– Я йду до іншої – Сказав чоловік після того, як дружина сплатила його шикарний ювілей

– Женю, приїжджай! Мені так погано, просто не висловити словами, – Даша плакала в трубку. – Прошу тебе!

– Що трапилося? – здивувалася подруга, яка ще вчора ввечері гуляла разом із чоловіком у чоловіка Даші Віктора на ювілеї. – Невже у Вітьки таки тиск підскочив? Швидку викликали?

Чесно сказати, цього недільного ранку Женя ще спала. І дзвінок подруги став для неї несподіванкою. Тому говорила вона поки що на автоматі, не розуміючи під час розмови, що від неї хоче Даша.

– Та який тиск! – продовжувала плакати Даша. – Немає ніякого тиску. І совісті також немає. Ой, не можу…. Ой, як мені погано, Женю! Та що ж це робиться?

– Даша, люба, заспокойся. Поясни мені, що сталося? Ви посварилися з Вітькою, чи що? – Женя намагалася внести ясність у незрозумілі речення, що переривалися схлипуваннями та зітханнями.

– Мамо, я зараз швидку виклику! Ти перестанеш плакати чи ні! – Почула вона в трубці суворий голос Алли, двадцятирічної дочки Даші.

– Так, Дашулю, заспокойся. Випий там щось типу валеріанки й чекай. Я вже виїжджаю, – ухвалила рішення Женя.

Вставати, звісно, ​​не хотілося. Вони з Дімкою ще валялися в ліжку. Вчорашній банкет у ресторані, на якому святкували піввіковий ювілей Дашиного чоловіка, пройшов дуже весело.

І зараз подружжю хотілося лише одного – довше не залишати м’яку постіль. А потім підвестися і не поспішаючи випити по келиху холодного ігристого.

Після подивитись якийсь веселий фільм чи з’їздити кудись на природу – у парк чи на озеро, яке вони з чоловіком дуже любили відвідувати.

Але раптовий ранковий дзвінок подруги всі ці плани перекреслив. Потрібно було мчати до неї й розбиратися, що в них із Віктором сталося.

Коли Євгенія увійшла у квартиру до Даші, та вже не плакала, тільки припухлі очі та почервонілий ніс говорили про її душевну драму.

– Женя … Як він міг? – у її очах знову з’явилися сльози.

– Так не піде! А ну візьми себе в руки негайно! Все, я вже тут і зараз допоможу тобі. Розберемося!

На кухні густо пахло корвалолом чи валеріаною – Женя не дуже в цьому тямила. Але те, що тут пахло бідою та сльозами, було зрозуміло й так.

– Тьотю Женя, скажіть їй, що це не кінець. Скільки можна плакати через зрадника? – До них підійшла Алла. – Так, прикро, але це не трагедія! Чи не кінець життя.

– Аллочка, не треба, прошу тебе! Ну хоч ти не додавай мені страждань, – ледь промовила Даша.

– Так, все цікавіше стає, – трохи розгубилася Женя. – Про якого зрадника йдеться і де саме сам Віктор? Він що сховався від нас? Боїться відплати? Я з ним зараз швидко розберуся!

Вона рішуче пройшла вглиб квартири й закричала голосно і пронизливо:

– Вітя, виходь! Май совість, досить ховатися. Нашкодив, будь ласкавий, вибачся перед дружиною.

– Та нема його, тітка Женя! Немає! Все, злився мій тато, у ранковому тумані розчинився. Негідний такий! – Алла говорила різко і з почуттям. – Та й нехай котиться! Туди йому дорога!

– Віктор пішов? Куди? – запитала Євгенія, дивно поглядаючи на Дашу та Аллу.

– До іншої. Він пішов від мене, Женя, – стомлено сказала Даша. – До іншої жінки.

– До іншої? До якої іншої? Ще вчора все було чудово. Ми всі дивилися на вас у ресторані та щиро раділи. Яка чудова родина! Яка міцна! Двадцять п’ять років разом, пліч-о-пліч. Двох дітей виростили, та яких! Можна лише позаздрити, і багато хто заздрив, я це точно знаю. Звідки взялася інша? Ти нічого не плутаєш, Даша? – дивувалася Женя.

