– Я навіщо вам ключі від будинку дав? Щоб ви сюди безробітного мужика заселили? – гаркнув син

Ми були на сьомому небі від щастя, бо нарешті купили будинок своєї мрії у приміському котеджному селищі!

Проживши в цьому будинку лише тиждень, ми з чоловіком взяли відпустку, та поїхали відпочивати у гори. Перед від’їздом Валера, про всяк випадок, дав своїм батькам ключ від нашого котеджу.

Протягом тижня ми подорожували по гірським маршрутам, відвідували спа-центри й навіть купалися в високогірній річечці, в холодній, кришталевій воді.

Додому ми повернулися щасливими й водночас стомленими від дороги. Як тільки ми переступили поріг, то впали в заціпеніння. У вітальні, між кріслами та диваном, валялися порожні пляшки, та коробки з-під піци.

На журнальному столику лежали журнали й, стояла миска з картопляними чіпсами.

– Що за бардак? Ти дозволив комусь тут пожити, поки ми були на відпочинку? – підозріло запитала я чоловіка.

– Ні, звичайно! Що за нісенітницю ти вигадала? – обурено відповів чоловік.

Валерій пройшов у вітальню і задумливо озирнувся. Після чого подався на кухню. Я йшла за ним по п’ятах.

– Якщо це не наші знайомі чи родичі, значить, у нас оселився безхатько і, можливо, він досі перебуває в будинку, – впевнено припустила я.

– Щодо безхатька, не впевнений, вони зазвичай піцу не замовляють. А в іншому, я з тобою згоден. Ходімо перевіримо спальні, – суворо сказав Валера.

Ми обережно піднялися на другий поверх і почергово оглянули решту кімнат. У нашій спальні на ліжку валявся товстий бородатий мужик!

– Федю! Як ти опинився у нас удома? – сердито прокричав Валера, побачивши рідного брата.

– А! Хто тут? – злякано промовив гість і схопився з ліжка. – А це ви… Вже повернулися з курорту?

– Повернулися. Що ти робиш у нашому домі? – роздратовано повторив своє запитання молодший брат.

– Батьки привезли сюди, сказали, що тепер я з тобою житиму, а не з ними. Ви все одно, або на роботі стирчите, або на якомусь курорті. А ти хіба не знав? – незворушно відповів Федір.

– Уяви собі, що не в курсі! – Огризнувся Валерій і швидким кроком вийшов зі спальні.

Я розгублено подивилася на родича і квапливо вибігла за чоловіком. Чоловік вже встиг набрати номер батьків і почав вимовляти їм своє невдоволення.

– Я навіщо вам ключі від дому дав? Щоб ви сюди сорокадворічного безробітного мужика заселили, чи щоб ви доглядали за будинком? – поставив каверзне запитання Валера.

– Не смій так розмовляти з матір’ю, – обурено промовила Любов Іванівна. – Федя – твій брат, а це означає, що ти мусиш йому допомагати!

– З чого це раптом? Я ще раз повторюю, мужику сорок два роки, йому вже давно ніхто нічого не винен, – впевнено заявив син.

– Він пережив багато труднощів і заслуговує на співчуття! Ти не можеш зрозуміти, як це опинитися на його місці.

– Валеро, перестань бути егоїстом! У вас є гроші, будинок, сім’я, а в нього немає нічого, – пенсіонерка спробувала викликати співчуття.

– Пережив багато труднощів? Має двох дітей віком до п’яти років від двох різних жінок! І він нікому не платить аліменти! За що я повинен жаліти цю людину? – щиро здивувався Валерій.

– Ти думаєш, у нього не болить серце через це? Просто, поки він не може знайти нормальну роботу, – виправдала старшого сина мати.

– Зрештою, якщо вам з батьком його шкода, то беріть до себе, – стомлено промовив чоловік.

