– Я мати Валерії, дівчини, з якою ваш чоловік зустрічається вже рік, – жінка говорила так, ніби повідомляла про погоду за вікном. – Моїй Лєрі всього двадцять, і Олег – її перший чоловік. Вона його так кохає… Обожнює! Я прошу вас відпустити вашого чоловіка і припинити псувати життя моїй доньці! Ми ж із вами сучасні люди, зрештою

– Куди це ти так пізно, Олеже? – Запитала Ксюша, спостерігаючи, як чоловік квапливо застібає сорочку.

Стрілки годинника показували о пів на восьму вечора. Олег навіть не глянув на дружину, продовжуючи збиратися.

– Проєкт горить на роботі. Терміново викликали, – кинув він через плече, хапаючи з вішалки куртку. – Не чекай на мене, лягай спати.

Останнім часом такі термінові виклики траплялися дедалі частіше. Усередині зріло занепокоєння, яке Ксенія старанно пригнічувала.

– Знову? Цього тижня вже втретє, – сказала Ксюша. Вона намагалася сховати звинувачувальні нотки у голосі.

– Що вдієш, така робота, – Олег нарешті подивився на дружину, але погляд його був порожнім, відстороненим. – Я намагатимуся не сильно затримуватись.

Вхідні двері зачинилися з глухим клацанням. Ксюша ще кілька секунд дивилася на спорожнілий передпокій, потім повільно розвернулася.

– Мамо, а куди тато пішов? – З дитячої вийшла Марійка, їх семирічна дочка. У руках дівчинка тримала настільну гру. – Він же обіцяв зі мною погратись сьогодні.

Ксюша присіла навпочіпки перед дочкою, м’яко погладила її по плечу. Очі Марійки блищали від образи та розчарування.

– Тато дуже зайнятий на роботі, сонечко. У нього важливий проєкт, який треба терміново закінчити, – Ксюша намагалася говорити переконливо, хоч сама вже не вірила власним словам.

Донька важко зітхнула, опустила плечі й, розвернувшись, поплелася назад у свою кімнату. Ксюша провела дочку поглядом, потім пройшла на кухню.

Щоб хоч якось підійняти настрій доньки, Ксюша вирішила спекти її улюблене вівсяне печиво з родзинками. Замішуючи тісто, вона машинально виконувала звичні рухи, а думки неслися далеко.

Всі ознаки зради були очевидними: постійні затримки, скритність, прохолода у відносинах. Олег більше не обіймав її вранці, не цілував перед виходом на роботу. Їхні розмови звелися до побутових питань та обговорення шкільних справ Марії.

За вечерею Маша трохи повеселішала, вплітаючи тепле печиво з молоком та розповідаючи про шкільні новини.

Ксюша слухала дочку, кивала, запитувала, але думки її були зайняті іншим. Після вечері вона поклала доньку спати, та поцілувала в скроню.

Повернувшись на кухню, Ксенія почала мити посуд. Тепла вода текла по руках, а в голові крутилося те саме питання: чи варто натиснути на чоловіка? Змусити його зізнатися?

Усередині все стискалося від розуміння того, що в Олега, швидше за все, з’явилася жінка. Але що буде з Машею, якщо вони розлучаться?

Дівчинка так любить батька, так чекає на його увагу. Ксюша витерла тарілку, поставила її у сушарку. З іншого боку, жити з людиною, яка тебе обманює, ставало дедалі нестерпніше.

Минуло ще два тижні. Олег став ще більш нервовим та смиканим. Він здригався від дзвінків телефону. Швидко ховав екран смартфона, коли Ксюша входила до кімнати.

А в суботу чоловік зненацька залишився вдома. Вони розмістилися на дивані перед телевізором. Маша робила уроки у своїй кімнаті. Тишу порушив дзвінок телефону Ксюші. На екрані з’явився невідомий номер.

– Алло?

