Я люблю свою подругу Олю, хоча в сімейному житті палицю вона перегинає потужно

Я люблю свою подругу Олю, хоча палицю вона перегинає потужно! У Ольги з’явилася дочка Віталіна, але вона була дуже слабенькою, часто хворіла.

Тому, відсидівши в декреті належний час, Оля з роботи звільнилася: треба про дитину дбати. Чоловік її рішення підтримав. Оля всі сили поклала на одужання дочки.

З грошима було туго, на дорогі продукти не вистачало, тож подруга прагнула домогтися абсолютної чистоти у домі. Цілими днями Ольга терла та мила, чистила все до блиску.

Вимагала від чоловіка та доньки постійно мити руки, пилосос не вимикався. Підлога протиралася після кожного приходу додому.

Варто чоловікові почати збиратися на вулицю, Ольга шулікою кидалася на нього і вимагала одягтися тепліше. Светр і кепку влітку! Три шари одягу взимку!

Інакше обов’язково застудиться! Дочку взагалі кутала так, що Віталіна негайно починала пітніти. Завжди у шапочці ходила.

Коли Віталіна пішла до школи, чоловік, який задовбався працювати один, несміливо уточнив: коли Оля шукатиме роботу? Та накинулася на нього:

– Як я піду на роботу? А за вами хто стежитиме? Брудом будинок заросте, ви з Віталіною з голоду та холоду ноги простягнете! Ви ж непристосовані ні до чого!

Чоловік зітхнув і тему закрив на якийсь час. Він підробляв і сильно втомлювався, але з Олею сперечатися не наважувався. Спасибі батькам, без їхньої фінансової допомоги ноги б точно простягли.

Вони іноді підкидали молодій сім’ї дорогі та практичні речі. Нещодавно піднесли торцеву дошку оброблену з масиву ясена. Як сказала Оліна свекруха: «вічна дошка, якісна, зносу їй не буде».

Там ще були ручки для того, щоб зручно переносити було. Не ковзає по кухонній поверхні. Виглядає чарівно красиво, в інтер’єр її кухні гармонійно вписалася.

Але Олю подарунок свекрухи не вразив. Скривилася, губи підібгала, мовляв – навіщо так витрачатися!

Жили ми раніше без супер-пуперських кухонних дощок, і зараз проживемо. Не розуміє зручності сучасних речей, ну і не по кишені їй такі речі.

Оля так і не влаштувалась працювати, все не до роботи їй. І я з нею це обговорювала, а вона голову вперто нахилить і твердить:

– Не можу я! Ти не розумієш, про що говориш! Не зможу тримати все під контролем, якщо хоч одного дня з дому піду!

Оскільки Віталіна навчалася добре, вона без проблем вступила на бюджетне відділення до університету обласного центру.

І поїхала! Додому Віталіна за пів року не приїхала жодного разу. Оля засмучується. Я нічого не відповідаю, буде лише гірше.

Чи варто було так псувати життя родині, своєю черезмірною опікою, коли це виявилося зовсім нікому не потрібно? Може, я помиляюся? Не знаю…Як ви вважаєте?