Мої “танці” на граблях. Зустріла я якось чудового хлопця, як мені тоді здавалося. Закохалася в нього по вуха, та й він в мене теж. Перший рік у нас був майже ідеальний, недоліків в ньому я практично не бачила.
Напевно, як кажуть, закохані очі не бачать. А ось потім він почав різко змінюватися: спочатку почав проявляти байдужість до мене, іноді став кричати на мене без приводу, ревнувати до всього, що рухається, хоча приводу я ніколи не давала.
Ось і чому б все це мені не припинити ще в той момент, коли він обзивав мене останніми словами? Але я завжди його пробачала. Після образ він завжди приходив, вибачався.
Перший час після цього мені справді здавалося, що тепер він змінився, буде мене цінувати і любити, але я помилялася, приниження і образи через якийсь час знову починалися.
Я буквально танцювала на граблях три роки. Але одного разу, коли від любові вже не залишилося нічого, лише звичка, я подивилася на нього і зрозуміла, що ця людина просто жалюгідна, раз намагається самостверджуватися за рахунок дівчини.
Своїми образами він підвищував свою самооцінку і знижував мою. Плюнула на нього і пішла. Після цього я стала в мільйон разів щасливіше і впевненіше в собі.
На все життя зробила висновок, що люди не змінюються, і не варто наступати на одні й ті ж граблі, якщо вже хоча б раз вони тебе вдарили по лоба.
Марина та Олексій купили дачу у травні. Невеликий дерев'яний будинок, шість соток, старі яблуні, теплиця…
- Може, цими вихідними на дачу не поїдемо, у матері твоєї день народження? - Запитала…
- А що ж ви їсте? – поцікавився здивований тесть. - Ну, сир, йогурт, -…
Субота Віри скінчилася, навіть не встигнувши розпочатися, — зрозуміла вона десь о пів на дев’яту…
Кухонна тиша була для Діани наче ліки. Вона повільно, чашка за чашкою, витирала чистий посуд…
Ніна Іванівна прокинулася від того, що за вікном голосно каркнула ворона. Вона лежала ще кілька…