Я не знаю, як мені бути! Все розповісти чоловікові, чи промовчати

Донедавна я вважала себе дуже щасливою жінкою. У нас із чоловіком було прекрасне життя. Наші стосунки почалися так красиво, та романтично.

Ми познайомились в інституті, де навчалися на одному курсі. Як тільки ми побачили один одного, так одразу між нами пробігла іскра. Ми не могли відвести один від одного погляду. Я, як зараз, це пам’ятаю.

Ми сиділи на парах разом, а після навчання гуляли допізна. Він мені дарував квіти, і часто рвав їх із клумб, поки ніхто не бачив. Дурість, але я була така щаслива.

Ми довго прогулювалися темними спорожнілими вулицями, й все говорили, говорили, і ніяк не могли наговоритися.

І мало не завалили сесію. Тоді ми вирішили жити разом, та орендували однокімнатну квартиру. Вона здавалася нам нашим особистим раєм. Ми не могли жити один без одного, тому не розлучалися ні на мить.

Були разом удома, потім на навчанні, а на всі студентські вечірки, та в гості до друзів, ходили, взявшись за руки.

Після закінчення інституту вирішили одружитися. Грошей у нас було мало, ми не хотіли позичати, та влазити в борги. Тому зіграли невелике весілля, на ньому були лише близькі: батьки, та кілька добрих друзів.

Батьки нам купили квартиру, ми самі зробили ремонт, та продовжували жити щасливо. Після роботи поспішали додому, навперебій розповідали, як пройшов наш день. Ділились думками, та мріяли про велику та дружну родину.

Тільки в нас чомусь не з’являлися діти. Спочатку ми не засмучувалися, ну з ким не буває. Справно ходили до лікарів, та проходили курси лікування. Але толку не було. Ми були здорові, але діти у нас все одно не виходили.

Вирішили звернутися до приватної клініки. Знайшли хорошого фахівця. Після численних досліджень ніяких вад здоров’я у нас не виявили.

Але ми не впадали у відчай, вирішили, що все ще буде. Але час минав, а ніяких змін не було. Ми з чоловіком вже почали перейматися. Знайшли іншого фахівця, та почали знову проходити діагностику.

Мені прописали курс ліків для імунітету, та різні вітаміни. Мені доводилося часто відвідувати клініку, та здавати нескінченні аналізи.

І почала я відчувати, що втомлююся морально, і навіть фізично. Ми з чоловіком вже перестали говорити про дітей, не мріяли, як гратимемо з ними.

На кого вони будуть схожі за зовнішністю та характером. Якось так сталося, що ця тема стала у нас під забороною.

Поступово атмосфера стала напруженою. Ми стали менше жартувати, а чоловік все частіше відвертатися до стіни. Потім він почав затримуватись на роботі. Я залишалася вдома сама, у повній тиші. І це мене дуже пригнічувало.

Якось на роботі у нас був корпоратив. Керівництво зняло заміський комплекс. Кожному виділили по номеру, де можна було переночувати.

Я не могла відмовитись від цього заходу. Корпоративна культура це не схвалювала, а керівництво потім би косо дивилося.

На такі заходи від роботи зі мною завжди їздив чоловік. Але цього разу він відмовився. А я не стала наполягати.

Мені навіть захотілося відпочити, вдихнути ковток свіжого повітря. Це почуття було для мене новим і незвичним, але я не стала сперечатися із собою. І я поїхала, із наміром добре провести час.

Захід був чудовим, втім, як і завжди. Замовлені артисти нас чудово розважали. Я непомітно для себе пила один келих за іншим.

І коли зрозуміла, що голова крутиться надто сильно, а хода зовсім не рівна, вирішила вирушити в номер.

Але на мені була довга вечірня сукня, і я чомусь у ній заплуталася. Зрозуміла, що лечу назад, і не можу ні за що зачепитися. Ще й голова паморочиться. І тут я впала в чиїсь м’які, та теплі обійми.

Мене підхопив колега, та ласкаво запропонував провести в номер. Я почала відмовлятися, але мене знову захитало, і я здалася.

А далі було все, як у тумані. Я пам’ятаю лише номер, себе та його в ньому. На ранок прокинулася одна, але відразу зрозуміла, що сталося. Мені стало так соромно і неприємно. Добре, хоч колега пішов, та не став мене засмучувати.

Коли я повернулася додому, то звісно ж чоловікові нічого не сказала. Просто не змогла. Мені важко було навіть дивитися йому в вічі. Він навіть нічого не запідозрив.

Я почувалася винною, та почала приділяти йому більше уваги. Поступово наші стосунки потеплішали, й стало майже так, як раніше.

Пройшов деякий час, і в мене почалися ранкові недомагання. Я зробила тест, і він виявився позитивним. Але коли я порахувала термін, то засумнівалася — хто ж батько моєї дитини?

Тепер не знаю, як мені бути! Все розповісти чоловікові, чи промовчати? Як бути, підкажіть?