Я буквально танцювала на граблях три роки. Але одного разу, коли від любові вже не залишилося нічого, лише звичка, я подивилася на нього і зрозуміла, що ця людина просто жалюгідна, раз намагається самостверджуватися за рахунок дівчини

Мої “танці” на граблях. Зустріла я якось чудового хлопця, як мені тоді здавалося. Закохалася в нього по вуха, та й він в мене теж. Перший рік у нас був майже ідеальний, недоліків в ньому я практично не бачила.

Напевно, як кажуть, закохані очі не бачать. А ось потім він почав різко змінюватися: спочатку почав проявляти байдужість до мене, іноді став кричати на мене без приводу, ревнувати до всього, що рухається, хоча приводу я ніколи не давала.

Ось і чому б все це мені не припинити ще в той момент, коли він обзивав мене останніми словами? Але я завжди його пробачала. Після образ він завжди приходив, вибачався.

Перший час після цього мені справді здавалося, що тепер він змінився, буде мене цінувати і любити, але я помилялася, приниження і образи через якийсь час знову починалися.

Я буквально танцювала на граблях три роки. Але одного разу, коли від любові вже не залишилося нічого, лише звичка, я подивилася на нього і зрозуміла, що ця людина просто жалюгідна, раз намагається самостверджуватися за рахунок дівчини.

Своїми образами він підвищував свою самооцінку і знижував мою. Плюнула на нього і пішла. Після цього я стала в мільйон разів щасливіше і впевненіше в собі.

На все життя зробила висновок, що люди не змінюються, і не варто наступати на одні й ті ж граблі, якщо вже хоча б раз вони тебе вдарили по лоба.