Я не полюбила свою дочку, вважала, що через неї все моє життя закінчилося, так і не встигнувши початися

Мені 25 років, і я не люблю свою маму. Мені дуже прикро та соромно за це. Я намагаюся її полюбити, примушую себе, але всі спроби коту під хвіст. Не можу, не виходить. І від цих думок стає завжди погано та дискомфортно. І я відчуваю, як це відбивається на моєму житті.

Мій перший шлюб був у 18 років. Так вийшло, що я сама того не знаючи, завагітніла. Від людини, з якою я шалено хотіла розлучитися, через його ненормальну поведінку і нелюбов, мабуть, теж.

Через вагітність мені довелося з ним розписатися, тому що я боялася залишитися одна з дитиною. У ті роки я зовсім не хотіла дітей, сама ще була маленькою. Шалено любила гуляти, та любила свободу. Я мріяла виїхати зі свого маленького міста, від своєї нещасливої сім’ї, де мені доводилося жити.

У результаті через свою недосвідченість, я завагітніла, і мені довелося народити, зв’язати своє життя з людиною, яку я ненавиджу, після всього, що він мені зробив (він зраджував мені з іншими дівчатами). Потім його забрали до армії. І мені довелося жити з мамою та дитиною.

Уявляєте, що тоді сталося зі мною? У мене все життя перед очима пролетіло. Я розчарувалася у всьому. Мама не розуміла мого болю, і тому я божеволіла в гордій самоті.

Я не полюбила свою дочку, вважала, що через неї все моє життя закінчилося, так і не встигнувши початися. Я не говорю, що завжди її не любила. Я любила її, але іноді дуже шкодувала, що так рано народила.

Потім моє життя почало налагоджуватися, і я зустріла хлопця, якого полюбила з першого погляду. Він забрав мене з донькою до себе, від колишнього чоловіка я пішла.

І від цього хлопця я теж швидко завагітніла, тільки не змогла зробити аборт і знову занурила себе в пелюшки. Різниця у діток стала не велика, було тяжко. Ніхто не допомагав і в мене знову почалася депресія. Після цього настали дуже важкі роки.

Зрештою все стало налагоджуватися, тільки я ось виявила, що не завжди люблю своїх дітей, найчастіше саме дочку. Що не люблю свою маму, не опікуюся, не бережу. І навіть не хочу часом їй дзвонити. Мене іноді дратує моя мама та дочка. І я не знаю, що мені з цим робити.

У мене добрий чоловік, і чудова сім’я, але проблема одна. Мені завжди все не так. Я не вмію виховувати своїх дітей, і мені дуже прикро, що все так вийшло. Що я така черства і байдужа часом, що я егоїстка.

Я не хочу бути такою, тільки поробити з цим нічого не можу. Не знаю, як вибратися з цих темних закутків моєї душі. Я хочу бути щасливою і дарувати всім своє кохання та ласку, тільки от не можу.