Я не мала життя нормального підлітка. Школа, а потім турбота про брата, доки мати підробляє. Вона повертається, я сідаю за уроки, які дуже складно робити під постійні крики брата. Після закінчення школи я малодушно зібрала речі та втекла з дому

Мама не соромиться у висловлюваннях, коли пише мені гнівні повідомлення. У мене вже купа заблокованих номерів у чорному списку, але вона щоразу пише з чийогось іншого.

Текст послань завжди різний, але в них багато мату і побажань найсумнішої долі від хвороби до попадання в руки якійсь лихій людині.

Як таке може писати рідна мати? Дуже просто. Вже десять років для мами існує тільки мій брат Рома, а я так, доповнення до гарнітури та безкоштовна хатня робітниця і нянька в одній особі.

В нас із братом різні батьки. За вітчима мама вийшла заміж, коли мені було дванадцять років. Свого батька я не пам’ятаю, але мама ніколи про нього не сказала доброго слова.

У дитинстві я думала, що мій тато жахлива людина, адже мама не буде так поливати брудом ні за що. Нині ж я у схожому становищі.

Вітчим був нормальним, конфліктів у нас із ним не було, спілкувалися шанобливо та тримали дистанцію. У батьки мені не ліз, але якщо просила допомогти, наприклад, із домашнім завданням, він не відмовляв.

Коли мені було тринадцять, з’явився Рома. Незабаром стало зрозуміло, що з дитиною щось не так, почалися ходіння лікарями.

Але якщо спочатку діагнози були обнадійливі, то з часом стало все набагато гірше. Лікарі спочатку ставили затримку психічного розвитку, а потім було затверджено важкий діагноз, який не мав шансів на виправлення.

Вітчим дуже важко все це сприймав, у результаті зліг із серцем і через тиждень у реанімації його не стало. Мені стало в рази важче.

Я можу в чомусь зрозуміти матір. Їй було тяжко з дитиною, яка або кричала, калічила себе й навколишніх, або сиділа немов у якомусь ступорі.
Але чомусь коли їй пропонували відправити його до інтернату для таких дітей, вона відмовилася, заявивши, що це її хрест, вона й нестиме його.

Але однієї нести не виходило, тож половина турбот звалювалася на мене. Я приходила зі школи, мама йшла на підробіток, а я залишалася з Ромою.

Було важко і часом мерзотно, бо діти з такими захворюваннями не завжди контролюють свої фізіологічні потреби.

Я не мала життя нормального підлітка. Школа, а потім турбота про брата, доки мати підробляє. Вона повертається, я сідаю за уроки, які дуже складно робити під постійні крики брата.

Мамі три рази пропонували визначити дитину до спеціальної установи. Усі три рази вона відмовилася, заявивши, що й так справляється.

А ось я не справлялася. Після закінчення школи я малодушно зібрала речі та втекла з дому, коли мати заявила, що я не поступатиму, бо маю піклуватися про брата.

Жила у подруги, влаштувалась працювати, зняла кімнату. Про освіту довелося забути, я б її не потягнула, ані бюджет, ані платне.

Вже майже десять років я не живу вдома і не спілкуюся з матір’ю. Коли в моєму житті більш-менш все налагодилося, почали з’являтися вільні гроші, я намагалася налагодити контакт з нею.

Думала, що працюватиму, відправлятиму їй гроші, щоб було краще, але зустріла гігантську хвилю ненависті на свою адресу.

Вона кричала, що я її зрадила, кинула одну з проблемною дитиною, начхала на те, як їй важко, а тепер намагаюся відкупитися.

Від мене вимагали повернутися додому та допомагати матері з братом. У мене перед очима тоді стали картини з дитинства і стало нудно.

Сказала мамі, що готова допомагати грошима в міру сили, але не більше. Мені дали пораду, куди я можу собі ці гроші засунути та ми більше не говорили.

Зараз мама періодично з різних номерів пише прокляття та побажання найгіршого. Я вже припинила плекати надію, що колись наше спілкування налагодиться.

Після того, що вона мені вже написала, я не хочу спілкуватися. Кожна людина має вибір, як вчинити. Вона зробила свій вибір, я свій.

Але все одно після кожного повідомлення з прокльонами в душі щось дряпає.