“Я чекала на Руслана, ми повинні були одружитися, але коли я пішла з подругами в клуб, то завагітніла від іншого!”, – cказала Маша ридаючи…

Коли мені було 17 років, я познайомилася з хлопцем, який був трохи старше ніж я. Жив він у Києвській області. До нас приїжджав на заробітки. Дуже сильно його покохала.

Весь вільний час намагалася з ним проводити, навіть в гості до нього на літо їздили. Він теж мене кохав.

В силу того, що мені було всього 17 років, я так хотіла жити, гуляти з подругами, працювати. Загалом серйозні відносини не вписувалися в моє життя.

У підсумку нам довелося розлучитися. Минуло кілька років, за ці роки ми не спілкувалися. У мене було достатньо хлопців і навіть на кілька місяців я встигла вискочити заміж, але його я не забувала ніколи.

Одного разу випадково він попався мені в соцмережах, там був його номер телефону і я не замислюючись подзвонила йому. Понеслося наше спілкування.

Навіть не дивлячись на минулі роки, метелики в животі літали. Кожен день чекала його дзвінків. По телефону ми домовилися, що він переїде до мене в Херсон і ми почнемо все з початку.

Я літала до нього в те місто де він був по роботі, правда на кілька днів, було супер. Мені залишалося тільки чекати пів року, коли він приїде до мене.

Я жила на той момент з дівчатками на орендованій квартирі. Були постійні гулянки клуби і т.д.

І на одному з таких походів в клуб, я познайомилася з хлопцем. Не знаю що переклинило в моїй голові, я стала зустрічатися з цим хлопцем.

Мій Руслан теж приїхав в Херсон, я розповіла про все йому. Останнє що я пам’ятаю, коли ми розлучилися, це його очі повні сліз. Він пішов…

Незабаром я завагітніла від свого нового хлопця і вийшла за нього заміж. Минуло вже 8 років. Любові звичайно ж не було за ці роки. Що це було?

Швидше за все швидкоплинне захоплення, яке коштувало мені цілого життя. У мене 3 дітей. Моє серце досі рветься на шматки. Я не можу його відпустити, як би мені цього не хотілося.

Він в моєму серці залишиться назавжди. Іноді хочеться вити як вовк, усвідомлюючи те, що я накоїла, але треба жити далі. Кохання моє, якщо ти коли небудь прочитаєш це, знай, я прошу в тебе вибачення, за ту біль яку я тобі заподіяла …