– Тобі не соромно такі речі казати? У нас двокімнатна квартира, а в тебе є цілий особняк. Все, це питання вже вирішене! Федя житиме в тебе! – Безкомпромісно промовила Любов Іванівна і поклала слухавку.

Весь цей час я стояла поряд і слухала телефонну розмову родичів.

– Любий, я, звичайно, тобі співчуваю, але жити з твоїм братом я не маю наміру. Він поводиться гірше за свиню, я дитинство в селі провела, тому знаю, про що говорю.

– Даю тобі тиждень, щоб ти його виселив! Цей час я поживу у батьків, – сухо сказала я і викликала таксі.

Валері нічого не залишалося, як прийняти мою умову, та піти на другий поверх поговорити з братом.

– Слухай, ти тут не можеш жити. В цілому, це було некрасиво без нашого з Танею дозволу заселятися до нас, – похмуро промовив молодший брат.

– Ой, та гаразд. Не поводься так гордо. Це лише будинок і в ньому повно кімнат. Так що, я думаю, ми не заважатимемо один одному, – незворушно відповів Федір.

– У мене інша думка, щодо цього. Чому б тобі не пожити в однієї з колишніх дружин? Заодно дітей своїх побачив, – похмуро посміхнувся Валера.

– Як низько з твого боку тиснути на хворі мозолі! Навіть не хочу продовжувати цю розмову, – ображено відповів гість і вийшов зі спальні.

Молодший брат подумав, що непроханий гість образився і тепер покине його житло, але не тут то було.

Федя спокійно сів на диван у вітальні, й ввімкнув телевізор. Тоді Валера і зрозумів, що з власної волі родич не залишить його будинку.

Чубитися з ним, чи викликати поліцію він не хотів, тому чоловік вирішив зробити життя старшого брата нестерпним.

Насамперед він на якийсь час відключив у будинку інтернет та кабельне телебачення. Після чого дорослий бовдур перестав сидіти у вітальні перед телевізором.

Оскільки, за стільниковий зв’язок Федір не платив, то й у телефоні він більше не лазив. Без інтернету йому там робити не було чого.

На цьому Валера не зупинився, він перестав купувати їжу і, вже на третій день спільного проживання, холодильник виявився порожнім.

Чоловік попросив охорону селища не пропускати нікого, хто прямує на його адресу. Таким чином, ні кур’єри, ні ремонтники, ні друзі Феді його не турбували.

Однак, старший брат тримався і не з’їжджав, мабуть, у батьків йому теж було жити несолодко.

Тому Валера відключив у котельні обігрів будинку, та гарячу воду. А вранці, перед роботою, чоловік став вмикати гучну музику, не даючи братові виспатися.

– Слухай, у хаті немає гарячої води. Зроби щось! Я вже другу добу не можу помитися, – простогнав Федько.

– Котельня зламалася, але не хвилюйся, я вже замовив потрібну деталь. За місяць чи два привезуть. Котел німецький, тож деталі швидко не дістати, – з награним сумом у голосі відповів брат.

– Вітчизняний потрібно було ставити. Грошей накопичили, а розуму ні, – сердито пробубнив родич.

Наступного дня скривджений Федір зібрав речі, та переїхав назад до батьків. Того ж вечора Валерію зателефонували розгнівані батьки.

Вони сказали, що остаточно розчарувалися в синові через те, що він безсердечний, оскільки не зміг забезпечити всім необхідним свого рідного брата.

Чоловік не став вислуховувати їхні звинувачення, та поклав слухавку. Невдовзі Валера дізнався, що Федір знову почав жити з першою дружиною і навіть влаштувався працювати.

Мабуть, батьки теж втомилися тягнути на собі ледаря і виставили його за поріг. Але мені байдуже на його життя! Нехай живе, де хоче, аби не в мене!

Незабаром повернулася дружина, бо її умову – виставити брата за тиждень – я виконав! Що скажете, стосовно цієї ситуації? Я не перегнув палицю, коли так повівся з рідним братом?