Я не готова зриватися по першому дзвінку невістки, за це мені не дають бачитися з онуком

Моя невістка ще під час виношування продемонструвала свій характер. Всі мали носитися з нею, ніби до неї ніхто у світі дітей не народжував.

Дуже багато уваги вимагала до своєї персони та постійно скаржилася на все навколо. Нахилятися їй важко, запахи вона не переносить, голова у неї паморочиться.

Половину симптомів вона собі вигадала, вичитуючи всякі жіночі форуми. Тому що лікар щоразу казав їй, що все з нею нормально і виношування протікає ідеально.

Так, був невеликий токсикоз, але пройшов на четвертому місяці, а після нього все було добре. Але претензій від цього не стало менше.

Капризувала, вимагала, ображалася. Не так їй сказали, не так подивилися, адже вона носить дитину, їй не можна нервувати.

На домашнє господарство, яким вона раніше займалася без фанатизму, вона забила. Син і прибирався, і готував, доки його кохана лежала на дивані.

Скільки разів їй казала, що бути в положені – це не хвороба. Не треба собі нічого вигадувати, живи звичайним життям, ну з огляду на логічні обмеження.

Ніхто не змушував її рухати шафи або щогодини намивати підлогу рачки. Але вже пропилососити та помахати шваброю, з якою навіть нахилятися не треба, це було в її силах.

Я мовчала, щоб не тріпати додатково нерви синові, знала, що все це точно на ньому позначиться. Тим більше, що мене це все стосувалося тільки краєм, в основному мені доводилося вислуховувати постійні скарги невістки на все підряд, це хоч і втомлює, але не надто важко.

А ось коли дитина зʼявилася, тут вже настав мій час. Я, звичайно, погодилася їй допомагати, розуміючи, що я ближче, ніж мама невістки, та й після лікарні без допомоги тяжко.

Я взяла відпустку і з самого ранку приїжджала до невістки. Допомагала з малюком, готувала їжу, наводила лад, бо невістці було не до того.

Але перші дні все це було виправдано, вона насправді була виснажена, майже цілими днями спала, піднімаючись тільки годувати дитину.

Але на четвертий день вона вже просто валялася на дивані, дивилася щось у телефоні та почувала себе чудово. Тільки робити щось не поспішала.

В мене була відпустка, я її витратила на те, щоб ходити до невістки, а згодом вийшла на роботу. Невістка почала мені дзвонити та просити взяти відгул, прийти після роботи та у вихідні, бо вона одна не справляється, а чоловік багато працює, майже не буваючи вдома.

Я раз відпросилася, думала, щось серйозне, але зрозуміла, що невістці просто ліньки чимось займатися, вона знову почала скаржитися, як сильно втомлюється і почала спихати на мене свої домашні обов’язки.

Мені таке не сподобалося, і я з нею поговорила, що готова її страхувати, якщо треба кудись до лікарні або вона насправді погано почувається, але в прислуги я їй не наймалася.

На мене образилися та дзвонити перестали. Як і брати слухавку із мого номера. А коли я прийшла за два тижні відвідати онука, мене на поріг не пустили.

– А навіщо вам на онука дивитися? Вам же все одно, як ми тут. Я маю бути при смерті, щоб бабуся погодилася допомогти!

Я повернулася і пішла. Одна справа допомагати з дитиною, інша – намити підлогу, поки невістка відпочиває. Я це в перші дні робила по душевній доброті, а вона вирішила, що це так завжди буде. Помилилася.

Синові я сказала, що у його дружини на побігеньках я не буду, і з невісткою спілкуватися більше бажання немає. Внука не побачу, це шкода, звичайно, але це не я так вирішила.

Що це взагалі за цирк такий? Я наче повинна їй, чи як?