– Я хоч чимось цікавлюся! А ти тільки вдома сидиш, зовсім запустила себе, – заявив чоловік, а невдовзі пожалкував про свої слова

– Я хоч чимось цікавлюся! А ти тільки вдома сидиш, зовсім запустила себе, – заявив Василь за вечерею. Іра мало не похлинулася від цих слів. Вона перестала їсти і подивилася на чоловіка, намагаючись зрозуміти, як він узагалі наважився таке сказати.

– У тебе гарячка? Чи ти безсмертний?

– А що таке? – Василь знизав плечима. – Я тобі правду говорю.

– Подивись на себе! Я з’їла одну котлету, а ти третю вм’яв!

– Річ не в кількості котлет, а в якості життя. Я ці котлети швидко відпрацюю у залі. А в тебе жвавості мало. Нічим не займаєшся, на фітнес не ходиш.

– У мене взагалі робота є! І заробляю я не менше за тебе! – пирхнула Іра.

– Я не про гроші! Я про тебе. Раніше з тобою поговорити можна було. А зараз тобі нічого не цікаво.

– Мені цікаво читати.

– Книги – це не серйозне заняття, а так, “жуйка для розуму”.

Іра підняла брови.

– А що серйозне? Рибалка?

– Ну, так.

Вася кинув погляд на календар: у суботу знову планував поїхати на рибалку. Щоправда, переважно такі поїздки закінчувалися головним болем на ранок неділі, а риби він уже давно не привозив.

– Добре. Давай поговоримо про рибалку. Розкажи мені, чому тобі подобається три години сидіти біля води та чекати на рибу? При тому, що там, де ви зазвичай сидите, риба взагалі навряд чи водиться!

– Бо це відпочинок!

– Ось бачиш! Для тебе відпочинок  риболовля, для мене – читання книги. У чому проблема?

– У тому, що ти нікуди не ходиш!

– Я минулого місяця була на виставці.

– Подруга тебе раз на сто років витягла…

– Може, тому що в мене після роботи друга та третя зміна? Випрати, приготувати, синові уроки пояснити, перевірити домашнє завдання – все на мені!

– Так усі живуть.

– Усі жінки! А мужики тільки й можуть, що язиками чухати! Та все не у справі!

– Я лише сказав, що в тебе немає інтересів, крім домашніх справ! – виправдався чоловік.

– Васю, у нас просто інтереси різні. Ти можеш зі мною поговорити про рибалку, якщо тобі хочеться. А я можу з тобою поговорити про Шекспіра. Тільки ти навіть не пам’ятаєш, що це англійський поет, а не назва кав’ярні на розі будинку.

Вася щось буркнув, але розмову продовжувати не став. Щоправда, мовчав він недовго: наступного вечора Василь повернувся додому з фітнес-клубу задоволений.

Два пробні заняття йому подарував приятель, і він вирішив спробувати.

– Мені тренер сказав, що в мене непогана фізична форма! – гордо заявив Василь. – Тобі теж давно час розпочати.

– Я можу піти у басейн.

– Басейн тобі нічого не дасть.

– Чому?

– Тобі м’язи треба зміцнювати та вагу скидати.

– Ось як? А де ти отримав диплом тренера?

– До чого тут диплом? Я двічі вже був у залі, поговорив із тренером.

– Два рази – це серйозний досвід!

– Знову ти все перетворюєш на жарти.

– Тому що ти розповідаєш мені, чим мені займатися! А сам нічого не розумієш!

– Я хоч  намагаюся тобі допомогти.

– Тоді допоможи грошима на абонемент, – спокійно сказала Іра. – Я сама оберу, куди ходити.

Розмова на цьому закінчилася: Вася прикинув, що допомогти він може тільки порадою та прикусив язика. Щоправда, вистачило його буквально до вихідних.

– Знову Мишко сидить за компом! Треба його кудись записати, – промимрив Вася, дивлячись на сина.

– Куди? – примружилася Іра.

– Ти мене питаєш? Сама повинна цим займатися.

– Чому?

– Тому що ти з ним більше часу проводиш.

– Певна річ! І я знаю, чим займається син. А ти, схоже, лише раз брав участь у його житті: у процесі планування.

– Тату, я взагалі на бадмінтон уже пів року ходжу, – подав голос Мишко. – Хіба ти ракетки не бачив у передпокої?

– А… То це… Бачив. Так… – Вася почервонів. – Я про нормальний спорт. Боротьба там, чи атлетика…

– У нього школа до третьої, потім англійська, домашні завдання, бадмінтон. Якщо хочеш щось змінити, вибирай сам. Сам домовляйся і сам відвозь.

