– Я на вокзалі вже третю добу, мені йти нікуди…

Цю дівчину, яка була вже на досить пристойному терміні, я помітила на вокзалі ще в п’ятницю, коли виїжджала на заміській електричці на дачу.

Вона відчайдушно дивилася у вікно, сидячи в залі очікування. Невелика сумка поряд говорила про те, що їхати вона збирається не на довго.

Коли я поверталася в неділю ввечері, то знову побачила цю дівчину майже на тому самому місці. Обличчя її було змученим, очі повні сліз, все той самий одяг, все та ж сумка… Мені це здалося підозрілим. Я підсіла поряд і заговорила з нею.

– Ви вже вибачите за цікавість, дівчино, але я бачила вас тут ще в п’ятницю… Ви на когось чекаєте чи трапилося що?

Дівчина опустила очі, було видно, що вона ледве стримує сльози.

– Нікого я не чекаю… Сталося… Чоловік мій цивільний вигнав мене… Я на вокзалі вже третю добу, мені йти нікуди…

– Боже ж мій, як так?! Як вас звуть?

– Катериною… можна на «ти»…

– Ти, мабуть, голодна, Катю?

– Ні. У мене є трохи грошей, пиріжки у кафетерії купую.

– Їдьмо до мене, відіспишся, гарячого поїси…а там вирішимо щось…

– Ніяково мені якось…

– Ходімо, ходімо…

Я викликала таксі, і ми з Катериною поїхали до мене додому. Живу я сама, давно овдовіла, а діти роз’їхалися.

Квартира в мене велика, можна дати притулок бідоласі. Нагодувала я Катю, спати поклала, всі розмови ми відклали на ранок.

За сніданком наступного дня Катя розповіла мені історію свого життя. Їй було двадцять. Приїхала вона в місто із сусіднього села, де жила із цим своїм цивільним чоловіком.

Батьків у неї давно вже не було, а тітки, яка її виховувала, теж нещодавно не стало. Діти тітки продали будинок, де вона жила раніше.

Цивільний чоловік був не путній, полюбляв у чарку заглядати. Коли Катя сказала, що при надії, він і зовсім з котушок злетів, почав буянити, руку підіймати, а тут узяв і вигнав зовсім.

Катя помоталася по сусідах кілька днів, думала протверезіє, схаменеться, а він ні в яку назад її не пускає.

«Добрі» люди розповіли Каті, що той з односелицею вже «любов» крутить давно. Подітися їй було нікуди, вирішила Катя поїхати в місто.

Приїхати то приїхала, а ось що робити далі ще не вигадала.

А термін то у неї великий уже був, тижнів через три-чотири народ жувати. Ну, що тут зробиш? Залишила в себе, клич по знайомих кинула, принесли нам і ліжечко, і візок, і дитячих речей багато, різних розмірів.

– Світ не без добрих людей, Катю, впораємось!

– Дякую, Лідіє Михайлівно, не знаю, що б я без вас робила…

З’явилася у Каті дівчинка, здорова, гарненька. Назвали ми її Василиною, дуже вже Каті це ім’я подобалося.

З грудним вигодовуванням на нервовому ґрунті у Каті не дуже задалося, тому вирішили ми, що я з малечею сидітиму, а Катя на роботу вийде.

– Куди мене візьмуть без досвіду роботи? Адже я бухгалтер за освітою, але не працювала ні дня за фахом…

– Не хвилюйся, Катю, я не останньою людиною на заводі була до самої пенсії, прилаштую тебе за своїми знайомствами.

Катю взяли до економічного відділу наймолодшим спеціалістом. Боялася я, звичайно, що вона не впорається, але все трапилося якраз навпаки, дівчина виявилася дуже тямущою і швидко вчилася.

За пів року мою Катю навіть підвищили, а мені подяку за такого працівника висловили. Так і жили ми із цією чужою дівчиною, як рідні.

Василина росла, бабусею мене називала, ось уже в дитячий садок пішла, коли їй два роки виповнилося. А тут Катя мене новиною приголомшила.

– Лідіє Михайлівно, не знаю, що й робити… Керівник нашого відділу, Костянтин Юрійович, знаки уваги мені надає давно, а тут і зовсім у коханні зізнався і заміж запропонував за нього вийти…

– Тобі він, Катю, подобається?

– Подобається, але я боюся знову обпектися…

– А ти не бійся, ти ж не одна тепер у цьому житті, у тебе є я…

Катя обійняла мене і заплакала. Через два місяці у нас було весілля, віддала я своїх дівчаток у надійні руки, я знала, що Костянтин хоч і молодий, але людина пристойна і вихована.

На вдячність за ці два роки Катя ніколи мене не забуває: дзвонить щодня, справляється про моє здоров’я, на свята гарні подарунки дарує, з Василиною до мене частенько приїжджають. Ось так на старості я знайшла доньку, милу і турботливу Катю.

Не бійтеся, люди, робити добрі справи!

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!