– Я думала, що ми сестри, а ти через якісь сім тисяч готова виставити мене на ганьбу! Ти знаєш, що ця Даша майже всім нашим знайомим роздзвонила, що я ошуканка і мало не злодійка? А я ж можу сказати, що і гроші, і цей пакет з її лахами тобі передала, і що це ти брешеш

Лариса поклала сина спати й сіла перед телевізором із кухлем чаю. Сьогодні очікувався тихий вечір. Її чоловік – Арсеній – учора поїхав у відрядження. Повернеться дня за три. Тому Лариса не готувала вечерю – обмежилася свіжим салатом.

Вона вже майже зрозуміла зміст серіалу, початок якого не дивилася, як раптом несподівано задзвонив телефон.

Зазвичай Лариса не відповідала на дзвінки з незнайомих номерів, але вона боялася, що може прокинутися Кирюша, тож прийняла дзвінок:

– Слухаю вас.

– Здрастуйте, Ларисо. Я Даша Смирнова, – пролунало у слухавці.

– Ми знайомі? – Запитала Лариса.

– Заочно. Через вашу сестру Вероніку, – відповіла співрозмовниця. – Я хотіла дізнатися, як там мій кардиган? Скоро буде готовим? Може, зробимо першу примірку?

– Вибачте, Дашо, я не розумію, про що ви кажете? – здивувалася Лариса.

– Як про що? Вероніка три тижні тому принесла вам мій старий кардиган, щоб ви зняли з нього мірки й сім тисяч на пряжу. Ми домовилися, що ви самі оберете пряжу з тих, що я написала їй.

– Ви щось плутаєте. Сестра мені нічого не приносила. Я взагалі її вже півтора місяця не бачила, ми з нею лише телефоном спілкувалися, – відповіла Лариса.

– Ну як же так? Я побачила у Вероніки красивий джемпер, вона сказала, що його зв’язала їй сестра. Я запитала, чи ви в’яжете на замовлення, вона відповіла, що в’яжете.

– І тоді ми з нею домовилися, що я через неї передам вам гроші та старий кардиган, як зразок, – пояснила Даша.

– Вас не правильно інформували – я не в’яжу на замовлення, – сказала Лариса.

Вона справді добре в’язала і спицями, і гачком, і на в’язальній машині. Років десять тому брала замовлення, потім перестала.

Дешевий китайський ширвжиток наповнив інтернет та магазини, і деякі замовники, не розуміючи, в чому різниця між штампуванням та ручною роботою, дивувалися високим цінам на в’язані вироби.

Лариса ухвалила відмовитися від в’язання на замовлення. Тепер у її джемперах, сукнях та кардиганах хизувалися тільки члени її родини й ті, кому вона в’язала речі у подарунок.

Вона так і пояснила Даші.

– Але я бачила, який чудовий комплект ви зв’язали Оксані для виписки дитини з лікарні, – заперечила Даша.

– Я зв’язала його у подарунок!

– Значить, не в’язатимете? – Пригнічено запитала Даша.

– Ні.

– Тоді поверніть гроші та мій кардиган, – попросила дівчина.

– Даша, ви кому все це давали? Вероніці? Ось із неї й питайте. Я про вас і вашу з нею домовленість взагалі лише зараз почула. Тож дзвоніть їй.

– Я дзвонила. І вчора, і сьогодні. Але Вероніка не бере слухавки.

– Спробуйте ще, – порадила Лариса.

Закінчивши розмову з Дашею, Лариса зателефонувала мамі:

– Мамо, Вероніка вдома?

– Ні. Сказала, що пізно прийде.

– Коли прийде, ти їй скажи, що мені дзвонила її подружка чи знайома – Даша. Говорила про якісь сім тисяч і кардиган, який я, нібито, повинна зв’язати. Нехай дзвонить цій Даші, і сама з нею розуміється.

– Стривай, я щось нічого не зрозуміла, – сказала мама.

– Я також не зрозуміла. Мені зателефонувала незнайома дівчина і повідомила, що вона віддала Вероніці сім тисяч, щоб я зв’язала їй кардиган. Прийде Вероніка, у неї все й з’ясуй.

Наступного дня до Лариси прийшла мати.

– Слухай, Ларо, тут така справа: чи не могла б ти сама переказати гроші цій дівчині? – Запитала вона.

