– Я дивуюся, чому ти Янку біля себе терпиш? – Спитав якось Поліну Артем – її юнак. – Вона тебе постійно чіпляє! – І ніби з посмішкою каже, а чомусь по фізіономії хочеться врізати. Ні, я, звичайно, ніколи на жінку руку не підійму, але бажання є

Яна з’явилася у них у школі у п’ятому класі. Невисока дівчинка в білій блузці, картатій спідниці в складку і такій же жилетці.

Її світле волосся було заплетене у дві тугі кіски, які прикрашали великі білі банти. У руках у неї був яскравий рожевий шкільний рюкзак із зображенням Барбі. Дівчинка виглядала, як відмінниця.

Новенька окинула очима аудиторію і, хоч у класі були й інші вільні місця, підійшла до Поліни, яка сиділа за третьою партою біля вікна.

– Доброго дня, мене звуть Яна, я новенька. Не могла б ти сісти на другий варіант? Вибач, але я у тій школі завжди сиділа на першому, звикла, – сказала дівчинка.

Поліна подивилася на новеньку і мовчки пересіла – їй було байдуже.

– Дякую! А як тебе звуть? – Запитала Яна.

– Поліна.

– Ти ж не образилася, Поліно? Покажеш мені на перерві, де у вас у школі їдальня, спортивний зал та інші кабінети?

Поліна провела новенькій екскурсію по школі – їй було не складно.

На великій перерві ті п’ятикласники, які снідали у шкільній їдальні, пішли туди із класним керівником. Декілька учнів залишилися в кабінеті й дістали пластикові контейнери та пакети з тим, що поклали їм з собою мами.

Яна також залишилася тут. Вона розстелила на парті лляну серветку і дістала бутерброди з рибою.

– Це форель, – повідомила Яна. – Вибач, що я тебе не пригощаю, але мама мені на кожен прийом їжі розраховує кількість білків, жирів та вуглеводів. А в цій рибі є омега-три. Ти ж не ображаєшся?

А навіщо Поліні було ображатись? У неї з собою були млинці з сиром, які зранку напекла бабуся, і какао в термосі.

Однак Поліна звернула увагу, що новенька вже вкотре запитала у неї, чи не ображається вона.

Знала б Поліна, як часто їй тепер доведеться чути цю фразу!

Коли вони навчалися вже в шостому класі, й до Нового року залишилося півтора місяця, у шкільному театральному гуртку вже почали готувати новорічну виставу.

У сценарії були різні ролі: Баба-Яга, Лісовик, вовк, лисиця, зайці, білки та ворона. І звичайно, Дід Мороз та Снігуронька.

Усі знали, що Дідом Морозом, як завжди, буде шкільний фізкерівник – Геннадій Миколайович. А ось на роль Снігуроньки претенденток було кілька. Прослухавши п’ять чи шість дівчаток, Маргарита Олексіївна обрала двох – Поліну та Яну.

– Дівчатка, у п’ятницю на репетицію прийдуть Мая Петрівна та Ольга Вікторівна. Вони вас послухають, і ми разом вирішимо, – сказала вона.

А у четвер Маргарита Олексіївна, зустрівши в коридорі Яну, повідомила:

– Яно, передай Поліні, що завтра репетиція буде не о п’ятій годині, як завжди, а о пів на третю. Приходьте до зали без запізнення.

– Добре, – відповіла Яна, але подрузі нічого не сказала.

У п’ятницю Поліна прийшла на репетицію близько п’ятої. Зала була зачинена, світла там не було.

Наступного дня Маргарита Олексіївна, побачивши її, помітила:

– Я думала, що ти хочеш отримати цю роль, але, здається, помилилась. Чому ти не прийшла на репетицію? Затвердили Яну.

Звичайно, Поліна запитала у Яни, чому та не попередила її про те, що час репетиції змінився.

– Поліно, пробач, будь ласка, я просто забула. Мені мама зателефонувала, веліла дорогою зі школи зайти в крамницю по хліб, і в мене з голови все вискочило. Але ж ти не ображаєшся? Зате ти вільна, а мені подивися, дев’ять аркушів тексту дали вчити. Тепер усі вечори будуть зайняті.

В сьомому класі, на уроці геометрії Ольга Семенівна, перед тим, як розпочати пояснювати нову тему, попередила:

– Слухайте уважно. Наприкінці уроку я дам невелику самостійну роботу.

У Поліни з математикою проблем не було, тому вона легко розв’язала обидві задачі. Але, перевіряючи себе, помітила обчислювальну помилку. Закреслила кілька цифр, згори написала правильні.

Яна, розв’язавши перше завдання, над другим думати не стала – навіщо, якщо можна у Поліни списати.

В результаті Яна отримала п’ятірку, а Поліна – четвірку.

– Ну, ти ж не ображаєшся? – вкотре запитала Яна.

