– Я чула, як сваха розмовляє телефоном. Вона скаржилася сестрі на наш будинок, на їжу, вбиральню. Сказала, що м’ясо несвіже і що ми заощаджуємо. Василь зблід: – Що? – Вона назвала нас селюками! Сказала, що Олені тут буде бідно та тісно

Лариса прокинулася о п’ятій ранку. Сьогодні приїжджали свати з Києва, батьки невістки Олени. Син Олексій одружився пів року тому, і це був перший візит батьків невістки. Жінка хотіла справити гарне враження.

Вона встала тихо, щоб не розбудити чоловіка Василя. На кухні дістала тісто, яке вчора ввечері замісила. Підготувала начинку для курника. Лариса пекла його за рецептом свекрухи, перевіреним часом.

Василь прокинувся о шостій. Він вийшов надвір перевірити новий мангал. Купив його спеціально для гостей.

Хотів показати, що вони вміють приймати по-справжньому, хоч і живуть у селі. Чоловік перевірив решітку. Все було чудово.

У льоху стояли банки з маринованими опеньками. Їх збирали всією сім’єю восени. Солоні огірки за бабусиним рецептом. Вчора Василь привіз із рибзаводу свіжого осетра. Лариса засолила його зі спеціями та кропом. Вийшло гарно.

До обіду все було готове. Стіл був накритий білою скатертиною. Посуд начищений до блиску. Ватрушки остигали на підвіконні. Курник стояв у центрі столу, рум’яний та ароматний.

Гості приїхали о третій годині. Новий кросовер припаркувався біля хвіртки. З машини вийшла Ольга, мати Олени. На ній була дорога сукня і шовкова хустка.

Манікюр ідеальний, зачіска бездоганна. Слідом вийшов Ігор, її чоловік. Костюм, начищені черевики, сонцезахисні окуляри.

Лариса витерла руки об фартух і вийшла зустрічати. Василь стояв поряд, посміхаючись.

– Здрастуйте, гості дорогі, проходьте, – сказала господиня.

– Доброго дня, – кивнула Ольга.

Жінка оглянула подвір’я оцінювальним поглядом. Старий будинок, дерев’яний паркан, грядки з овочами. Вона підібгала губи та пройшла до будинку.

Лариса провела гостей у вітальню. Там уже чекали син із дружиною. Олена обійняла батьків. Олексій потис руку тестю.

– Сідайте до столу, – запросила Лариса.

Гості сіли. Ольга розглядала кімнату. Старі меблі, вицвілі шпалери, килим на стіні. Ігор мовчав і дивився в телефон.

Лариса почала подавати частування. Спочатку солоного осетра із зеленню. Потім огірки та опеньки. Курник розрізала на порції. Ватрушки розклала на тарілку.

– Частуйтесь, не соромтеся, – сказала вона.

Ігор спробував огірок. Кивнув:

– Смачно.

Ольга взяла виделку, присунула до себе тарілку з осетром. Понюхала. Відсунула назад.

– Дякую, рибу не їмо.

Лариса розгубилася:

– А може, курник спробуєте?

– Дякую, я на дієті.

Ігор колупав виделкою салат. З’їв пару ложок та відклав.

Василь розливав компот. Він намагався підтримувати розмову:

– Як доїхали? Дороги були нормальні?

– Доїхали добре, – коротко відповів Ігор.

Вечір тривав довго. Гості їли мало, хвалили стримано. Лариса відчувала напругу. Вона так старалася, а вони навіть не скуштували осетра.

На ніч гостей розмістили у кімнаті сина. Олексій з Оленою залишилися ночувати у батьків Василя. Лариса прибирала зі столу та зітхала. Майже все залишилося недоторканим.

Наступного дня вона підвелася ще раніше. Вирішила приготувати котлети із домашнього фаршу. Можливо, гості просто не люблять рибу. М’ясо точно оцінять.

Вона накрутила фарш, додала цибулю, спеції, яйце, батон. Зліпила котлети та посмажила на сковороді. Вийшла ціла миска рум’яних і соковитих котлет.

На обід гості вийшли до столу. Лариса подала котлети з картопляним пюре. Ольга взяла одну котлету, відкусила шматочок. Прожувала. Відсунула тарілку.

– Дякую, я не голодна.

Ігор доїв половину порції й теж відставив тарілку. Лариса мовчки прибрала посуд. Їй стало прикро. Вона готувала із душею, а вони навіть не оцінили.

Через годину вона пішла в сад зібрати ягоди для компоту. Треба було відволіктися. Взяла кухоль і пішла до смородинових кущів.