– Вибач, не зрозуміла? Брала Вероніка, а віддавати чомусь маю я? Що там взагалі сталося?

– Склалася незручна ситуація. Ця Даша пристала до Вероніки: “Попроси свою сестру зв’язати мені річ”! І обіцяла одразу частину грошей переказати – на пряжу. А коли все буде готове, то віддасть і інше. І ще пакет притягла зі своїм старим кардиганом.

– І навіщо Вероніка взяла ці гроші? Подзвонила б мені, я відразу відмовилася б.

– Розумієш, Вероніка цього дня бачила у магазині дуже гарні туфлі. І саме її розмір. Вони коштували десять тисяч, а в неї було лише три. А тут ця Даша мало не в руки їй гроші суне.

– Ось Вероніка не втрималася та взяла. Думала, що потім зможе віддати. Але не вийшло. Та ще й пакет зі старим кардиганом, який їй Даша віддала, Вероніка десь залишила.

– Не пам’ятає: чи то в парку на лавці, чи то в кафе. Допоможи сестрі – віддай бодай гроші. Адже невелика сума.

– Невелика сума? Мамо, а чому ти сама не віддаси? – Запитала Лариса. – В тебе ж є гроші.

– Батько не дозволив. Сказав, що сама заварила кашу, хай сама й висьорбує, – відповіла мама.

– Ти знаєш, я повністю згодна з татом, – сказала Лариса. – Ти кажеш, що сім тисяч – це небагато. А я на цю суму можу купити продуктів на пару тижнів.

– І у той час, поки я в декреті, для нас це досить суттєві гроші. У Вероніки зараз канікули. Нехай влаштується на роботу та відпрацює. Я за її дурість не платитиму!

– Отже, не хочеш допомогти сестрі? – Образилася мама. – І тобі все одно, що про неї люди скажуть?

– У мене чоловік щомісяця у відрядження їздить, щоб більше заробити. А я ці гроші просто так викидатиму, бо Вероніці захотілося модні туфлі? Вони що – із золота?

– Ні. Червоні, шкіряні, дуже м’які, на шпильці, – відповіла мама. – Дуже їй личать.

– Знаєш, я думаю, що вони б і мені личили, тільки я не можу собі такі дозволити. Ти кажеш, що тобі батько заборонив за Вероніку платити? Мій чоловік теж не буде в захваті, якщо дізнається, як я розбазарюю гроші, які він заробляє для сім’ї!

Мати пішла незадоволена. За дві години після візиту мами Ларисі зателефонувала Вероніка.

– Я думала, що ми сестри, а ти через якісь сім тисяч готова виставити мене на ганьбу! Ти знаєш, що ця Даша майже всім нашим знайомим роздзвонила, що я ошуканка і мало не злодійка? А я ж можу сказати, що і гроші, і цей пакет з її лахами тобі передала, і що це ти брешеш.

– Почекай, мені треба Кирюшу подивитися, він, здається, прокинувся, – сказала Лариса, але нікуди не пішла, а швидко увімкнула на телефоні запис.

– Вибач, я не розчула, що ти сказала, – продовжила Лариса через пів хвилини.

– Я говорю, що можу влаштувати так, що тебе звинуватить у крадіжці цих грошей. Просто скажу, що я їх тобі передала того ж дня, а ти й в’язати не хочеш, і гроші повертати, – сказала Вероніка.

– І тобі не буде соромно сестру оббрехати?

– Не буде. А чому мені має бути соромно?

– А як поясниш, на які гроші купила того ж дня туфлі? – Запитала Лариса.

– Скажу, що накопичила. А хто перевірить? Загалом, якщо не хочеш неприємностей, перекажи Даші гроші сьогодні. А те, що її пакет зник, я так і бути на себе візьму: ну, загубила – буває, – сказала Вероніка.

– Я все зрозуміла, а головне – все записала. Послухати хочеш? – Запитала старша сестра.

Довелося Вероніці йти працювати: цілий місяць вона мила посуд у заводській їдальні, куди її влаштував батько. А він щодня, приходячи на обід, цікавився у кухаря, як працює його дочка.

Після цього сім тисяч не здавалися Вероніці такою вже не значною сумою. Отакі сестри бувають!

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки! Підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові публікації!