– Я чесне слово не розумію, за що ви на мене накинулися. Там дійсно темно, і я не розгледів відтінок. У моєї дружини сьогодні свято. Ось ви зараз собі настрій псуєте, мені зіпсуєте, я коханій. Вам від цього легше все одно не стане. Ви ж з квітами працюєте! Ви ж кожен день до прекрасного торкаєтеся! Як же так можна? У вас якась біда?

Одного разу стався такий випадок. В той день у моєї дружини був день народження. Подарунок був заздалегідь куплений, залишалося придбати тільки троянди.

Я квіти завжди намагаюся купувати в тепличному господарстві. Там вони завжди свіжі, пахнуть так, що аж голова паморочиться! І Маша любить саме такі, яскраві, пахучі, вони потім стоять дуже довго.

Покупців, крім мене, не було, за вітриною дві жінки років п’ятдесяти ліниво перемовлялися між собою.

– Можна мені у вас трояндочок купити?

Одна з продавщиць важко піднялася і  злий погляд мені кинула: «Підемо!». Вона відкрила масивні залізні двері, і ми увійшли в холодне напівтемне приміщення. Чомусь горіла тільки одна лампочка в самому кінці столу.

– Вибирайте, ці сорок грн, ці п’ятдесят, ці сімдесят.

– Мені ось ці, п’ятнадцять штук.

Вона взяла великий оберемок, і ми вийшли в торговий зал. Потім розрізала мотузку і стала відраховувати мені квіти. Але при денному світлі бутони виявилися набагато темніше.

– Вибачте мене, мені потрібні інші, світліші, – попросив я.

Продавець продовжувала відкладати.

– Ви мене почули? Мені не підходять такі, я хотів би світліші.

Тут Валентина брудно вилаялася.

– Ти ж сам тільки що ці вибрав.
– У вас там нічого не видно. Я колір не розгледів.
– Валю, там і правда темно, – заступилася за мене друга.

Валя згребла всі відкладені рослини в купу, і ми знову пішли в кімнату. Я йшов за нею і відчував, які громи і блискавки металися в мою адресу. Було таке враження, що ця Валя була готова мене розірвати. Ми таки взяли інші і знову повернулися в хол

Я про себе вирішив: «А чого мовчати ?». Я не лаявся, я просто звернувся до неї по – людськи.

– Я чесне слово не розумію, за що ви на мене накинулися. Там дійсно темно, і я не розгледів відтінок. У моєї дружини сьогодні свято. Ось ви зараз собі настрій псуєте, мені зіпсуєте, я коханій. Вам від цього легше все одно не стане. Ви ж з квітами працюєте! Ви ж кожен день до прекрасного торкаєтеся! Як же так можна? У вас якась біда?

Поки я це говорив, флорист, низько опустивши голову, мовчки завертала в папір квіти. Потім вона підняла на мене очі, простягнула мені букет і сказала:

– Ви мене вибачте, будь ласка! Не гнівайтесь…

Це було сказано так щиро, що у мене відразу пройшла вся злість.

– Та нічого страшного.

Ніколи в житті, ні до цього моменту, ні після, переді мною не вибачався працівник торгівлі. Можна це розцінювати як маленьку перемогу? Не знаю! Може бути, не завжди необхідно відповідати хамством?