Лариса збирала ягоди та думала про гостей. Чому вони такі холодні? Вона ж старалася. Може вони просто втомилися з дороги?

Раптом вона почула голос. Ольга розмовляла телефоном. Голос був гучний, долинав із дому.

– Ні, Марино, я все розумію, але це просто жах!

Лариса завмерла.

– Село суцільне. Вчора нам подали якусь рибину з оком, уявляєш?

Жінка відчула, як кров відхлинула від обличчя.

– А сьогодні ці котлети! Відчувається, що м’ясо не першої свіжості, пахне спеціями. Ще й по одній котлетці поклала на порцію. Вони явно заощаджують на їжі.

Лариса стиснула кухоль зі смородиною. Руки тремтіли.

– А туалет на вулиці, уяви. Ігор у збентеженні. Вони, звичайно, милі, але Оленці нашій тут буде тісно та бідно.

Голос продовжував долинати:

– Треба б Олексію в Києві допомогти влаштуватися краще, бо він тут на тлі цієї бідноти зовсім опуститься.

Лариса стояла, як укопана. Ягоди висипалися з кухля на землю. Вона цього навіть не помітила. Вся її гостинність, вся душевна щедрість були перекреслені цією розмовою.

Осетер, який Василь спеціально привіз. Курник, який вона пекла з ночі. Котлети із домашнього фаршу. Все це стало для гостей приводом для глузування та підрахунків.

Жінка розвернулась і пішла до будинку. Ішла повільно. Усередині все горіло від образи. Вона дала їм найкраще, що мала. А вони скаржилися на селюків.

Василь зустрів її біля хвіртки:

– Ларисо, що трапилося? Ти бліда.

– Нічого. Все гаразд.Вона пройшла повз нього і зайшла на кухню. Сіла на стілець і затулила обличчя руками. Чоловік пішов за нею:

– Говори, що сталося.

Лариса підвела голову. Очі були сухі, але повні гніву:

– Я чула, як Ольга розмовляє телефоном. Вона скаржилася сестрі на наш будинок, на їжу, вбиральню. Сказала, що м’ясо несвіже і що ми заощаджуємо.

Василь зблід:

– Що?

– Вона назвала нас селюками. Сказала, що Олені тут буде бідно та тісно.

Чоловік стиснув кулаки. Він мовчав. Потім тихо сказав:

– Нехай їдуть.

Лариса кивнула. Вона більше не хотіла бачити цих людей. Не хотіла готувати для них, посміхатися та терпіти поблажливі погляди.

Увечері вона накрила скромну вечерю. Хліб, масло, чай. Жодних вишукувань. Ольга здивувалася:

– А що, нічого не буде?

– Ні. Ми ж заощаджуємо на їжі, – холодно відповіла Лариса.

Гостя розгубилася. Ігор глянув на дружину запитально. Олена почервоніла. Олексій насупився.

Після вечері Ольга підійшла до Лариси:

– Вибачте, якщо ми вас чимось образили.

– Нічого. Все гаразд.

Жінка відвернулася і почала мити посуд. Розмова була закінчена.

Наступного дня гості поїхали. Прощалися натягнуто. Олена обійняла свекруху:

– Дякую за все.

– Нема за що.

Кросовер поїхав. Лариса стояла біля хвіртки й дивилася слідом. Василь обійняв її:

– Не хвилюйся. Вони того не варті.

– Я так намагалася!

– Знаю. Але вони цього не оцінили.

Жінка зітхнула. Вона зрозуміла, що гостинність має сенс лише тоді, коли її цінують.

Олексій приїхав за тиждень. Він був засмучений:

– Мамо, вибач. Я не знав, що вони так поведуться.

– Нічого. Тепер я знаю, хто вони такі.

– Олена у шоці. Вона не чекала, що мати так скаже.

Лариса обійняла сина:

– Це не твоя провина. І не Олени. Просто люди бувають різні.

Вони більше не запрошували сватів у гості. Зустрічалися тепер на нейтральній території. Лариса була ввічлива, але холодна. Та душевна щедрість, з якою вона зустрічала їх, зникла назавжди.

Лариса довго не могла забути ту розмову. Слова Ольги лунали в голові. Селюки. Бідність. Економія. Кожне слово шкрябало болючіше, ніж ляпас.

Вона зрозуміла одну важливу річ: не всі люди вміють цінувати гостинність. Деякі бачать у ній лише привід для оцінки та засудження. І з такими людьми краще тримати дистанцію. Навіть, якщо це “родичі”…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!