– Здрастуйте, це Ксенія? – Запитав незнайомий жіночий голос

– Так, Ксенія. З ким я говорю? – Ксюша спохмурніла.

– Мене звуть Ольга Віталіївна. Мені потрібно з вами поговорити по дуже важливій справі.

– Вибачте, але ви, мабуть, помилилися. Я не розумію…

Жінка невдоволено запитала:

– Я не помилилася. Я ж з дружиною Олега говорю, правда?

Ксюша завмерла. Краєм ока вона бачила, як Олег повернувся у її бік. Розмова привернула його увагу.

– Так, все правильно, – повільно промовила Ксюша.

Вона натиснула кнопку гучного зв’язку, поклавши телефон на журнальний столик.

– Чудово. Я мати Валерії, дівчини, з якою ваш чоловік зустрічається вже рік, – жінка говорила так, ніби повідомляла про погоду за вікном.

– Моїй Лєрі всього двадцять, і Олег – її перший чоловік. Вона його так кохає… Обожнює! Я прошу вас відпустити вашого чоловіка і припинити псувати життя моїй доньці! Ми ж із вами сучасні люди, зрештою.

Ксюша повільно підвела погляд на чоловіка. Олег побілів, очі ледве не вилазили на лоба.

– Лєра ночами плаче, – продовжувала Ольга Віталіївна. – Вона не може відкрито зустрічатися з коханою людиною.

– У них таке велике, чисте кохання! Ви просто повинні піти з дороги! Ви ж розумієте, що силою не бути милою.

Ксюша відкашлялася, намагаючись зберегти спокій. Усередині все кипіло, але вона змусила себе говорити рівно:

– Дякую за інформацію, Ольго Віталіївно. Я подивлюся, що можна зробити й вам обов’язково повідомлю.

Вона відключила дзвінок і обернулася до Олега. Той сидів, вчепившись у підлокітник.

– Ну, Олеже? Що ти на це скажеш? – Ксюша здивувалася, наскільки байдуже вона це вимовила.

– Ксюша, це … це все не правда! Нахабна брехня! – Олег схопився, замахав руками. – Ця жінка все вигадала! Я не знаю жодної Валерії!

Телефон Ксюші пискнув – надійшло повідомлення. Вона ввімкнула його та побачила кілька фотографій. На них Олег обіймав молоду білявку, цілував її, вони сиділи у кафе, тримаючись за руки.

– Ольга Віталіївна надіслала докази вашого кохання, помилуйся, – Ксюша розвернула телефон екраном до чоловіка.

Його обличчя раптом спотворилося від злості, почервоніло.

– Так! Так, це правда! – Закричав він. – У мене роман із Лєрою! Ми випадково зустрілися на конференції й все закрутилося! А що ти хотіла? Чого ти чекала?

Ксюша повільно встала з дивану. Її брови здійнялися з подиву.

– А я тут до чого? Я тебе, чи що, штовхнула в її обійми? – Вона щиро не розуміла логіки чоловіка.

– Ти! Саме ти у всьому винна! – Олег розмахував руками, його обличчя палало. – Ти припинила приділяти мені увагу!

– Ти більше не любиш мене, не дбаєш про мене! Коли ти востаннє цікавилася, як минув день? Коли готувала мою улюблену страву? Коли мені посміхалася?

Ксюша не вірила своїм вухам. Олег же продовжував, входячи в раж:

– Якби ти робила мені знаки уваги, якби більше зі мною розмовляла, якби пестила і плекала мене, я б ніколи не подивився на іншу! Але ти загрузла у своїй роботі, у побуті! Для тебе важливіша чистота в будинку, ніж я! Ми віддалилися один від одного.

– Почекай-но, – Ксюша підняла руку, зупиняючи потік звинувачень. – Хіба це не працює в обидва боки? Ти теж холодний до мене вже не перший рік і теж не пестиш мене і не плекаєш. Але ж я не побігла шукати втіхи в обіймах іншого чоловіка!

