– Я не згодна йти у декрет, – наполягала Свєта. – Ми живемо у сучасному світі, де норма – батькові займатися вихованням дитини. – Ти хочеш, щоб я у декреті сидів? – Іван трохи зі стільця не впав від почутого. – Я не нянька

– Посидьте з онуком, від вас не убуде, – Іван поклав перенесення з малюком на кухонний стіл. – Увечері я заберу його.

– Стривай, ти Світлану попередив?

– Звичайно, – зять навіть не глянув на сина у перенесенні й вийшов із квартири.

Коли Світлана дізналася, що чекає на дитину, на сімейній раді постало питання про те, хто сидітиме з малюком.

– Я не згодна йти у декрет, – наполягала Свєта. – Ми живемо у сучасному світі, де норма – батькові займатися вихованням дитини.

– Ти хочеш, щоб я у декреті сидів? – Іван трохи зі стільця не впав від почутого. – Я не нянька!

– Жодних няньок у нашої дитини не буде, – продовжувала наполягати Світлана. – Тільки ти. І я у вихідні.

– Ти мені ще й вихідний вигадала? – посміхнувся чоловік. – А що мені на роботі мужики скажуть?

– Тебе тільки це хвилює? А ти не подумав, що дружина вдома скаже?

– Ти жінка, і сидіти з дитиною – твій обов’язок.

Світлана злилася, схрестила руки на грудях і пильно дивилася на чоловіка.

– Ти мене ще перед весіллям у свої рабині записав?

– Що за нісенітницю ти несеш?

– А що? По дому все роби, з дитиною сиди. У мене кар’єра, я не можу відмовлятися від роботи зараз.

– Мене чекає підвищення, я мріяла про нього, я вчилася, стільки сил вклала!

– А сили та старанність в роботу тільки ти вкладала, так?

Скандал тільки спалахував. Світла та Іван були кар’єристами обоє. На цьому вони й зійшлися, саме тому звернули увагу один на одного.

– Я тоді піду, та позбавлюся дитини, – не вгамовувалася дружина.

– Стривай, про що ти взагалі говориш? Значить так, – чоловік підвівся з-за столу. – Дитина з’явиться лише за сім місяців.

– У кого зарплата буде меншою, той і піде в декрет.

Іван сподівався на великий проєкт, а після нього і на підвищення. Але Світлана його обігнала.

Її заробітна плата на копійки, але виявилася вищою. Дружина тріумфувала.

– Я беру місяць власним коштом, поки в лікарні, доки відновлююсь. А потім виходжу на роботу, а ти в декрет ідеш.

Іванові довелося погодитись. Тільки сидіти вдома одному з немовлям виявилося дуже важко. Але чоловік намагався.

Він звик до будь-якої справи підходити якісно, та давати лише позитивний результат.

Через місяць Іван вже чудово справлявся з немовлям: годував, укладав спати, возив на обстеження. І навіть готувати навчився.

– Іване Володимировичу, ви нам терміново потрібні, – Іван все ж таки отримав підвищення, щоправда, з виходом у декрет його посунули назад.

А за місяць зателефонували, та попросили вийти:
– Нема кому вас замінити. Може, няньку вже наймете?

Дзвонила колега, жінка середнього віку, сама мала трьох дітей, але з кожним сиділа няня.

– Не можу я, Тетяно Вікторівно, дружина проти сторонніх людей.

– А бабусі? У вас є бабусі?

– Є, але ми навіть це не розглядали…

– Ось, значить, настав час розглянути. Проєкт дуже цікавий, оплата величезна! Потім хоч рік у декреті сиди, вистачить на все.

– Замовник із-за кордону, передоплату вже внесено. Але він має умову, щоб над проєктом працювали ви.

– А якщо я не зможу?

– Більшу частину роботи додому братимете. В офіс прийдете лише на наради. Два дні вам на розв’язання домашніх проблем, а в середу чекаємо.

Іван не міг упустити таку можливість. Він вирішив обговорити це питання зі своєю дружиною, котра повернулася з роботи без особливого настрою.

– Світлано, можливо, варто найняти няню? – Запропонував він, коли вона підійшла до них.

– Ти зараз хочеш це обговорити? Я втомилася, сил немає.

– Так, я хочу обговорити це саме зараз. Мені потрібно працювати, там дуже вигідний проєкт.

– У тебе дитина росте, – відмахнулася Світлана. – І взагалі, ми ж домовлялися.

Наступного дня Іван вирушив до своєї тещі, яка жила лише за два квартали від них.

Клавдія Іванівна зустріла його тепло.

– Ой, добре, що ти приїхав! Я ніяк не можу зібратися і відвідати вас, – усміхалася теща, хоча обидва знали, що Світлана і на поріг не пустить її. У них були складні відносини.

– Знайомтеся, ваш онук,- Іван простяг їй перенесення, та пакет із необхідними речами. – Я заїду за кілька годин, заберу його.

– А сам куди? – Здивувалася бабуся.

– У справах мені треба, по роботі.

— А Світлана знає?

– Ні, і краще їй про це не знати, – підморгнув чоловік тещі й швидко пішов, залишивши бабусю насолоджуватися спілкуванням з онуком.

Іван з’їздив у справах, затримався в офісі на обговоренні деталей, та повернувся за сином зовсім пізно.

– Нарешті! Я вже боялася, що Світлана примчить.

– Вона вам дзвонила?