– Ну, мабуть, вона була давно. А сьогодні Віктор вирішив поставити крапку у наших відносинах. Сказав, що йому п’ятдесят, а це значить, не так багато часу залишилося на щастя. Так і сказав, Женю. А зі мною, видно, щастя неможливе, – тремтячим голосом промовила Даша.

– Отак справи… А ти хоч дізналася, хто вона? Може, це пройдисвітка якась? Запудрила мізки мужику, він і поплив. Може його взагалі рятувати треба, а не засуджувати? – Вирішила внести ясність Женя, яка завжди й в усіх ситуаціях діяла практично і мислила раціонально.

– Мені байдуже, хто вона. Хіба це тепер має значення? Він сказав, що мене більше не любить. І останнім часом був зі мною лише через дітей.

– Ага, через дітей! Максу двадцять чотири, мені двадцять. Ми вже давно не діти, мамо! Батько був поруч із тобою, бо йому так зручно було. Гроші він з тебе тягнув. Ось і вся правда. Що не так, скажеш? – зло вигукнула Алла, яка теж нервувала, але свої переживання ховала під напускною байдужістю.

– Доню, ти що? Ти думаєш…

-Та що тут думати? От скажи мені, хто сплатив цей пишний бенкет на честь ювілею батька? – Запитала Алла. – Навіщо він взагалі був потрібен, все це показове свято?

– Я сплатила. Але це тому, що останнім часом я добре заробляла. Мене підвищили, керівник став доплачувати мені за посаду та стаж. А у Віктора були проблеми на роботі, ти ж знаєш, дочко. Ми з ним так і домовлялися, що я оплачую ресторан і всі витрати, пов’язані з ювілеєм. І в цьому нічого дивного немає, ми ж сім’я, – сказала Дар’я й одразу ж осіклася.

– Ти й зараз у цьому нічого дивного не бачиш? – Женя дивилася на подругу круглими очима. – А ти не думала, Дашо, що всі ці так звані складнощі з роботою у Віктора викликані з тим, що він банально виводив із сім’ї гроші на сторону? Я ось, наприклад, тепер у цьому не маю сумніву.

– Віктор мені казав, що керівник його не любить, гнобить. Що він не може працювати у такій нервовій обстановці. Нібито, він не хлопчик, щоб терпіти від якогось дядька приниження на свою адресу. Я йому вірила. Чекала, коли Віктор знайде іншу роботу. Ми ж не сиділи без грошей, моїх заробітків вистачало.

– Ось! Твоїх грошей вистачало, а свої він ховав від тебе. Або цій… віддавав одразу, щоб вона його прийняла з теплими обіймами, – продовжувала міркувати Женя.

– Господи, яка ганьба! Мало того, що зраджував мені, то ще й використав як грошовий мішок, – знову заплакала Даша. – А я чомусь нічого не помічала? Невже мені все одно було, що відчуває і про що думає мій чоловік?

– Ну ти себе не звинувачуй. Деякі негідники так вміють приховувати свої почуття, що ніякий детектор не може їхню брехню розкрити. А ти просто звикла довіряти чоловіку за стільки років, от і все, – заспокоювала Дашу подруга.

– Ні, дружина перша повинна відчувати, що в сім’ї щось не так, – журилася Даша. – А я лише про роботу думала та про дітей.

– А навіщо йому потрібен був тоді цей ювілей, якщо він вже збирався йти від тебе? Я ось цього ніяк зрозуміти не можу, – задумливо промовила Женя. – Адже це такий цинізм, у моїй голові просто не вкладається!

– Та ти що! Як же! Віктор все життя як актор на сцені. Так любить чужу увагу до своєї персони й похвалу, і лестощі на свою адресу. Ось він і влаштував показовий ювілей на свою честь. Щоб ще раз переконатися в тому, який він чарівний і чудовий.