– Це зовсім інше! – Вибухнув Олег. – Я зайнятий на роботі! Я заробляю гроші для сім’ї! Я працюю, як тато Карло! А підтримувати вогонь у стосунках – це ж роль дружини! Ти повинна бути моїм тилом, а не я!

Ксюша навіть відступила на крок від такої заяви. Її очі округлилися від подиву.

– Де ж такий закон прописано? У якій збірці правил? Хто його написав, покажи мені цього писаку, га! – Вона похитала головою. – І я, якщо ти не забув, теж працюю!

– У мене повний робочий день! А потім я приходжу додому і дбаю про дитину, перу, прибираю, їду готую! І ще маю з тобою няньчитися, як з немовлям?

Олег відкрив рота, потім закрив. Він не міг знайти гідної відповіді. Декілька довгих секунд у кімнаті висіла тиша.

Ксюша повільно кивнула, ухваливши рішення.

– Знаєш що. Я давно підозрювала тебе у зраді. Я все бачила… Всі ознаки були в наявності. І тепер, коли всі карти розкриті, я зі спокійною душею можу подати на розлучення. Будь щасливий зі своєю Лєрою! Я заважати не буду.

– Ні! – Олег кинувся до неї, спробував схопити за руки, але Ксюша відсторонилася. – Жодного розлучення не буде! Вибач мені! У нас із нею все несерйозно, це просто захоплення! Помилка.

– Вибачити? Помилка? – Ксюша навіть розсміялася від абсурдності ситуації. – Ти знущаєшся?

– Ксюша, прошу тебе, давай все обговоримо спокійно, – Олег раптом змінив тактику, його тон став слізним. – Я не можу піти з родини! Це не можливо!

– Не можеш? І чому ж? – Ксюша примружилася, уважно дивлячись на чоловіка.

– Де мені жити? Під парканом? – випалив Олег і відразу прикусив язик, зрозумівши, що сказав зайве.

Ксенії, немов пелена з очей упала. Все миттю стало на свої місця.

– Так от воно що, – вона хрипко засміялася. – Ти мовчав і приховував не тому, що боявся мене поранити. Ти просто боявся опинитися на вулиці!

Олег мовчав, опустивши очі. Його мовчання було промовистіше за будь-які слова.

– Збирай речі, – відрізала Ксюша. – Негайно!

Вона пройшла до Марійки, яка вибігла з кімнати, почувши крики батьків. Ксюша обійняла дочку, пригорнула до себе.

– Ходімо, сонечко, я допоможу тобі з уроками, – м’яко сказала вона, відводячи дівчинку в дитячу.

Наступну годину вона провела з дочкою, пояснюючи завдання, перевіряючи вправи з української. Маша постійно підводила на матір запитальний погляд, але Ксюша тільки підбадьорливо посміхалася. За дверима було чутно приглушені звуки – Олег збирав речі.

Коли Ксюша вийшла з дитячої, Олег стояв у передпокої з двома великими сумками. Він виглядав жалюгідно – пом’ята сорочка, розпатлане волосся, згаслий погляд.

– Ксюшо, дай мені другий шанс, – попросив він, коли вона підійшла до дверей. – Я все виправлю, присягаюся! Я кину Лєру, й ми почнемо все спочатку!

Ксюша відчинила вхідні двері, жестом вказуючи йому на вихід.

– Ага! Іди до Лєри, хай вона тебе пошкодує, Олеже. Якщо заради неї ти зрадив дружину і дочку!

Олег вийшов за поріг. Ксюша зачинила двері й повернула ключ. Вона притулилася спиною до дверей, заплющила очі.

Усередині була порожнеча, але десь глибоко зароджувалося полегшення. Терпіти зрадника у своєму будинку вона більше не збиралася. Ні за що на світі.

Здогадуватися про зраду, – це одне, а знати точно, маючи “фотозвіт” – зовсім інше. Таке не пробачається! Не вірю я тим жінкам, які пробачили зраду, і живуть щасливо, ну от не вірю…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.