А на кого Поліні ображатися? Оцінку ж не подруга поставила, а вчителька.

Закінчивши школу, Яна та Поліна вступили до університету, щоправда, на різні факультети: Яна – на історичний, а Поліна – на фізико-математичний.

Тепер вони бачилися рідше, в основному у вихідні та свята, але спілкувалися в одній компанії.

Якось Поліна закінчувала роботу над своєю курсовою, і тут сталося жахливе: екран ноутбука згас. Залишилося перевірити лише кілька останніх сторінок – висновок, та список літератури. Роботу треба було здавати завтра. Що робити?

Поліна вирішила зателефонувати Яні, яка жила неподалік неї.

– Яна, можна я до тебе зараз із флешкою ​​прибіжу? У мене форс-мажор, здається, мій ноут накрився. А мені останні шість сторінок треба перевірити. Добре, що у мене робота на флешці була.

– Поліно, я зараз не вдома. Ми з мамою до бабусі в селище поїхали, повернемося лише завтра. Тож нічого не вийде, – відповіла Яна.

Поліна зателефонувала старшому братові, який мешкав на іншому кінці міста.

– А я тобі давно казав, міняй ноутбук, – бурчав той, поки Поліна закінчувала свою роботу. – Сподіваюся, тепер ти зрозуміла, що краще на сукнях та кофтинках економити, а техніку треба мати хорошу.

Роботу Поліна здала вчасно, але випадково дізналася, що Яна нікуди не виїжджала, вона була вдома, просто в неї зібралася весела компанія однокурсників.

– Поліно, ну так вийшло. Я спеціально цих хлопців запросила до себе, бо з ними Ігор мав прийти. А ти ж знаєш, що він мені подобається. Ми сидимо, відпочиваємо, а тут ти зі своєю курсовою. Але ж ти не образилася?

Поліна, звичайно, зрозуміла Яну, але образилася, про що прямо їй сказала.

Деякий час дівчата не спілкувалися, але поступово стосунки знову налагодилися.

Однак Поліна стала обережнішою, вона більше не ділилася з Яною своїми секретами, вони не ходили вдвох гуляти, чи в кіно, зустрічалися переважно у великій компанії.

При цьому Яна свого ставлення до Поліни не змінила: так само посміхалася їй, жартувала, називала її своєю кращою подругою.

Що взагалі-то не заважало їй постійно зачіпати Поліну. Яна навіть комплімент примудрялася зробити уїдливим:

– Ой, Поліно, яка класна сукня! І довжина – прямо твоя, коліна ховає. Слухай, але колір не той. Ти в ній якась бліда. Не дуйся, я ж кажу, що сукня класна! Ти не образилася?

– Я дивуюся, чому ти Янку біля себе терпиш? – спитав якось Поліну Артем – її юнак. – Вона тебе постійно чіпляє.

– І ніби з посмішкою каже, а чомусь по фізіономії хочеться врізати. Ні, я, звичайно, ніколи на жінку руку не підійму, але бажання є.

– Ми з Янкою з дитинства дружили – у школі за однією партою сиділи. Вона не завжди була такою, – відповіла Поліна.

– А мені чомусь здається, що завжди. Просто ти цього не помічала, – сказав Артем. – Це такий характер, і його вже не виправити. Вона з тих дівчат, які на весілля подруги у білій сукні приходять. Знаєш таких?

Ще за два роки:

– Не знаю, Полю, що ти в цьому Артемі знайшла? Ну, гаразд, квартира у нього є, робота теж начебто непогана. Але ж ви абсолютно один одному не підходите! Ти така тихоня, спокійна, а він грубіян.

– Я вчора порадила йому поміняти ресторан – той, що ви вибрали, простакуватий. Пам’ятаєш, в Елли весілля було? Ось там справді було шикарно! Я так і сказала Артему, що ви не те обрали.

– А він мені так грубо відповів, щоб я не у свою справу не лізла. Але ж ти мене знаєш: якщо мені щось не подобається, я про це прямо говорю.

– Ось і сукню ти теж простакувата обрала. Невже твої батьки грошей пошкодували? Пам’ятаєш, яка в Елли сукня була?

– Яна, сукню та нареченого я обрала собі сама, а ресторан ми з ним обирали разом, – відповіла Поліна.

– Ти не розумієш, я й Артему вчора сказала, і тобі повторюю: я за вас переживаю! Як подумаю, що ти будеш на реєстрації в цій жахливій сукні, та що ви вибрали для такої події цей ресторан, у мене просто душа болить.

– Яно, ми з Артемом розуміємо твої почуття, і щоб ти не страждала, дивлячись на нас, ми вирішили тебе на весілля не запрошувати, – відповіла Поліна. – Ти ж не образишся?

Як вважаєте, слушно вчинила Поліна? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.