– Я не прийду на твоє весілля! – Ти поводишся безглуздо! Ти підставляєш усю нашу сім’ю! – Тоді, може, тобі варто було подумати про це до того, як ти вирішила відвести мого хлопця?

– Ти не можеш пропустити весілля рідної сестри, Даша! Це навіть звучить абсурдно.

Дарина на слова матері лише ледь помітно зітхнула. У цій сім’ї всі вдавали, що нічого страшного не сталося.

– Я вже сказала, що не піду, – відповіла Дарія. – Кожному з вас кілька разів! Хіба так складно запам’ятати мою відповідь?

– І що накажеш усім говорити? – Катерина Сергіївна все не вгамовувалася. – Тітка Люда приїжджає з-за кордону.

– Будуть Петрови, Невзорови, половина колег твого батька. Усі почнуть питати, де ти, чому не прийшла на весілля рідної сестри.

– Говори, що хочеш!

– Не поводься, як дитина, – Катерина Сергіївна різко підвелася зі свого місця. – Як тільки люди зрозуміють, що тебе нема, поповзуть чутки.

– Вони обговорюватимуть не сукню нареченої й не церемонію. Замість весілля вони перемиватимуть кістки нашій родині.

Дарина знизала плечима. Її зовсім не хвилювало те, що відбуватиметься на весіллі Вікторії.

– Може, Вікторії варто було подумати про це до того, як вона зробила те, що зробила?

– Чому ти просто не можеш її пробачити? – Катерина Сергіївна щиро дивувалася. – Ви посварилися, ну буває!

– Хіба ти готова через дурну сварку через нісенітницю зіпсувати найважливіший день у її житті? Сестри сваряться, Даша! Потім миряться і живуть далі. Але ж ти зациклилася на своїй образі!

Дар’я посміхнулася. Як завжди, її почуття принизили, зробили не важливими, не значними. Дарина зло подивилася матері прямо в обличчя.

– Посварилися через дурниці? Ти теж вважаєш, що це нісенітниця?

– Так! Між вами виникло непорозуміння, а ти роздмухуєш з мухи слона. Як завжди!

– Ну, звичайно, – Дарія повільно кивнула. – Непорозуміння. Гарно сказано. То Віка так тобі пояснила свій вчинок?

Катерина Сергіївна зробила крок до дочки, простягнувши руку, щоб доторкнутися до її плеча. Дарина відступила, уникаючи дотику.

– Дашо, ти просто упираєшся. Життя – складна штука, люди роблять помилки, трапляється те, чого ми не чекаємо.

– Але ви з Вікою були такі близькі з самого дитинства. Ви одна для одної – найрідніші люди. Не перекреслюй усе це через якусь образу.

Дар’я довго мовчала, і Катерина Сергіївна дозволила собі слабку надію на те, що дочка нарешті схаменулась.

Потім Дарія підняла підборіддя, різким рухом відкинула волосся за спину і подивилася матері прямо в очі.

– Близькі люди не зраджують, мамо! Близькі люди не гупають у спину, щоб потім вдавати, ніби нічого не сталося. Вони не посміхаються тобі за вечерею, поки ти страждаєш через те, що вони наробили.

Обличчя Катерини Сергіївни зблідло.

– Даша, припини вже! Все це залишилося позаду, стільки часу минуло. Чому ти просто не можеш відпустити цю ситуацію?

Але Дарина зірвала куртку з гачка біля дверей, люто, наче та була в чомусь винна і повернулася до матері.

– Ось як? Тоді порадуйтесь на її весіллі без мене!

– Даша, почекай…

Двері квартири зачинилися за Дар’єю.

Вона не хотіла більше перебувати у тому будинку, не могла фізично. Батьки так і не зрозуміли, як сильно Віка її зачепила. Наскільки глибокою була зрада. І що пробачити таке було просто неможливо.

Екран телефону на тумбочці Дарії загорівся вп’яте. Ім’я Віки висвічувалося наполегливо та вимогливо.

Дарія проігнорувала перші чотири дзвінки, слухаючи мелодію доти, доки у квартирі знову не повисала тиша. Вп’яте вона схопила телефон і притиснула його до вуха.

– Нарешті, – видихнула Віка. – Я вже думала, ти мене заблокувала.

– Була така думка. Чого тобі?

– Ти повинна прийти на весілля, Даша. Ти ж це розумієш? Там будуть усі. Бабуся, тітки, всі наші родичі. Ти не можеш просто так взяти та не прийти на весілля сестри!

Дарина відкинулася на узголів’я ліжка і втупилася в стелю. У кутку біля вікна виднілася тріщина, яку вона збиралася замазати вже кілька місяців.

– Ми не розмовляли пів року, Віка. Чому ти вирішила, що між нами щось змінилося? З чого взяла, що я піддамся на ваші вмовляння?

