Я вважаю себе натурою романтичною та закоханою. Я років із 15 шукала уваги в очах протилежної статі, мені хотілося турботи, стосунків, відчути, що це таке, коли тебе люблять.
Хочу трохи розповісти про дитинство. Я жила з мамою та татом до 8 років, потім батьки розлучилися, чому я рада, бо батько був тираном, принижував нас із мамою. Мені завжди казав, що я нікчемність і нікому не потрібна і все в такому дусі (зробила цю ремарку, бо вважаю, що це одна з причин моєї проблеми).
І ось, коли я підросла, відбувалося так, що я закохувалась і дуже довго чекала взаємності, так я могла чекати людину по 3-5 років. Таких закоханостей було кілька, я вивчала людей (інтереси, характер), ні в якому разі не нав’язувалась, все йшло, як йшло, але мене ніби ніхто не бачив.
І так кожен із хлопців, які мені подобалися, зустрічали пару, починали стосунки, я все це бачила і тихо плакала після роботи у себе в кімнаті, ніколи ні з ким цим не ділилася. Шкільна любов вибрала іншу дівчинку, в університеті я полюбила хлопчика, а він мене жодного разу не помітив, одружився з іншою, і так постійно.
У мене жодного разу не було стосунків. Я навіть не знаю, що таке, говорити з хлопчиком, сидіти за одним столом вечеряти і все інше. Завжди обирали не мене, так і триває. Чому?
Я маю чудовий вигляд, принаймні багато хто так говорить, та й намагаюся максимально доглядати за собою — спортзал, косметолог. Я працюю і навчаюсь на очному, в університеті. Завжди хотіла стосунків, але життя мені цього не дає.
Рік тому сподобався хлопець, дуже боязкий, сором’язливий, я, здається, йому теж, але він настільки мовчазний і стриманий, що жодних дій від нього я ніяк не дочекаюся, одного разу, правда, підійшов і запитав: «можна я тебе обійму? ». І на цьому все. Минув уже рік.
Що зі мною не так? Я не розумію. Для мене дуже важливе кохання. І я все тягну сама, так втомилася, мені не вистачає підтримки. Ще хочу сказати, що у мене є якийсь страх і побоювання у спілкуванні з хлопцями, я боюся говорити, у мене відразу горить шкіра, червоніє обличчя і пітніють руки.
Я не хочу залишитись однією на все життя. Я хочу сім’ю. Дякую, що прочитали, мені стало легше. Усім добра.
- Без цих папірців ти ніхто. Пакуй речі, мамуль. Квартирка тепер моя буде. Поліна з…
Анатолій стояв посеред кухні, розстібнувши піджак, із піднятим підборіддям, ніби чекав оплесків за свою нечувану…
Наталя ледь не задихнулася від обурення. Свекруха Катерина Вікторівна спокійнісінько розмішувала цукор у чаї, а…
- Алло, Аріно! Ти не уявляєш, які зміни сталися в моєму житті! Я, нарешті, щаслива!…
Валентина Семенівна давно жила сама. Син Євген пішов із життя, не доживши до шістнадцяти років.…
Той день, коли мама стала на ноги, став найщасливішим для Віктора. Він був важким підлітком.…