Я хвилююся за свого сина, який залишився з двома дітьми на руках

Я хвилююся за свого сина, який залишився з двома дітьми на руках. Я рада, що він не зламався, не кинув дітей, але він закинув своє життя, і це мене лякає.

Коли син привів до мене знайомити свою дівчину перед весіллям, я була щаслива, мені його вибір дуже сподобався. Дівчина ніби сяяла любов’ю, це було видно по очах.

З нею у мене склалися чудові стосунки, претензій не було жодної. Син теж цвів і був задоволений, вони дуже гарно виглядали разом.

Через рік після весілля невістка чекала дитину та в них зʼявився хлопчик, а ще через два роки дівчинка. Я ходила допомагати з дітьми, хоча мені здавалося, що і без моєї допомоги невістка впоралася б, дуже вже добре у неї все виходило.

Але коли внучці було лише чотири місяці, невістки не стало. Стався нещасний випадок, у наслідок якого невістка не вижила.

На сина було страшно дивитись, він від горя почорнів. Як би я не намагалася його підтримати, свій біль він переживав у собі.

Я тоді пів року прожила в нього, щоб дбати про онуків. Для цього я навіть пішла у декрет. Син же ходив, немов уві сні. Не скажеш поїсти – він і не поїсть. Міг годинами дивитися в одну точку.

Але поступово почав приходити до тями, почав займатися дітьми, оживати та навіть усміхатися. Видно було, що біль не минув, але він знайшов у собі сили жити далі, хоч би заради дітей.

Я назад переїхала до себе, але майже щодня відвідувала сина та онуків. Було так радісно дивитись, як син із ними грає, годує, як він піклується про них.

Коли онука пішла до садка, моя допомога майже перестала бути необхідністю, якщо тільки на лікарняному посидіти, щоб син із роботи не відпрошувався.

Хоч син і став поводитись як раніше, я бачила, що він ще не може відпустити ситуацію, тому навіть не заводила розмову про те, що він ще молодий і може знайти собі жінку.

Але вже онука закінчує перший клас, а він навіть не думає заводити якісь стосунки. Адже минуло майже вісім років із тієї трагедії.

Весь вільний час син проводить із дітьми, вони їздять у подорожі, разом гуляють, займаються, грають. Все життя сина зосереджено на дітях.

Це чудово, що син такий чудовий батько, діти його дуже люблять, але й про себе треба подумати. Діти ростуть, я теж не вічна.

Дітям все менше потрібна буде така щільна батьківська турбота. Вони виростуть і вилетять із гнізда, а син залишиться зовсім один, а це неправильно.

Але сам син цього розуміти не хоче, а я не знаю, як почати розмову, щоб не вколоти його у хворе місце. Я теж досі сумую за невісткою, але життя не стоїть на місці.

Син має гарний вигляд, добре заробляє, має всі шанси на щастя, але він їх сам собі не дає. Поки діти були маленькі, вони займали весь час, але зараз він вже може знайти час на себе, та і я можу підстрахувати, якщо буде потреба.

Не можу знайти в собі сили для цієї розмови, але відчуваю, що вона має відбутися. Та навіть не можу знайти потрібних слів! Не хочу, щоби син ставив на своєму житті хрест.