– Тому що це день мого весілля! Бо підуть розмови, якщо тебе не буде, а мені не треба, щоб це затьмарювало свято.

– Просто прийди, посміхайся для фото, а потім можемо знову одна одну ігнорувати, якщо тобі так хочеться.

– Прийти та посміхатися? Ось, значить, про що ти просиш.

– Так! Це що так складно? Просто потерпи мене один вечір. Одягни гарну сукню, удай, що у нас все добре, і відсидь своє. Бодай заради мами.

Дарія сильніше стиснула телефон. У грудях піднялося щось гаряче і колюче, пробиваючись крізь рятівне заціпеніння, яке вона ретельно вибудовувала ці пів року.

– Потерпіти тебе? Хочеш, щоб я терпіла і дивилася, як ти виходиш за нього заміж?

– Даша, не починай…

– Дивилася, як ти йдеш під вінець із чоловіком, якого я любила? З чоловіком, якого ти в мене повела, поки я планувала з ним майбутнє?

Віка роздратовано зітхнула.

– Ой, та гаразд тобі. Артема ніхто не забирав. Він сам зробив свій вибір. Він схотів бути зі мною. Я його не примушувала.

– Він зрадив мені з моєю власною сестрою! – Дарина схопилася на ноги та взялася міряти кроками свою маленьку спальню.

– Так, він мене зрадив. Тепер він для мене чужа людина, і я можу з цим жити. Люди розчаровують, йдуть.

– Але ж ти, Віка? Ти ж моя сестра! Ти все знала. Знала, як я його любила, як у нас все було серйозно. Я розповідала тобі про квартиру, яку ми придивлялися, про наші плани. І ти все одно полізла до нього.

– Це було сто років тому. Тобі час уже відпустити ситуацію.

– Відпустити? – Дарія надламано засміялася. – Хочеш, щоб я забула, як ти місяцями дивилася мені у вічі, поки спала з моїм хлопцем?

– Як ти прийшла на мій день народження, тримала мене за руку і казала, що він, мабуть, просто втомлюється на роботі, хоч чудово знала, з ким він проводить ночі?

– Я не збираюся знову перепрошувати. Ми це вже обговорювали.

– Ти взагалі не вибачалася! Ти сказала, що я влаштовую драму. Сказала, що я маю радіти за тебе, адже ти знайшла свою споріднену душу. Але це була моя споріднена душа, Віка! Моя!

– Очевидно, що твоїм він ніколи не був, інакше не пішов би.

Дарія завмерла посеред кімнати, втиснувши телефон у вухо так сильно, що стало боляче.

– Я не прийду на твоє весілля!

– Даша…

– Я не стоятиму там і не дивитимуся, як ви святкуєте найгірше, що колись зі мною траплялося. Не підноситиму тост за твоє щастя, бо воно побудоване на моєму горі! Знайди когось іншого на роль сестри, яка любить.

Дарія втерла сльози. Вона не планувала плакати. Але й говорити сьогодні із сестрою вона теж не планувала. Ось такий вечір сюрпризів вийшов.

– Ти поводишся безглуздо! Ти підставляєш усю нашу сім’ю!

– Тоді, може, тобі варто було подумати про це до того, як ти вирішила відвести мого хлопця?

Вікторія злісно сопіла у слухавку.

– Ти не можеш так зі мною вчинити!

– Ще і як можу.

Дар’я забрала телефон від вуха і скинула виклик.

Дзвінки посипалися майже одразу. Мама. Батько. Знову Віка. Мама. Незнайомий номер – Даша навіть не хотіла думати, хто це міг бути. Батько. Віка. Мама.

Накопичувалися повідомлення – цілий водоспад із благання, закидів та відчайдушних торгів. Дарина не прочитала жодного.

…Вранці в день весілля вона зовсім вимкнула телефон і провела весь день, розбираючи шафу, викидаючи все, що нагадувало про життя, яке в неї мало бути.

Надвечір усе закінчилося. Десь на іншому кінці міста Віка танцювала у білій сукні з каблучкою Артема на пальці, в оточенні родичів, які вирішили прийти. Дарія сиділа сама у своїй квартирі, доїдала вчорашню пасту і насолоджувалася самотністю.

Її засудять за таку поведінку. Як же, не прийшла на свято сестри! Бо ніхто не знатиме, що у всьому винна сама Вікторія.

Але Дарія вже все для себе вирішила. Більше вона з нею ніколи не заговорить! Людині, яка здатна на таку зраду, не місце в її житті.

Нехай вона буде щасливою з Артемом. Нехай насолоджується шлюбом зі своєю спорідненою душею. Але без сестри поряд. Дарія не дозволить більше витирати об себе ноги. Нікому і ніколи!

А як би ви вчинили в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!