– Чудово! Будь-яка розмова закінчується тим, що я вічно щось повинен!

– Поки що з твоїх слів повинна я! Ти сам постійно порівнюєш нас. Ти активний, – я ні! Ти цікавишся спортом, – я ні! Ти розвиваєшся, – я сиджу вдома! Ти дитиною займаєшся правильно, – я неправильно! Тобі не набридло?

Останнім часом Іра все частіше ловила себе на одній думці: їй не хочеться, щоб Василь узагалі приходив додому. Не тому, що вона перестала його любити.

Просто кожен вечір перетворювався на чергову перевірку: не так одяглася, мало рухаєшся, надто багато працюєш, надто багато читаєш, нікуди не ходиш.

– Знаєш що? – сказала Іра. – Якщо ти такий розумний, такий розвинений та такий спортивний, то доведи.

– Як?

– Я бачила, що другого жовтня буде спортивний онлайн-диктант. Напишемо його разом. Ти ж у нас найкраще знаєшся на спорті.

– Не розумію, навіщо тобі це, – знизав плечима чоловік.

– Щоб ти перестав мене звинувачувати у відсутності кругозору!

– Добре.

– Той, хто програв, оплачує переможцю абонемент у фітнес-клуб.

– Домовилися, – хмикнув Василь.

– Не передумаєш?

– Іро, я Олімпіаду не один рік дивлюся.

– Тоді тобі буде легко.

– Мамо, про що ви? – Мишко відірвався від ігор.

– Про спортивний диктант, – відповіла Іра.

– Я також хочу. Нам у школі про нього розповідали. Там питання про спорт, фізкультуру, Олімпіаду. І взагалі він для того, щоб люди більше займалися спортом і за здоров’ям стежили.

– Добре, – погодився Василь, – писатимемо втрьох.

Іра прочитала кілька матеріалів про диктант та закрила ноутбук. Тепер залишалося один раз перевірити слова Василя справою.

Другого жовтня вона з Мишком та Василем зручно вмостилися перед телевізором з ручками та зошитами.

Василь жартував, що Іра даремно вплуталася в суперечку.

– Не кажи, що питання були складні, – сказав він.

– А ти не кажи, що організатори підлаштували все проти тебе.

Василь був упевнений у собі. Він справді багато років дивився спортивні змагання, знав відомих спортсменів, пам’ятав результати багатьох Олімпіад та любив розповідати про це за столом.

Коли зачитували завдання, він швидко почав відповідати.

Іра слухала питання, – дещо знала, в чомусь сумнівалася. Син час від часу переказував формулювання і щось згадував із шкільних занять.

Через деякий час все скінчилося.

– Ну що, – сказав Василь, – хто перший?

– Не поспішай, результати ввечері будуть, – нагадала Іра.

– Я вже знаю, хто.

– Подивимося.

Ввечері, на тому ж каналі, виставили правильні відповіді. Іра сфотографувала на телефон і посміхнулася.

– І що там? – спитав Василь.

Першим за балами виявився їхній син. Другою – Іра. Третім був Василь.

Він перечитав результати ще раз.

– Стривай. Мишко перший?

– Так.

– А ти друга?

– Виходить так.

Василь глянув на сина.

– Звідки ти це взагалі знаєш?

– Нам у школі розповідають на фізкультурі. Потім фільм дивилися про олімпійців. А змагання ми з тобою вдома дивимося.

– Гаразд, – сказав Василь. – Програв так програв.

– Угода є угода, – сказала Іра.

– Я пам’ятаю.

Наступного дня Василь надіслав їй посилання на фітнес-клуб.

– Вибирай.

Іра відкрила сторінку.

– Я таки хочу басейн.

– Добре.

– Не пояснюватимеш, що мені краще займатися на тренажерах?

– Не буду.

За кілька тижнів Іра почала ходити в басейн двічі на тиждень. В ці дні турботи по господарству брали на себе  син і чоловік.

Одного вечора вона збиралася на тренування, коли Василь повертався з роботи.

– Сьогодні заняття?

– Так.

– До дев’ятої будеш дома?

– Приблизно.

– Добре. Я приготую вечерю.

– Тільки дивись, дієтичну. А то ще почнеш бубоніти, що я себе запустила, – усміхнулася Іра.

– Домовилися, – хмикнув Василь, зазначивши собі, що й басейн уже не погано…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!