– Ні, я просто злякалася. Давай так, стосунки із дочкою ще більше псувати я не хочу. Принесеш онука наступного разу, коли вона дасть добро.

Іван кивнув і повернувся додому. Світлана вже чекала його там.

– І де вас носило? – спитала вона.

– Погуляли трохи, – байдуже відповів Іван. – Дитині необхідне свіже повітря.

– А мене попередити не потрібно? – Світлана бачила автомобіль чоловіка в місті.

– Навіщо тебе відривати через дрібниці? Ти у нас здобувач в сім’ї, ми тебе й не смикаємо.

– Ти що, повернувся на роботу?

– Угу, і дитину з собою тягаю, – пожартував Іван, і розмова була закінчена.

Іван працював удома, намагаючись поєднувати турботу про сина, та проєкт. Це було нелегко, але якийсь час він справлявся.

А коли стало зовсім несила, відправляв сина до бабусі.

– Світлана знає? – зустрічала його теща.

– Знає, – сухо відповів Іван, простягаючи перенесення з сином, і повертався до роботи.

Проєкт здали, чоловік отримав хорошу зарплату, і йому полегшало. Він знову подумав, щоб повернутися на повноцінну роботу.

– Світлано, нам треба поговорити.

– Про що? Ми все обговорили, і я втомилася, – Світлана стала дратівливою, з Іваном вони практично не розмовляли. Кожен мав свої інтереси.

– Я хочу, щоб у нас була нормальна сім’я.

– А зараз у нас яка?

– Нині не нормальна. З дитиною має сидіти мати.

– Ми вже це обговорювали. І ти сам ухвалив таке рішення. Я не винна, що заробляю більше.

– Я передумав, хочу, щоб дружина сиділа вдома.

– Ні, відчепись від мене, я втомилася.

– Мені підвищили зарплату, – почав Іван, але вчасно зупинився.

Інакше б усе розповів.

– На скільки? Зарплату зараз усім підвищили, вистачить.

Тоді Іван ухвалив рішення самостійно. Він щодня відвозив сина до тещі, а після роботи забирав. Чоловік повернувся на повноцінну роботу.

Але теща боялася доньки, тож припинила брати малюка. Тоді чоловік знайшов няню, та відвозив дитину їй.

– Що ти тут робиш? – Світлана зустріла чоловіка в місті. – І де син?

– Працюю. Якби ти мене хоч трохи слухала, то знала б. Але ти відмовляєшся розмовляти.

– Давай зараз поговоримо, – не вгамувалася дружина.

– Зараз мені ніколи, – відповів Іван, проходячи повз дружину.

Увечері Світлана сиділа вдома, чекала чоловіка та сина. Нервувала, не могла знайти собі місця.

Вона встигла обговорити проблему з подругами, і ті їй стільки всього розповіли.

– Знайшов собі іншу, яка займатиметься сім’єю.

– Мабуть, піти від тебе планує, готує ґрунт.

– У мене знайома є, від неї чоловік пішов. Спочатку у декреті сидів, а потім разом із дитиною і пішов.

Світлана з роботи пішла набагато раніше, поспішала додому. Приготувала вечерю, глянула на годинник – чоловіка нема, телефон недоступний. Вона поїхала до своєї матері.

– Він у тебе? – увірвалась у квартиру дочка.

– Ні-ні, Світлано, за твоєю спиною я сидіти з онуком не буду.

– Ну і недолуга. Ну, що ти за мама?! Бабуся називається! Краще б сиділа, через тебе моя сім’я руйнується.

– Як руйнується? – мама сіла на стілець. – Я думала, ти будеш проти…

– У мене чоловіка вдома немає. І дитини немає. Він вийшов на роботу і знайшов собі іншу, – мало не плакала Світлана. – Не могла посидіти з онуком?

– Я тебе боялася…

Світлана повернулася додому. Івана не було, телефон мовчав. Вона не знаходила собі місця. До ранку не спала.

Вранці зателефонувала на роботу, повідомила про звільнення, та поїхала на роботу до чоловіка.

– Що ти тут робиш? – здивувався Іван, дружина мала незвичний вигляд.

Не було ділового костюма, туфель на підборах.

– Мовчи, говорю я. Все награлася… Я буду нормальною матір’ю. Син спільний, і ти не маєш права залишати сім’ю і забирати у мене дитину.

– Я згодна сидіти вдома, вже звільнилася.

Іван широко посміхнувся. А дружина продовжувала:

– Я додому, ти привези дитину на обід. Обід я теж приготую, гарячий, обіцяю.

Іван кивнув. Світлана поїхала додому, а чоловік вирішив не розповідати дружині правду.

Він усю ніч провів на роботі, а малюка залишив з нянею. Світлану не попередив тільки тому, що вона не помічала їх. І він думав, що вона й не помітить.

Проте сім’я тепер у них буде нормальна, як у всіх. Хоча норми своєї сім’ї кожен вибудовує самостійно.

Хтось керується загальноприйнятими нормами, хтось – комфортом другої половинки.

Хоча Світлана недовго змогла протягнути в ролі домогосподарки, погодилася на няню і вийшла на роботу. А іноді й бабусі онука підкидали, щоб знав родичів в обличчя.

Всі були щасливими – а це головне. Ви теж так вважаєте? Як ви ставитеся до чоловіка в декреті? Що скажете про кар’єристку?

Дякую за коментарі та вподобайки. Хай Вам щастить!