Я намагаюся бути веселою, стежити за собою, але він якось згубно діє на мою самооцінку

Останнім часом наші з чоловіком стосунки погіршилися. Наша зустріч сталася коли ми були студентами. Ми зустрічалися, але він кидав мене за студентські роки три рази. Він мій перший та єдиний чоловік.

Після закінчення університету стали жити разом із моїми батьками. Я влаштувалася на роботу, він працював вахтою. Про весілля говорили, він навіть купив обручку для мене, але пів року мовчав. Потім розкрилося, що він пише іншій дівчині та зацікавлений у ній.

Я сказала, що йду, так і не дочекалася пропозиції. Він мені казав, що все це просто спілкування і зробив пропозицію. Так ми зіграли весілля.

Рік жили добре, потім я завагітніла. Вагітність протікала погано. Коли народився син, 3 місяці було все добре, а потім ми з чоловіком стали дуже сваритися. Я втомлювалася, син дуже часто хворів. З 6 місяців я щодня плакала, ми скандалили. Я дуже схудла, втомилася. Допомоги було від нього небагато. Він чудово спілкувався із сином, але мене ніби не помічав.

Минув час, син підріс, якось стосунки налагодилися. Коли синові було 3 роки, я побачила, що мій чоловік освідчується у коханні та пише вірші іншій дівчині з його роботи. Він вахтовик. Я дуже страждала, все сказала, що знаю про це. Він пішов із дому до мами.

Я плакала цілодобово, а потім зателефонувала йому і сказала, що хочу, щоб він повернувся. З перепадами настрою ми намагалися жити. Мені було болісно.

Я його любила, але не змогла пробачити та забути, адже мені він ніколи не писав вірші, не говорив часто, що любить. І ось згодом стосунки знову налагодилися. Я народила дочку. Нині їй 4 роки. Він не поганий батько, а от як чоловік не дуже.

Так, він забезпечує сім’ю, але я також працюю. Коли я говорю, що хочеться обійматися частіше, цілуватися, він каже: «ти не маленька дівчинка, знімай рожеві окуляри, ти знаєш який я». І ось я зовсім зараз спустошена.

Він став гуляти, не сильно, але може щодня. Я йому пояснюю, що потім мені неприємно лежати з ним у ліжку, запах від нього неприємний. Говорю, що не отримую від нього наповнення емоційного, що мені потрібен цей енергообмін.

Мені він каже, що досить істерити і далі або лягає спати, або намагається мене не помічати. Я говорю, мовляв, чи ти мене любиш? Він каже, що я і сама знаю, навіщо питаю.

Мені здається я себе зовсім втратила, не отримую задоволення від життя, у мене апатія. Я намагаюся бути веселою, стежити за собою, але він якось згубно діє на мою самооцінку, здається, що я просто тінь і мене нема. Як мені вибратися, як донести до чоловіка, що мені потрібна увага та турбота?