– Я не буду це їсти, – сказав він спокійно, навіть не дивлячись мені у вічі. – Ти ж знаєш, я не їм розігріте. Мені потрібне тільки свіже

Три роки я була ідеальною дружиною, яка вірила, що шлях до серця чоловіка лежить через шлунок, а затишок у будинку вимірюється кількістю каструль із гарячою вечерею.

Але одного вечора, коли я поставила перед чоловіком тарілку з розігрітими вчорашніми котлетами та пюре, він відсунув її з гримасою, сповненою гидливості.

– Я не буду це їсти, – сказав він спокійно, навіть не дивлячись мені у вічі. – Ти ж знаєш, я не їм розігріте. Мені потрібне тільки свіже.

Я не кинулася до плити смажити свіжий стейк, а зробила те, що потрібно було зробити ще на початку сімейного життя, повернула відповідальність тому, хто висуває вимоги.

Ми живемо у культурі, де побутовий героїзм жінки все ще вважається нормою. Наші мами та бабусі часто жертвували сном та відпочинком, щоб на столі було “перше, друге та компот”. І багато чоловіків, які виросли в таких сім’ях, щиро не розуміють, чого це варте.

Мій чоловік Сергій, виріс саме у такій родині, його мама щодня готувала свіже, але вона не працювала, її основною турботою було створювати затишок удома.

Коли ми одружилися, Сергій приніс цю модель до нашої оселі, спочатку я, окрилена любов’ю, намагалася відповідати.

Вставала о шостій ранку, щоб приготувати сирники, мчала з роботи, забігаючи в магазин, щоб встигнути запекти рибу до його приходу.

– Як смачно, люба! – казав він. І це була моя нагорода.

Але згодом ейфорія пройшла. Я отримала підвищення на роботі, навантаження побільшало і повертатися додому стало пізніше.

Щоб приготувати “свіжу вечерю” з простих страв на кшталт гарніру, м’яса, та салату потрібна мінімум година.

Це за умови, що у вас є продукти. Якщо потрібно зайти в магазин – плюс ще тридцять хвилин. Потім вечеря, потім прибирання кухні – ще двадцять хвилин.

Сергій при цьому працював стільки ж, скільки і я, але його вечір виглядав так: прийшов, душ, диван, вечеря, телефон, а мій: прийшла кухня, плита, мийка, душ, – впала без задніх.

Коли я вперше спробувала подати вчорашній борщ, я натрапила на стіну нерозуміння.

– Ну, він же постояв, – морщився чоловік. – Смак уже не той.

Тоді я промовчала, проковтнувши образу, та пішла смажити омлет, бо “чоловік голодний”. Це була моя головна помилка, сама привчила його до того, що мій час коштує дешевше за його смаки.

Того вечора з вчорашніми котлетами, я дивилася на чоловіка і бачила не кохану людину, а примхливу дитину, яка тупає ніжкою. Втома накрила мене, я фізично відчула, як я не маю сил навіть на те, щоб підняти цю тарілку зі столу.

– Не будеш? – Перепитала я дуже тихо. – Ні, – твердо відповів він. – Ти знаєш мої принципи.

Я сіла навпроти нього і сказала те, що довго прокручувала в голові, але боялася озвучити:

– Добре. Я поважаю твоє бажання їсти тільки свіжу їжу – це твоє право, але у мене немає фізичної можливості та бажання забезпечувати цей рівень сервісу щодня.

– Я працюю стільки ж, скільки ти. Тому домовмося: я готую базу – суп на два-три дні, гарнір, тушковане м’ясо. Якщо ти хочеш чогось особливого, свіжого, щойно зі сковорідки, то справляйся сам.

– У сенсі сам? – розгубився він. – Але ж ти жінка, готування – це твоє… – Стоп, – перебила я. – Ми не в дев’ятнадцятому столітті, у мене немає кріпаків, і я не домогосподарка.

– Якщо тобі критично важлива свіжість їжі – ти береш це питання на себе. Лінь готувати – їж те, що є.

Він спробував маніпулювати, але я була непохитна, просто взяла свою тарілку з розігрітою котлетою, сіла за стіл і з апетитом почала їсти.

Він посидів п’ять хвилин, демонстративно зітхнув, зробив собі бутерброд із ковбасою та пішов у кімнату.

Перший тиждень було тяжко. Він чекав, що я здамся, приходив із роботи та демонстративно заглядав у порожні каструлі. У холодильнику стояв контейнер із гречкою та гуляшем, приготовленими в неділю.

– Знову гречка? – Запитував він з тугою. – Гречка, – кивала я, читаючи книгу на дивані. – Не хочеш – у морозилці є пельмені, у шафі макарони, плита у твоєму розпорядженні.

Він їв бутерброди, замовляв піцу. Кілька разів намагався демонстративно голодувати, але чоловічий організм вимагав калорій. Я не втручалася.

Це було найскладніше – не схопитися і не почати “рятувати” бідного хлопчика, нагадувала собі: переді мною дорослий, дієздатний чоловік 35 років, він не сконає від голоду при повному холодильнику.

На десятий день сталося диво. Я почула на кухні гуркіт, шипіння олії та матюки. Через годину Сергій зайшов у спальню просякнутий смаженою цибулею, і з гордістю сказав:

– Я там пасту зробив. Будеш?

Я вийшла на кухню. Гора брудного посуду, бризки олії на фартуху, лушпиння цибулі на підлозі, але в тарілці дійсно була паста.

– Буду, – сказала я. – Дякую.

– Ну як? – Запитав він, чекаючи критики. – Для першого разу чудово, дуже ситно.

Через деякий час ситуація змінилася кардинально:

По-перше, Сергій навчився готувати, і йому це сподобалося. Виявилося, що готування – це цілком собі чоловіче заняття, майже медитація. Він купив собі “свій”ніж, якийсь наворочений вок і тепер у п’ятницю влаштовує кулінарні експерименти.

По-друге, він перестав знецінювати цю працю. Сам простоявши годину біля плити, нарізуючи, обсмажуючи та помішуючи, раптом зрозумів, чому я так шаленіла, коли він вернув ніс від вчорашньої вечері.

Тепер, коли я готую велику каструлю борщу на три дні, він їсть його мовчки та з вдячністю. Бо знає ціну цьому борщу. А якщо йому хочеться “чогось такого” і свіжого – він встає і робить це сам, без претензій до мене.

Але найбільший виграш я здобула не тільки в смачній вечері, приготованій чоловіком, а й у моєму вільному часі. Вечорами у мене з’явилося законних півтори години на себе.

У відносинах є дві людини. І доросла людина здатна сама задовольнити свої базові потреби.

Партнер може зробити це для тебе з любові, із турботи, коли в нього є ресурс, але ніхто не зобов’язаний робити це на шкоду собі, своєму здоров’ю та відпочинку.

Наші стосунки стали міцнішими. Пішло приховане роздратування, яке я збирала роками, перестала дивитися на нього, як на експлуататора, а він – бачити в мені функцію мультиварки. Ми почали більше розмовляти за вечерею, бо в мене були сили на розмову.

А як у вас справи з готуванням? Чи їсть ваш чоловік розігріту їжу, чи вимагає щодня ресторанне меню? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!