– Так? Ото ніколи б про нього таке не подумала!

– А потім ще й усій рідні скаже, що це я його вигнала, а він зовсім не збирався йти з родини, навіть ось сімейне свято влаштував, – сумно продовжувала Дар’я.

– Боже, скільки нового я сьогодні дізналася про людину, з якою ми товаришуємо понад двадцять років! – Здивувалася Женя. – Ну, пішов би по-людськи. Зустрів іншу – йди! Вперед до пригод. Ні, треба вигадати цілий сценарій, продовжувати жити з дружиною, тягти гроші з сім’ї, вдавати, що все нормально. Та ще й сімейні свята влаштовувати. Маячня!

Даша лише витирала сльози, слухаючи подругу.

– Тьотю Женя, ну скажіть ви їй, нехай не плаче. Я не можу вже на це дивитися, – попросила її Алла.

– Так справді досить нюні розпускати. Пішов, хай іде. Від баласту треба вчасно звільнятися. Нам зараз потрібно подумати, як правильно поділити ваше майно, щоб йому нічого не дісталося. Чи є у тебе хороший юрист на прикметі, який у сімейних справах спеціалізується?

– Ні, звідки? – відповіла Даша. – А й справді – мені все це незабаром знадобиться – розлучення, поділ майна. Боже мій, який жах!

– Не розкисати! У мене є один хороший юрист. Ось їй ми зараз і зателефонуємо. Настав час готуватися до битви, – взяла ініціативу до своїх рук Женя.

Незабаром фахівець із розлучень Регіна Львівна зустрілася з Віктором. Вона пояснила, що має намір залишити його без штанів. І краще йому як порядному чоловіку, що поважає себе, самому відмовитися від квартири на користь колишньої дружини.

– Я легко доведу в суді, що ви останнім часом отримували хорошу зарплату, але від родини її ховали. Знайду докази того, як нахабно використовували дружину для свого збагачення. Це буде дуже ганебний для вас процес, майте це на увазі! Від вас відвернуться всі – діти, родичі, які дізнаються про вашу справжню сутність, колеги, друзі, – впевнено казала йому жінка-юрист.

– Е… дозвольте… – спробував заперечити такому натиску Віктор.

– Не дозволю. І не перебивайте мене! Так я продовжу. Як показує моя практика, ваша молоденька, до речі, скільки їй, 25, 30? Так ось ваша молода обраниця незабаром вас покине, коли зрозуміє, що взяти їй з вас більше нічого. І ось тоді ви усвідомите повною мірою, як добре, що з вами ще продовжують спілкуватися діти та деякі з ваших родичів. То що? Влаштовуємо показовий процес, де я виверну навиворіт вашу підлу душу? – посміхаючись, спитала Регіна Львівна.

– Я не можу відмовитись від своєї частки у квартирі. Це навіть якось неправильно, – не хотів погоджуватися з позицією юриста Віктор.

– Виходить, я вже починаю діяти. Насамперед – запит до вашої організації про доходи, далі всі ваші телефонні розмови, усі рахунки, перекази та покупки за останній рік – все стане надбанням громадськості. Щасти вам. А мені час братися за справу!

– Зачекайте, треба подумати, – завагався Віктор. – Можливо, ви маєте рацію. І свою частину у квартирі я можу залишити дітям. Адже так буде правильно, як ви вважаєте?

– Саме з цього я й розпочала нашу зустріч. Дуже рада, що ми дійшли консенсусу. І ви прийняли важливе і, головне, необхідне рішення. Здоровий глузд завжди допомагав людям уникнути негативних наслідків своїх вчинків.

Даша і Віктор розлучилися, але він майже нічого не взяв із їхнього спільно нажитого майна. А через рік, як і передбачала Регіна Львівна, молода обраниця вигнала Віктора геть.

Але це вже зовсім інша історія невдачливого Віктора. А от історія Даши була куди щасливішою. Після розлучення жінка розквітла та жила своє краще життя на своє задоволення.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?