тупцювала в передпокої, періодично зітхаючи та бурмочучи собі під ніс щось про жадібних родичів.

Нарешті на майданчику грюкнули двері ліфта. Почулися квапливі кроки.

У отворі з’явився Олег. Він виглядав захеканим, краватка збилась набік. Чоловік перевів погляд із насупленої сестри на непохитну дружину.

– Ну, що ви влаштували на рівному місці? – Почав він із примирливої ​​усмішки, яка виглядала жалюгідно.

– Це я влаштувала? – Світлана відліпилася від стіни. – Твоя сестра приїхала з речами жити у квартиру нашого сина! На твоє запрошення!

– Світлано, ну я ж пояснював… У Інки труднощі. Скоротили на роботі.

– Олеже, ти мені обіцяв, що купівля цієї квартири ніяк не торкнеться твоєї сестри! Пам’ятаєш нашу розмову у банку? Ти ж присягався, що це тільки для Микити!

Чоловік винно опустив очі.

– Так вона ж тимчасово.

– Немає нічого більш постійного, ніж тимчасово впущена Інна, – відрізала Світлана. – Вона десять років тому до нас тимчасово заїхала на три тижні, а прожила пів року, поки я скандал не закотила!

– І що мені тепер, на вокзалі спати? – Вибухнула зовиця, театрально сплеснувши руками.

– Братику, ти подивися, як вона зі мною розмовляє! Та в неї серця немає!

Світлана спокійно витримала цей випад.

– Саме так. Бо твій брат оре, як проклятий, щоб іпотеку закрити. А ти свої бажання за його рахунок вирішуєш!

Вона обернулася до чоловіка.

– Вирішуй, Олеже! Якщо вона залишається тут хоча б на ніч – я завтра подаю документи на розділ цієї квартири. І ми її продаємо! Мені ці ігри в рятівника моїм коштом набридли!

У передпокої стало дуже тихо. Було чути тільки, як на верхньому поверсі гуде перфоратор.

Олег тяжко проковтнув. Він знав, що Світлана слів на вітер не кидає. Одна річ – нишком дати ключі та сподіватися, що дружина змириться. Інша – реальна загроза втратити те, за що вони стільки боролися.

Він глянув на сестру.

– Інно … забирай сумку.

– Що?! – витріщила вона очі. – Ти мене виганяєш? Рідну сестру? Заради цієї…

– Забирай сумку, Інно! – Голос Олега раптом зміцнів.

Мабуть, перспектива поділу майна протверезила його краще за будь-які умовляння.

– Я зараз викличу таксі. Відвезу тебе в хостел у центрі. Оплачу три дні, – далі крутись сама. Шукай кімнату, роботу. Я більше спонсорувати твої переїзди не буду!

Інна почервоніла. Вона хапала ротом повітря, намагаючись підібрати слова, але не знаходила їх. Брат, який завжди прогинався, раптом показав зуби.

– Ну і родина! – Нарешті видавила вона, різко смикаючи свою сумку за ручку. – Та ноги моєї у вас більше не буде! Подавіться своїми метрами!

Вона з гуркотом витягла речі на сходову клітку, мало не збивши Олега з ніг.

– Викликай своє таксі, добродію! – Гаркнула вона на брата.

Олег мовчки дістав телефон. Він навіть не подивився на Світлану, просто кивнув їй і вийшов за сестрою, прикривши за собою двері.

Світлана залишилася сама. Вона повільно видихнула, відчуваючи, як напруга відпускає плечі. Сил на те, щоб домити підлогу вже не було.

Вона просто окинула поглядом порожній, чистий передпокій, підібрала свою вологу ганчірку і кинула її у відро.

За місяць Микита повернувся з навчання. Вони з Олегом допомогли йому завезти коробки з речами та зібрати нову шафу.

Чоловік був незвично тихий цей тиждень, але кілька разів Світлана ловила на собі його задумливий погляд. Він більше не заводив розмов про допомогу сестрі з орендою.

А Світлана нічого не обговорювала. Вона просто замовила дублікати нових ключів від студії та поклала один комплект у домашній сейф. Від гріха подалі.

Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!