– Я дав сестрі гроші на подорож до Туреччини! Після розлучення вона була у депресії, – розвів руками чоловік

Мені пощастило: чоловіка я отримала з посагом – однокімнатною квартирою, яку йому купили батьки.

Я також отримала у спадок від бабусі двокімнатну нерухомість. Після весілля ми вирішили здавати квартиру Івана, щоб отримувати з неї дохід.

До того ж через пів року ми дізналися, що станемо батьками. Як тільки у нас з’явився малюк, я заговорила з чоловіком про те, що непогано було б розширити житлоплощу.

– Я думаю, через пару років можна про другу дитину подумати, а у двокімнатній нам буде дуже тісно…
– Продавати свою дошлюбну квартиру я не хочу, – Іван ухильно відповів на мою пропозицію.

На подив чоловіка, я повністю його підтримала і також погодилася з тим, що продавати свої квартири не варто, бо невідомо, як може надалі повернутись життя.

– Тоді треба брати в іпотеку трикімнатну квартиру, та виплачувати її з оренди квартир, – поділилася я своїми думками.

Іван не став відмовлятися і, повністю мене підтримав в моєму рішенні. З того дня ми почали накопичувати на початковий внесок.

Щоб якнайшвидше взяти квартиру в іпотеку, я почала економити на тому, у чому раніше собі не відмовляла.

Я відмовилася від щоденної кави за шістдесят гривень, відключила пару платних каналів і почала рідше робити педикюр.

Іван же, скрипнувши зубами, відмовився від абонемента в спортивний зал, який обходився йому у двадцять тисяч на рік, і парочки платних каналів про полювання та рибалку.

Так само, пристойним внеском були гроші, які ми отримували з оренди дошлюбної квартири Івана.
За два з половиною роки нам вдалося накопичити понад чотириста тисяч гривень.

Я була на сьомому небі від щастя і стала помалу підшукувати нам трикімнатну квартиру. Кожен варіант, що мені сподобався, я показувала Івану, але він жодного разу не схвалив жоден з них.

– Тобі нічого не подобається, – з досадою пробурчала я. – Такими темпами ми ще років п’ять обиратимемо.

– Зате накопичимо більше, – відбив у відповідь чоловік.

– Я не розумію, тобі все одно чи що? – сердито насупилась я. – Я думала, що ти хочеш якнайшвидше купити квартиру…

– Я хочу, але навіщо поспішати? – розвів він руками. – Наша квартира повз нас не пройде.

– Міркуєш, як старий дід, – прикро процідила я. – Раз ми нікуди не вкладаємо гроші, можливо покладемо їх у банк під відсотки?

– Навіщо? Раптом різко підвернеться придатний варіант, – нерішуче відповів чоловік.
Я допитливо подивилася на Івана, чекаючи хоч якихось пояснень його незрозумілої поведінки.

Проте чоловік не вшанував мене відповіддю і вирішив змовчати. Але правда такої поведінки крилася в іншому!

Я приховував від Анжеліки один важливий нюанс із приводу грошей, тож і не хотів, щоб ми найближчим часом купували квартиру в іпотеку.

Водночас я розумів, що довго приховувати від дружини свою таємницю не вдасться. Через два тижні Анжеліка знову заговорила зі мною про накопичені гроші.

– Ні, я все-таки думаю, що треба покласти гроші під відсотки, хоча б на місяць. Поглянь, які вклади тобі пропонують? – наполягала на своєму вона.

Я спідлоба глянув на дружину, вирішивши, що настав момент, коли варто сказати їй правду.
– Там не зовсім та сума, яку ми накопичили, – нерішуче промовив я.

– У якому сенсі не та? Має бути рівно чотириста тридцять сім тисяч, – суворо промовила вона.
– Мабуть, але ні…

У мене всередині все похололо. Я розгублено дивилася на Івана, вимагаючи пояснень.
– Я дав мамі та сестрі двісті п’ятдесят тисяч! – випалив чоловік.

– Що? Дав своїй рідні грошей? – здивовано перепитала я. – Навіщо? Що в них таке сталося? Пам’ятається, вони нещодавно з Туреччини повернулися. Значить, гроші є…

– Я їх і дав, – безглуздо посміхнувся Іван. – Мама знала, що ми збираємо, попросила допомогти. Після розлучення сестра була у депресії. Треба було якось її звідти витягти.

– Витяг? Радий? А те, що зараз твоя дружина впаде в депресію, тобі все одно? – гнівно вигукнула я.

– Тобто я економила на всьому, щоб твоя мати та сестра на халяву злітали до Туреччини? Чудово! – Додала я і награно поаплодувала чоловікові.

– Нічого страшного не сталося. Ми ще накопичимо, – підлив олії у вогонь чоловік.

– А, ну так! Я ще себе в їжі обмежу, і ми точно назбираємо! Може твоїй сестрі захочеться ще кудись злітати! – рикнула я на Івана.

Я насилу втрималася від того, щоб не відважити чоловікові пару смачних ляпасів. Я схопилася за голову і стала швидко ходити від стіни до стіни, переварюючи інформацію.

– Коротше! Переказуй мені зі своєї карти все, що лишилося! – Скомандувала я. – Це мої гроші, свої ти віддав матері та сестрі!

– Перекажу, – невдоволено пробурчав чоловік і перевів рештки на мою карту.
– А тепер збирай свої речі й котись із моєї квартири! – грізно промовила я.

– Куди? У моїй квартиранти, – посміхнувся Іван, вирішивши, що я просто жартую.

– До мами котись! Заодно поспілкуєтеся з нею та сестрою на тему Туреччини! – уїдливо відповіла я.

– Яка ж у тебе все-таки нахабна рідня! Знають, що ми збираємо на початковий внесок, але намагаються витягнути…

– Не говори так про них, – огризнувся він у відповідь.

– Сміливий який став! Краще б ти так матері відмовив, – стиснула я кулаки. – Збирай свої речі, я не хочу тебе більше бачити!

Іван зневажливо глянув на мене і пішов у кімнату. За пів години він вийшов із двома сумками.
– Я і меблі заберу, тут багато чого на мої гроші куплено, – погрожував чоловік.

– Розділимо по суду! – відрізала я у відповідь.
Через дві години після того, як я вигнала Івана, мені зателефонувала розгнівана сестра чоловіка.

– Ти безсовісна! Мій брат допоміг рідним людям! Мені треба було відійти від розлучення!
– У мене теж тепер розлучення. Може, теж даси мені двісті п’ятдесят тисяч на Туреччину?

– Губу закоти! – гаркнула вона в слухавку і скинула дзвінок.

Через три місяці ми розлучили. Попри те, що суддя давав нам шанс примиритись, я не змогла пробачити чоловікові зради! Для мене це дійсно зрада!

Можливо, для когось це не привід для розлучення, але в мене інша думка. Якщо в родині щось приховується, або робиться таємно, то довіра зникає, а разом з нею тане і кохання.

Я б не змогла жити з людиною, яка інтереси мами, та сестри, ставить вище за мої інтереси! Це не припустимо! Ви зі мною згодні?